Дефіцит уваги до Придністров’я — вічна тема закордонних вояжів молдавського президента — компенсовано з лихвою. З легкої руки першого заступника адміністрації президента РФ Дмитра Козака, що за лічені місяці підготував російський план врегулювання придністровської проблеми, ситуація в Молдові перестала бути головним болем тільки Тирасполя, Кишинева і трійки гарантів — України, Росії, ОБСЄ. Дипломатична самодіяльність Москви реанімувала інтерес до Придністров’я у Вашингтона та Брюсселя. А в Києва з’явилася нагода нагадати про переваги своїх миротворчих пропозицій, тимчасово замаскованих під знахідки російської дипломатії.
Про що йдеться? Після того, як Володимир Воронін виявив у Меморандумі «Про основні принципи об’єднаної федеративної держави» положення, які суперечать національним інтересам Молдови, придністровські й російські медіа відразу вписали Київ до групи підтримки документа. Хоча насправді ситуація не така однозначна. По-перше, свої п’ять копійок у фонд підтримки меморандуму наші полісімейкери кинули тому, що до останньої хвилини документ не викликав ніяких заперечень у керівництва Молдови й Придністров’я, — а думку Тирасполя й Кишинева на берегах Дніпра (що навряд чи скажеш про Білокам’яну) вважають вирішальною у переговорах. А по-друге, Київ не міг вчинити інакше з тієї простої причини, що в основі проекту Козака лежали пропозиції, у різний час породжені саме в українській столиці.
Фактично можна говорити про спадковий зв’язок російського меморандуму й раніше досягнутих домовленостей. Але відразу постає запитання: якщо в основі московського документа лежать «київські» пропозиції, чому тоді він викликав таке неприйняття в ОБСЄ? Раніше організація не ставила під сумнів жодну з цих ініціатив. Не могли ж справді західні країни виступити проти підписання меморандуму лише тому, що його авторство належить Росії? Утім, тут слід уточнити, що демарш Вороніна справді пов’язаний із замовленим на користь прочерку на документі словом заокеанських партнерів Кишинева (це підтверджується з достовірних джерел). Цього разу, діляться очевидці, занадто вже вражаючими були метаморфози в поведінці Вороніна до багатогодинної розмови за зачиненими дверми з послом США в Молдові Гетер Годжес і після неї. Окремі кишинівські експерти кажуть, що «зламати» молдавського колегу пані Годжес удалося після того, як під час «задушевної» розмови з президентом «випадково» спливли дані про банківські рахунки й фінансові операції сім’ї молдавського лідера (у Кишиневі ходять чутки, що за два з половиною роки президентства Володимир Миколайович і його син Олег встигли сколотити капітал, що трохи перевищує мільярд доларів). Та й просочування інформації про те, що Світовий банк, який раніше разом із Міжнародним валютним фондом заморозив зовнішнє кредитування Молдови, раптом висловив готовність виділити Кишиневу 35 мільйонів доларів, може, на думку більшості експертів, мати до «осяяння» президента безпосередній стосунок. Так само, як і шість мільйонів євро, які пообіцяв перерахувати на рахунок молдавської держави Євросоюз.
Але повернімося до того, що так насторожило західних партнерів у миротворчому плані Росії. З інформації, що надійшла в розпорядження «ДТ», настільки різку реакцію представників ОБСЄ спровокувало кілька чинників. По-перше, сам стиль роботи команди Козака — документ готувався фактично під килимом. Очевидно, цього разу в Москві не врахували: саміт ОБСЄ в Маастрихті — це не есенгешна зустріч у Ялті чи Сочі, де сюрпризи російської дипломатії в багатьох випадках тільки заохочуються. Тим паче що, наскільки нам відомо, проект меморандуму, надісланий «творчою групою» Козака Україні та ОБСЄ, і проект, який виносився на підписання, помітно різняться. Йдеться, зокрема, про внесену в останній момент (нібито на прохання придністровського президента Ігоря Смирнова) поправку, згідно з якою забезпечувати військові гарантії дотримання меморандуму й територіальної цілісності майбутньої федерації повинна Росія. Крім того, ще до проведення всенародного референдуму з ухвалення Конституції Кишинів зобов’язували підписати й ратифікувати з РФ договір про розміщення на території федерації терміном на 30 років російського військово-гарантійного контингенту. Тим часом, наскільки нам відомо з джерел в ОБСЄ, проект миротворчої операції під егідою цієї організації (який обстоюють ЄС, США й Україна — такий формат дозволив би перебувати в Придністров’ї і нашим військовим) зводиться до досить обмеженого в часі перебування на території ПМР. У кулуарах віденської штаб-квартири об’єднання лунала цифра шість місяців. Свою монополію на миротворчість у Придністров’ї російські дипломати на переговорах аргументують приблизно так: за останні 11 років ми довели, що можемо тримати під контролем ситуацію, а чи вдасться це зробити контингентові, який перебуватиме в Придністров’ї під біло-синім прапором? Не переконала росіян у протилежному навіть остання заява стосовно цього Вороніна: «не виключено, що в їхньому складі (сил ОБСЄ. — А.Г.) будуть російські миротворчі сили, і не виключено, що їх буде більшість». Утім, після зірваного з вини Володимира Миколайовича візиту Володимира Володимировича в Кишинів (а точніше, на врочисту церемонію підписання документа в Бендери) до слів молдавського президента в Кремлі вже не дуже прислухаються. Останні події на берегах Дністра лише підтвердили: якщо для Євросоюзу чи України ключовим моментом у переговорах між Тирасполем і Кишиневом є політичне врегулювання придністровської кризи, для США головне питання — виведення російських військ. І, до речі, натяк на неблагонадійність нинішніх миротворців американці вже зробили: недавно «Вашингтон Пост» повідомила, що США стурбовані зникненням з армійських складів у Придністров’ї 38 ракетних установок «Алазань». За даними американської розвідки, ці ракети було модифіковано таким чином, що тепер вони здатні нести боєголовки з радіоактивними матеріалами. В американській столиці навіть зробили припущення щодо місцезнаходження зброї — бази «Аль-Каїди».
Утім, позиція західних країн і України (про що офіційно не заявляється) збігається не лише в питанні військових гарантій Придністров’ю. Є ще один важливий момент, через який план Москви апріорі був приречений на провал. Йдеться про надмірну конкретизацію зобов’язань сторін. По суті, у меморандумі росіяни перевищили повноваження гаранта процесу, розписавши, скільки повинно бути сенаторів у майбутньому законодавчому органі та які мови стануть державними. Визначення такого роду положень, поділилися з «ДТ» обізнані люди, має перебувати у виключній компетенції спільної Конституційної комісії Республіки Молдова і Придністров’я.
Загалом західні дипломати у неформальних розмовах стверджують: російські пропозиції явно підіграють придністровській стороні (міжнародні експерти вловили це в пункті про розподіл місць у федеральному парламенті). І в чомусь вони мають рацію: якщо раніше багато хто у Кремлі робив ставку на комуніста Вороніна, то після його флірту з Білим домом, розпочатим ще під час торішнього візиту до Вашингтона, більше козирів у діалозі з Москвою з’явилося в його придністровського колеги. Втім, було б дуже наївно вважати, що Кремль віддасть перевагу не російському громадянинові Ігорю Смирнову, який бере участь у виборах у Держдуму РФ, а непередбачуваному молдавському комуністу. Тим паче після відставки А.Волошина, з яким у Вороніна нібито склалися особливо теплі стосунки (злі язики навіть стверджують, що в них був спільний бізнес).
Після чергового «відставити» федералізацією Молдови знову займуться посередники. Успіх значною мірою залежить від того, наскільки чітко всі усвідомлять: у новому «федеральному» домі доведеться жити лише двом із п’яти учасників переговорного процесу.