Той, хто передбачав, що перемога А.Квасьневського на президентських виборах на певний час покладе край політичним «розбіркам», міжпартійним випадам і на внутрішньополітичній сцені настане сяке-таке затишшя, певна річ, помилився. Так звана передвиборна тиша, що пов’язана із забороною агітації «за» чи «проти» кандидатів, уже через кілька діб змінилася не менш відомим післявиборним синдромом, коли учасники електорального процесу продовжують «з’ясовувати» стосунки, залучаючи до цього мас-медіа, суспільну думку, а передовсім — результати виборів. Скандальний відеокліп про пародіювання шефом бюро національної безпеки М.Сівцем папи Яна Павла II знову став об’єктом оцінки речників двох виборчих штабів — М.Кшаклевського і А.Квасьневського — на предмет того, що ж насправді показано було телеглядачам країни за два тижні до виборів: зумисний монтаж зі спекулятивною метою чи фрагмент телерепортажу. У варшавській телестудії, коли знову демонструвалися сцени з тієї горезвісної пародії, на першому наполягав Даріуш Шимчиха, на другому — Каюс Августиняк.
Партії Союз лівиці демократичної й Унія праці, кандидатом яких був А.Квасьневський, уже другого чи третього дня після виборів заявили, що 15% М.Кшаклевського — то вотум недовіри не тільки лідерові АВС, а й правлячій коаліції та її урядові, який повинен піти у відставку, щоб потім організувати дострокові вибори. А буквально через тиждень лідери обох згаданих партій — Л.Міллер і М.Пол — підписали заяву про виборчі наміри піти на парламентські вибори єдиним партійним списком, 30 місць у якому віддати жінкам. Новообраний президент, що був присутній на церемонії підписання «декларації інтенцій», схвально відгукнувся про сам факт, але в питаннях відставки уряду Бузека й дострокових виборів не був солідарний із тими, хто забезпечив йому партійну підтримку у виборах на другу каденцію. Квасьневський виступає за конституційне розв’язання обох проблем. Приводом для відставки, вважає він, може бути лише неприйняття бюджету, а законною підставою для дострокових виборів — лише відповідна ухвала парламенту.
Справжня криза вибухнула після виборів у коаліції Акція Виборча «Солідарність». Лідери трьох її партій Ян Марія Рокіта із Консервативно-людової, Станіслав Зайонц із Християнсько- народного об’єднання й Антоні Токарчук із Порозуміння польських християнських демократів заявили, що 15% М.Кшаклевського у президентських виборах не дають йому права й далі очолювати АВС. Керівники усіх трьох партій висловилися також за реорганізацію коаліції й потребу всебічної дискусії про її майбутнє напередодні парламентських виборів. Річ у тому, що питання лідерства в АВС і демократичності прийняття рішень виникали в Акції й раніше, але тоді вони блокувалися самим Кшаклевським та його найближчими соратниками по партії Громадський Рух АВС, котра в коаліції володіє контрольним пакетом голосів. За півроку до виборів президента М.Кшаклевський та його однодумці фактично відкинули ініціативу правиборів у АВС під приводом єдності в коаліції і майбутнього польської правиці.
Тепер уже все в минулому, і виборча поразка лідера АВС настіж відчинила «скриню Пандори», з якої посипалися всі болячки та біди правлячого блоку.
Чи втримає лідерство М.Кшаклевський і що буде з АВС — ось двоє питань, якими переймалося впродовж цих двох тижнів чимало аналітиків. Відома публіцистка із тижневика «Політика» Я.Парадоська вважає, що позиції лідера АВС доволі міцні і йому ніщо не загрожує, якщо лишень він сам не відмовиться далі залишатися головою коаліції. Натомість знаний радіожурналіст М.Лентовський переконаний, що після ганебної поразки у президентських виборах згуртувати АВС може хіба що політик із харизмою Шарля де Голля, але такого лідера в жодній із чотирьох партій АВС просто немає.
Поки ліво- і правоцентристи будують свої передвиборні плани та блоки, політики центристського спрямування вирішують, як їм бути із тими виборцями, які 8 жовтня проголосували за безпартійного кандидата А.Олеховського. Хтось із варшавських політиків дуже точно визначив політичне обличчя Олеховського — це одночасно анти-Кшаклевський і пост-Квасьневський. І, може, саме тому за нього голосували 60% партії Унія свободи і 20% коаліції АВС. Суть феномена спробував пояснити Л.Бальцерович: в Олеховського була найкраща з усіх кандидатів програма, а його кампанія велася без агресії та демагогії. Чому Олеховський переміг Кшаклевського? На це запитання Бальцерович також відповів: бо останній пропонував виборцям так званий «правіцовий» соціалізм і таку собі «профспілкократію», які найочевидніше проявилися в його ініціативах скорочення годин праці й ошуканчої у своїй суті приватизації житла.
Зрештою, хоч як би оцінювали друге місце у виборах А.Олеховського, воно — це очевидний сигнал до того, що польська політична сцена потребує новітніх змін, коли поруч із право- та лівоцентристськими блоками може виникнути потужний центр. Інша річ, чи дійде до створення такого центру й чи захоче сам Олеховський інституціоналізувати в окрему партію свій електорат. Останні події свідчать, що він за те, аби таке об’єднання з’явилося на політичній карті країни, але бути його лідером не збирається. В такому разі, очевидно, зависне в повітрі його пропозиція лідерам двох партій — Л.Бальцеровичу із Унії свободи і Я.М.Рокіті із Консервативно-людової створити об’єднання, яке напередодні парламентських виборів могло б стати коаліцією. Якщо Бальцерович оцінив її позитивно, то Рокіта заявив однозначно, що очолювана ним партія не має наміру покидати АВС, а хоче лише її вдосконалити.
А втім, не це важливо сьогодні для Польщі: появиться чи не появиться на її політсцені новий партійно-політичний блок. Куди важливіше, хто здобуде більшість у парламенті і яким буде наступний уряд — багато- чи одноколірним? І який режим після цього постане — режим політичної однорідності (президент — соціал-демократ плюс лівоцентристські більшість та уряд) чи режим політичної коабітації (лівоцентристський президент плюс правоцентристські більшість та уряд)?