UA / RU
Підтримати ZN.ua

Потрійний врожай у Вашингтоні. Призи фаворитам чи успіх країни?

Надання Україні ринкового статусу в антидемпінгових розслідуваннях, підписання протоколу про вз...

Автор: Олександр Сушко

Надання Україні ринкового статусу в антидемпінгових розслідуваннях, підписання протоколу про взаємний доступ на ринки, який відкриває дорогу до членства в СОТ і, нарешті, остаточно проголосоване Конгресом США скасування дискримінаційної поправки Джексона-Веніка — такий врожай України у відносинах з офіційним Вашингтоном, зібраний протягом кількох останніх тижнів. З огляду на те, яким непростим, а іноді й дуже довгим (з реліктовою поправкою Київ воював ще з часів проголошення незалежності) був шлях України до досягнення зазначених цілей, майже одночасне вирішення трьох найважливіших завдань у відносинах із США виглядають значним дипломатичним успіхом. Цим справедливо пишаються причетні до того члени уряду, дипломати. Це визнають і опоненти нинішньої влади з обмовкою, що збіг не випадковий. Йдеться, на їхню думку, про заохочувальні призи, видані Вашингтоном своїм київським фаворитам напередодні виборів. Як не без іронії висловився в приватній бесіді один із колишніх високопоставлених дипломатів, а нині опозиціонер, «заради такого врожаю ми готові хоч щороку проводити вибори».

Зважаючи на все, у цьому випадку присутні обидва елементи: і певний збіг, і ситуативна політична воля, виявлена в потрібний момент. Питання про поправку Джексона-Веніка на 100% політичне. Пригадаймо, скільки разів небажання ставити в Конгресі питання про її скасування для України обумовлювалося проблемами, які далеко виходять за предмет самої поправки, якою є громадянські права євреїв. Наприклад, антипатією і недовірою до режиму Кучми, проблемами з реституцією власності, що колись належала українським євреям. Пам’ятається, під час виступу Віктора Ющенка в Конгресі під час його візиту до США в квітні 2005 року заклик президента України скасувати архаїчну поправку присутні зустріли овацією. Проте минуло багато місяців, поки оплески матеріалізувалися в результативне голосування.

Останнім приводом, який відклав очікуване зняття поправки наприкінці минулого року, стала активізація діяльності відомої МАУП, керівництво котрої відкрито проповідує антисемітські погляди. Незважаючи на те що жодний із нинішніх керівників України не має нині стосунку до цього екзотичного закладу, такий стосунок колись був, про що нагадали наприкінці минулого року конгресмени, загальмувавши законопроект про зняття поправки з України в палаті представників після того, як сенат ухвалив його ще 18 листопада.

Незважаючи на наближення виборів в Україні, підтримка скасування поправки Джексона-Веніка в Конгресі була далеко не одностайною. Значні зусилля колишніх послів США в Україні Вільяма Міллера і Стівена Пайфера на користь зняття поправки наразилися на протидію. Нарешті, уже після досягнення згоди про протокол про доступ на ринки, ситуація вийшла з безвиході, і тепер Україна може поступово забувати прізвища двох конгресменів сімдесятих років, котрі ініціювали понад 30 років тому законопроект, неприємність якого ми відчули лише після того, як причини, які породили його — обмеження виїзду євреїв із СРСР, — зійшли нанівець.

Тут важливо зазначити близькість у часі рішення щодо згаданого протоколу і поправки. Вони, безумовно, взаємопов’язані. Врегулювання взаємного доступу на ринки в процесі підготовки до членства в СОТ фактично знімає ті обмеження, які теоретично накладає поправка Джексона-Веніка. Вступ будь-якої пострадянської країни до СОТ фактично скасовує дію поправки, тому традиційно процедура її зняття збігається (або майже збігається) з часом вступу відповідної країни до СОТ. Так було в минулому з Грузією, Киргизстаном, Вірменією й Молдовою.

Бажання адміністрації США закрити всі питання, пов’язані з СОТ і поправкою Джексона-Веніка до виборів в Україні, було, однак, очевидним, про що свідчили і спеціальне звернення до Конгресу Кондолізи Райс, і висловлювання сенатора Річарда Лугара, котрий заявив після зустрічі з Борисом Тарасюком: «Ми доклали максимум зусиль, щоб президент Буш надав статус закону скасованій поправці Джексона-Веніка до парламентських виборів в Україні» (підпис президента — останній компонент законодавчої процедури).

Що ж стосується процедури з надання Україні статусу країни з ринковою економікою в антидемпінгових розслідуваннях, яка завершилася кількома тижнями раніше, то тут, крім політичної волі, мав місце і чітко регламентований процедурний компонент, який навряд чи можна обминути чиїмось волюнтаристичним рішенням. Природно, восьмимісячну процедуру було розпочато при новій українській владі, але сумнівно, щоб хтось заздалегідь розраховував її якраз до березневих виборів.

Ринковий статус Україна одержала через чотири роки після Росії, чого не можна сказати про поправку і протокол. Тут Київ здійснив значний ривок уперед. Росія, з її ситуацією з правами людини, зростанням агресивності неоімперських амбіцій, не має нині шансів на результативне голосування в Конгресі щодо зняття поправки Джексона-Веніка. Ще кілька «хамасів» у Москві, енергетичних шоу й істерик з придністровського питання, і популярнішою темою в Конгресі стане питання про адекватність членства РФ у «групі восьми».

З протоколом щодо СОТ у Кремля теж не дуже складається. За офіційною інтерпретацією — через послідовний захист російськими перемовниками інтересів національних виробників. За більш реалістичнішою — через небажання РФ застосовувати усередині країни сформовані на світових ринках механізми ціноутворення.

Успіх України супроводжується погано приховуваним роздратуванням Росії. У Кремлі, як і раніше, кажуть, що Україна пішла на невиправдані поступки у відкритті внутрішнього ринку. Водночас даються указівки максимально форсувати власний переговорний процес, щоб не дозволити вступу нашої країни до СОТ раніше Росії. Для цього використовується і дипломатичний ресурс: серед найбільш незговірливих перемовників з Україною із п’яти членів робочої групи, які залишилися, — Вірменія і Киргизстан, котрі висувають Києву, у тому числі, вимоги, що не належать до порядку денного СОТ. Позиція цих країн чутлива до приятельських рекомендацій Росії.

Серед безумовних переваг Кремля — спроможність провести через Держдуму будь-який, навіть найбільш непопулярний, законопроект, необхідний для вступу до СОТ, чого не скажеш про уряд і парламент України. У переговорному процесі із зарубіжними партнерами Київ випередив Москву, але це зовсім не гарантує першості на фініші.