Ізраїль сьогодні переживає не найкращі часи. І народ дедалі більше розчаровується в кабінеті Ехуда Барака. Економічний розвиток країни вповільнюється, рівень безробіття залишається високим, а невдачі на переговорах позбавляють прем’єра можливості говорити про перемогу хоча б на одному фронті.
До цього додаються ще й внутрішньополітичні проблеми. Незадовго перед відльотом до Кемп- Девіда Барак втратив підтримку більшості в кнесеті. З урядової коаліції вийшли дрібні партії, що схилило терези в бік опозиції. Проте біда ніколи не ходить сама. Рішучість Барака піти на компроміс під час переговорів не розв’язала жодної його проблеми — вона не допомогла йому укласти угоду з Арафатом, не допомогла знайти грунт під ногами й у себе на батьківщині.
Після повернення з безрезультатної поїздки до США вдома на прем’єра чекав сюрприз. За поданням правої опозиції, в парламенті відбулося друге (менш як за місяць) голосування про винесення вотуму недовіри кабінетові Барака. Поразка була близькою. Голоси депутатів поділилися: 50 — «за», 50 — «проти», 8 — утрималися. Ще 11 голосів — і в Ізраїлі був би новий уряд.
І все-таки голосування, як і попереднє, завершилося рішенням про підтримку уряду. Але своїх звинувачень опозиція не знімає. Праві закидають прем’єрові те, що він поставив під загрозу безпеку країни, що він готовий віддати палестинцям територію Ізраїлю і Єрусалим, що він дає занадто багато обіцянок, які залишаються лише обіцянками.
Попри колосальний тиск опозиції, Ехуд Барак, фактично, отримав мандат на продовження діалогу з палестинцями. Річ у тому, що сесія кнесету вже завершилася і парламентарії тепер відпочиватимуть до кінця жовтня. А прем’єр матиме змогу протягом трьох місяців домагатися підписання мирної угоди з палестинцями, не боючись постійних нападок у парламенті країни. Утім, йому стільки часу й не потрібно. Останній термін підписання ізраїльсько-палестинського договору — 13 вересня, після чого Ясір Арафат пообіцяв проголосити незалежність Палестини в односторонньому порядку.
Попри те, що 31 липня Барак вдруге дістав вотум довіри в кнесеті, щасливим для себе цей день він вважати не може. Річ у тому, що за кілька годин до цього в парламенті обирали нового президента Ізраїлю замість Езера Вейцмана, який пішов у відставку в зв’язку зі скандалом, пов’язаним з одержанням ним цінних подарунків. Тут Барака чекав несподіваний удар — парламент проголосував проти кандидатури його висуванця Шимона Переса, речника правлячого лівоцентристського блоку «Єдиний Ізраїль», віддавши перевагу представникові правих Моше Кацаві.
Для обрання нового, вже восьмого президента Ізраїлю потрібно буде провести другий тур голосування, оскільки в першому жоден із кандидатів не набрав необхідної абсолютної більшості голосів. У другому турі Кацаву підтримало 63 депутати зі 120, а Переса — 57.
Звісно, президент Ізраїлю хоч формально і є главою держави, але виконує лише церемоніальні функції. Проте провал кандидатури Переса викликав в уряду шок. Здавалося б, висуванець правлячої коаліції, лауреат Нобелівської премії миру і двічі, в минулому, прем’єр-міністр має незаперечну перевагу. За опитуванням громадської думки, він значно випереджав свого суперника, до того ж, мав підтримку прем’єр-міністра. Проте Перес знову підтвердив свою репутацію невдахи. У минулому він п’ять разів провалював вибори прем’єра і за 20 років політичної кар’єри, судячи з усього, нажив собі занадто багато ворогів.
А стосовно нового президента Ізраїлю Моше Кацави, то його політична кар’єра не порівнюється з досягненнями Переса. Народився він 1945 року в Ірані і проживає в Ізраїлі з 1951 року. Дістав економічну й історичну освіту в Єрусалимському університеті. Свої перші кроки в політиці він зробив 1969 року, коли його обрали мером маленького містечка Кір’ят-Малахі. З 1977 року й аж до обрання президентом був незмінним депутатом кнесету від правого блоку «Лікуд». Кацава в різний час був міністром транспорту, туризму і віце-прем’єром.
Звісно, його важко порівняти з попередником, Езером Вейцманом. Проте багато ізраїльтян вважають, що «тихий» президент для їхньої країни — це зовсім не погано. Якби ним став Перес, то він, мабуть, не зміг би залишатись осторонь політичних процесів у країні. Кацава ж заявив, що основним своїм завданням вважає підвищення репутації Ізраїлю у світі.
Результати виборів президента Ізраїлю — це удар не тільки по Шимону Пересу, а й по прем’єр- міністру Ехуду Бараку, який хотів би бачити національним символом одного з архітекторів мирного процесу. З другого боку, перемога Кацави, досі мало відомого широкому загалові політика, є, поза сумнівом, важливим успіхом правих сил Ізраїлю. Як заявив лідер «Лікуда» Арієль Шарон, голосування в парламенті підтверджує, що в країні існує велике незадоволення політикою, яку проводить Барак.