У середу МЗС України запросило посла Польщі Бартоша Ціхоцького на розмову з приводу скандальної спільної заяви послів Польщі та Ізраїлю від 2 січня.
Після потепління у польсько-українських відносинах, яке спостерігалося у вересні під час візиту Володимира Зеленського до Варшави, це польсько-ізраїльське звернення послів стало першим випробуванням двосторонніх україно-польських відносин періоду президента В.Зеленського, уряду Олексія Гончарука та голови Інституту національної пам'яті (ІНП) Антона Дробовича. І від того, як вони вийдуть із цієї ситуації, залежатиме майбутнє відносин України та Польщі на найближчих кілька років.
Заява послів Бартоша Ціхоцького та Джоеля Ліона стала справжнім громом із ясного неба, та ще й наступного дня після Нового року, коли країна найменше була готова до чергового скандалу, пов'язаного з ушануванням історичних постатей. У заяві дипломати протестують проти постанови Львівської обласної ради про вшанування, серед інших, голови ОУН Андрія Мельника та письменників Івана і Юрія Липів, а також проти виставляння банера із зображенням Степана Бандери на будівлі КМДА у день його народження - 1 січня.
"Пам'ятаючи про наших невинних братів та сестер, замордованих в 1939-1945 роках на окупованих територіях Польщі, які сьогодні є частиною України, ми, посли Польщі та Ізраїлю, вважаємо, що вшановування людей, які активно пропагували етнічні чистки, є образою та призводить до протилежного бажаному результату в боротьбі з антисемітизмом та процесі примирення наших народів", - ідеться в заяві.
При цьому Андрія Мельника посли називають "нацистським колаборантом", Івана Липу - "ксенофобським, антисемітським та антипольським письменником", а Юрія Липу - "творцем расистської теорії української раси".
Ще перед президентськими виборами тоді ще кандидат Володимир Зеленський говорив, що в питаннях історії Польща й Україна потребують "професійного діалогу". Під час візиту Зеленського до Варшави у вересні було зроблено перші кроки до цього: президент домовився з Анджеєм Дудою про перезавантаження двосторонньої робочої групи при президентах Польщі та України, а також прозвучала (а згодом була виконана) обіцянка про розблокування отримання дозволів на пошукові роботи для польських дослідників.
Схожу об'єднавчу риторику ми почули наприкінці грудня й від нового голови Українського інституту національної пам'яті Антона Дробовича. "Ми маємо відійти від перетягування канатів на політичній арені й почати історію спілкування про людську гідність і права людини", - заявив Дробович на прес-конференції 23 грудня. Тоді ж голова УІНП анонсував зустріч "на початку січня" з послом Польщі в Україні.
Після заяви 2 січня тем для обговорення в посла Польщі й голови УІНП значно побільшає. І тут постає головне питання: як далі Україна часів Зеленського будуватиме діалог із поляками? За попередньої влади будь-яка аналогічна іскра миттєво перетворювалась на велике полум'я взаємних звинувачень, образ та демагогії. В результаті, це завершилося фактичним заморожуванням двосторонніх польсько-українських відносин не лише на рівні історичного діалогу, а й на політичному рівні.
З обранням Володимира Зеленського польська влада сподівалася на поновлення діалогу.
Перша реакція української сторони на заяву послів була від МЗС. Речниця українського зовнішньополітичного відомства Катерина Зеленко відповіла на запит ІА УНН, що "відродження та збереження національної пам'яті українського народу - один з пріоритетних напрямів державної політики України. Кожен народ і кожна держава самостійно визначає і вшановує своїх героїв".
Уже наступного дня з'явилася реакція польського посольства на слова Зеленко в такому ж стилі: не на офіційному сайті, а в польських ЗМІ. "Важко повірити, що такі слова могли прозвучати з вуст українського дипломата. Зрештою, вони ще не розміщені на офіційному веб-сайті Міністерства закордонних справ України. Якби вони були правдивими, це означало б, що українська дипломатія до національних героїв зараховує ідеологів українського інтегрального націоналізму, жертвами якого стали десятки тисяч поляків, євреїв і тисячі представників інших народів", - заявили польські дипломати.
Лише "напівофіційність" обох заяв поки що уберігає польсько-українські відносини від впадання в чергову кризу.
Вчорашня заява МЗС України про проведення розмови з Бартошем Ціхоцьким вселяє оптимізм, адже зовнішньополітичне відомство відзначило, що "домовлено про конкретні кроки" із забезпечення конструктивної співпраці фахівців у сфері історичної пам'яті. І в цьому контексті особливої ваги набуває анонсована зустріч Антона Дробовича з Бартошем Ціхоцьким. Від результату цієї розмови може залежати не лише співпраця в історичній сфері, а й майбутнє польсько-українських відносин. Адже, як засвідчив досвід попередніх п'яти років, саме історія здатна застопорити двосторонній діалог і стати основною перешкодою для співробітництва Польщі й України в багатьох інших сферах.
Втім, історія могла б слугувати й рушійною силою для розвитку польсько-українських відносин. Але для цього потрібен не лише конструктивний, а й креативний, творчий підхід. І наші сусіди самі підкидають нам теми, котрі можуть стати об'єднавчими для польсько-українських відносин. Так, 4 січня Бартош Ціхоцький на своїх акаунтах у соціальних мережах обурився новиною про планований показ мод (що пізніше був скасований) у київському Костелі святого Миколая.
https://www.facebook.com/bartosz.cichocki.56/posts/2490982617694256
Оскільки цей Костел був збудований наприкінці ХІХ століття архітектором польського походження Владиславом Городецьким у співпраці з польським підприємцем Юзефатом Анджейовським, для поляків він є польською культурною спадщиною за кордоном. Візит до костелу у 2001 році св. Івана Павла ІІ надав будівлі ще більшого значення.
Останніми роками будівля перебуває в аварійному стані, а парафія костелу бореться за повернення права власності на нього вірянам, щоб могти самостійно залучити іноземні кошти на реконструкцію. Це було б історично справедливо, адже костел збудований за гроші київських католиків, радянська ж влада забрала його в державну власність і зробила там зал органної музики. Після розпаду СРСР будівлю ділять між собою римсько-католицька парафія та Національний будинок органної і камерної музики, а належить вона КМДА.
Якщо українська влада перестане ігнорувати цю проблему й запропонує польській стороні співпрацю у відновленні костелу, що є не лише архітектурною перлиною Києва, а й польською культурною спадщиною, - це й буде тим креативним підходом і довгоочікуваним перенесенням історичної дискусії з негативної в позитивну площину. Тим більше що польські урядові установи вже давно займаються схожими роботами в Україні, - треба лише давати їм таку можливість.
Звісно, проблема різного трактування певних історичних осіб нікуди не зникне, і тут потрібен саме той другий, конструктивний підхід. За умови беземоційного, аполітичного, спокійного діалогу, українські й польські історики, а тим більше - дипломати напевно дійдуть згоди. Про це сказано і у вчорашній заяві МЗС, про це ж говорили і Володимир Зеленський, і Антон Дробович. Тільки б слова не розходилися з ділом.