Певна річ, від республіканської партії висуватиметься чинний президент, попри формальну наявність опонентів. Висування ж кандидатів на номінацію від демократичної партії лише стартувало. Цей процес, відомий як праймеріз, традиційно привертає велику увагу. Він не просто визначає особу претендента, а й дає змогу простежити внутрішню динаміку розвитку партії, еволюцію її ідеології, визначити підходи до ключових питань поточного політичного моменту.
Тон традиційно задають перші праймеріз. Тут важливо розуміти, з одного боку - їх значення, а з другого - що це тривалий процес, під час якого можливі ті або інші пересування. Тому неправильно, звісно, скидати з рахунків перші результати, але й не слід робити за їхніми підсумками якихось остаточних далекосяжних висновків.
На цей час праймеріз відбулися у штатах Айова та Нью-Гемпшир. 22 лютого вони відбудуться в Неваді, 29 лютого - в Південній Кароліні, а 3 березня буде так званий супервівторок, коли праймеріз відбудуться відразу в 14 штатах. Така найближча перспектива цього процесу. Загалом, він триватиме до самого початку червня. Останні праймеріз у цій партії були, до речі, доволі затяжними і впертими (2008 року Барак Обама проти Гілларі Клінтон і 2016 року Гілларі Клінтон проти Берні Сандерса).
Цікава географія перших праймеріз. Вона дає можливість зробити вимір настроїв у кількох регіонах країни. Айова міститься в центрі Середнього Заходу. Нью-Гемпшир належить до регіону Нова Англія, хоча інколи відрізняється від сусідніх штатів своїми політичними уподобаннями. Невада - перший крок праймеріз на американський Захід. І, нарешті, Південна Кароліна - перший південний штат у рамках цього процесу. Таким чином, уже на ранньому етапі праймеріз можна простежити популярність тих чи інших кандидатів, їхніх поглядів і позицій у різних регіонах.
Головним викликом для демократичної партії стала її неоднорідність. З одного боку, це позитив. Що може бути здоровішим за відкриту дискусію про майбутнє партії, країни, про ключові проблеми в ній! Так формується ідентичність цієї політичної сили. Оптимально було б, певна річ, аби ідентичність сформувалася в період між виборами, а до виборів партія підходила згуртованою бойовою одиницею. Але так не виходить. Американські політичні партії - доволі розмиті структури. Вони активізуються зазвичай тільки й саме під вибори. Тому зараз демократи розкололися на кілька крил. Це для них основний негатив.
Якщо говорити узагальнено, крил у рамках демократичної партії два. Помірковане центристське крило й ліве прогресивне. Уроки виборчої кампанії 2016 року переконливо демонструють нам мінуси такого поділу. Кандидат від поміркованих Г.Клінтон тоді переграла кандидата від прогресистів Б.Сандерса. У результаті, чимала частина електоральної бази - прибічники більш радикальних лівих поглядів - відмовилася на виборах підтримати Г.Клінтон, відкривши тим самим шлях у Білий дім Дональду Трампу. Загроза повторення цього сценарію зберігається і в нинішньому виборчому циклі.
Спочатку демократи сподівалися, що зможуть знайти фігуру, яка б могла виступити в ролі об'єднувача партії, виявилася б прийнятною для різних фракцій. Але цього не сталося. Ключові претенденти наразі всі, так чи інакше, "прив'язані" до того чи іншого флангу. Від прогресистів у лідируючій групі сенатори Берні Сандерс та Елізабет Воррен. Від поміркованих у цій групі решта - колишні мери Піт Буттіджедж і Майкл Блумберг, колишній віцепрезидент Джо Байден та сенаторка Емі Клобушар. Багато демократів дають зрозуміти, що, незалежно від власних уподобань, проголосують за будь-якого кандидата від своєї партії на виборах. Але вже зараз чуються голоси й тих, хто каже, що проголосує тільки в тому разі, якщо на праймеріз переможе саме їхній кандидат. Досвід 2016 року дозволяє цілком упевнено стверджувати, що це не порожні погрози.
Демократична партія базується на диверсифікованості американського суспільства, представляє все його дедалі більше розмаїття й мозаїчність - расову, демографічну, гендерну тощо. Ця обставина в нинішніх праймеріз виявляється зі змішаним результатом.
Наприклад, Б.Обама відкрив шлях у Білий дім афроамериканцям. Багато хто вважав, що його успіх можна й треба розвинути нинішнього року. Однак кілька претендентів-афроамериканців - серед них сенаторка Камала Гарріс (фаворитка на ранньому етапі висування) і колишній мер, сенатор Корі Букер - цього разу лишилися без успіху.
Висунення Г.Клінтон у 2016 році і той факт, що в загальнонаціональному голосуванні вона зібрала більшість голосів, дозволяв з оптимізмом дивитися на перспективи нової кандидатки-жінки. Така перспектива може реалізуватися. Е.Воррен і Е.Клобушар перебувають зараз в обоймі лідерів перегонів. Але чіткого розуміння, чи зможуть вони отримати номінацію, немає. Висока ймовірність, що цього не станеться. Ба більше, багато хто знову ставить під сумнів electability - спроможність бути обраною для жінки.
Нарешті, Америка опинилася перед перспективою ще однієї, унікальної для неї можливості - висунення на посаду президента людини, котра не приховує своєї нетрадиційної сексуальної орієнтації. Йдеться, певна річ, про колишнього мера невеликого міста Саут-Бенд в Індіані Піта Буттіджеджа. Спочатку його не розглядали як одного з основних кандидатів, але зрештою він зміг організувати хорошу кампанію, отримав непогану динаміку й доволі успішно виступив в Айові та Нью-Гемпширі. Буде цікаво й далі спостерігати за цим унікальним для Америки політичним експериментом.
Ще одним попереднім очікуванням від цієї кампанії серед демократів була надія, що настав час для молодих, нових представників партії. Багато хто погоджувався, що гасло "дорогу молодим" як ніколи актуальне. Однак із практичною реалізацією цього гасла якось не склалося. Чотири людини в групі лідерів - Б.Сандерс, Е.Воррен, Дж.Байден і М.Блумберг (який вступить у праймеріз 3 березня) - люди старшого покоління. Лише Піт Буттіджедж представляє молоде покоління (38 років), а Емі Клобушар - середнє (59 років).
Повертаючись до розмови про протистояння в партії двох ключових фракцій, можна зробити кілька попередніх висновків за підсумками минулих праймеріз. Берні Сандерс, схоже, захопив ініціативу серед відданих прогресивному крилу. Прибічники сприймають його не просто як кандидата, а як лідера руху. Активізація прибічників Сандерса відбирає "кисень" в Елізабет Воррен. Вона дуже непогано виглядала в соціологічних опитуваннях другого півріччя 2019-го, проте відтоді трохи здала свої позиції, хоча й не втрачає шансів.
Якщо двом кандидатам від прогресистів стає помітно затісно на їхньому фланзі, то боротьба за місце під сонцем на поміркованому фланзі ще напруженіша. Джо Байден, який тривалий час лідирував у загальнонаціональних опитуваннях, поки що не зміг вдало проявитися на перших праймеріз. Після кращого знайомства з іншими кандидатами чимало виборців потихеньку відвернулися від Байдена. Його кампанія не може похвалитися новими цікавими ідеями, тактичними ходами, а його публічна манера не запалює публіку належним чином. До того ж у Байдена давно вже намітилися серйозні проблеми з фінансуванням.
Найбільшу увагу на поміркованому фланзі нині привертає Буттіджедж. Його програма чітко продумана й збалансована, від питань соціальної сфери та економіки - до проблем зовнішньої політики. Позитивний імпульс переживає й кампанія Клобушар. Якщо її вдалий виступ в Айові багато хто пов'язував із тим, що вона є сенаторкою сусіднього штату - Міннесоти, то непогані результати в Нью-Гемпширі вже дозволяють говорити про певну тенденцію. Нарешті, Майкл Блумберг, що вступить у праймеріз із "супервівторка" 3 березня, теж, за опитуваннями, має непогані позиції. Блумберг спирається на власні фінансові можливості, непорівнянні з ресурсами інших кандидатів.
Перші праймеріз дозволили побачити деякі тенденції і зробити певні прогнози. Але немає сумнівів у тому, що основна боротьба ще попереду.