Пропозиція польського прем’єра Лешека Міллера провести у Варшаві міжнародну конференцію «Розширення НАТО і ЄС: перспективи України», яка спочатку викликала досить нервову реакцію українського Президента, все ж таки відбулася. Щоправда, під назвою «Україна у Європі», а реалізатором ідеї стала адміністрація президента Польщі (силами фонду Polish Know-How).
Вже з того моменту, коли Леонід Кучма «віддячив» стратегічному партнерові за його миротворчу ініціативу, звинувативши польську сторону у втручанні у внутрішні справи України, можна було ставити «хрест» на черговій спробі налагодити діалог української влади з опозицією. Та це не означає, що конференція у Варшаві не вдалася. Усі її сторони, здається, задоволені: європейські дипломати у присутності свідків сказали прямо у вічі українській владі, що вони про неї думають; поляки ще раз продемонстрували в очах західних та східних партнерів свої посередницькі можливості; а обидві українські делегації знову підтвердили своє бажання йти в напрямку Європи, хай і різними шляхами.
З самого початку конференції відчувався певний дисбаланс: від польської сторони були присутні і президент та прем’єр, але не було їхніх колег від сторони української. Головною постаттю української владної делегації, таким чином, став керівник президентської адміністрації Віктор Медведчук. Йому й випала честь першим із представників України виступити з доповіддю, яку в кулуарах відразу ж визнали «ідеологічною і твердолобою». Коли Віктор Володимирович, як пише «Газета виборча»: «переконував, що в Україні немає кризи, бо економічні показники зростають, а людям живеться щораз краще», — представники опозиції реагували іронічними посмішками, а польські журналісти, які цілком пристойно розуміють українську мову, про всяк випадок перепитували українських колег — «чи я добре зрозумів, що...?». Однак ті, хто мав можливість спостерігати за головою президентської адміністрації зблизька, стверджують, що протягом двох днів конференції Віктор Медведчук змінювався на очах, а його заключний виступ був незрівнянно живіший від вступного, хоча й не приніс жодних несподіванок. Але, на відміну від польських спостерігачів, усі ми знаємо, що в Україні є тільки один уповноважений на міжнародні несподіванки — Президент Кучма. Його несподівано різка критика львівської пропозиції Лешека Міллера, яку через кілька годин після телефонної розмови з Олександром Квасьнєвським називає «цікавою ідеєю»; його відсутність на міжнародній конференції про Україну, щоб за кілька годин по тому зустрітися з польським президентом та головою європейської дипломатії, — все це викликало у Варшаві певне нерозуміння, інколи досить нервове. Може, з цієї причини «несподіванки», які намагався являти український Президент, давали зворотний ефект. Коментуючи лист Кучми до Квасьнєвського з нагоди конференції, ведучий на одному з популярних телеканалів сказав — Кучма пише, що він у змозі ізолювати будь-які сили, які стоятимуть на шляху України до Європи. Про те, що Кучма в змозі ізолювати будь-які сили, ми вже знаємо, а те, що він є прихильником європейських цінностей, — для нас несподіванка.
Приблизно про це ж Президентові Кучмі розповів і головний європейський дипломат Хав’єр Солана під час тристоронньої зустрічі Квасьнєвський—Солана—Кучма. Що саме почув Леонід Кучма, можна собі уявити, врахувавши слова гострої критики на адресу офіційного Києва, висловлені Хав’єром Соланою ще під час його виступу в перший день роботи конференції. «Ви спочатку повинні дотримуватися європейських стандартів, а вже потім думати про свій статус у стосунках з ЄС», — звертався він до представників українських делегацій. Солана попередив також, що «Україна отримуватиме пропозиції, як згладити негативні наслідки розширення ЄС на схід, але до закінчення політичної кризи не може розраховувати на якісь поважні пропозиції від Брюсселя». На прес-конференції згодом шеф дипломатії ЄС підтвердив, що все це він повторив українському Президентові.
На другий день конференції до гострої критики України долучився прем’єр-міністр Швеції Гйоран Персон, який визначив чотири головні претензії до України. А саме — імовірний продаж зброї Іракові та іншим країнам-ізгоям; всеосяжна корупція; контрольована владою судова система та порушення свободи слова. Втім, обидва європейських політики запевняли, що Україна залишається важливою країною для Європи — «Європа хоче допомогти Україні, але для початку ви повинні самі собі допомогти».
Та все ж не слід забувати, що не менш важливою надією, яка покладалася на цю конференцію, була спроба звести за столом переговорів представників української влади та опозиції.
Наразі логічніше буде замість запитання «Чи це вдалося?» — запитати «Чи це могло вдатися?» Делікатно опускаючи тут тему неприсутності на конференції лідерів БЮТ і КПУ, слід зауважити, що обидві українські сторони визначилися з відповіддю, здається, ще до приїзду у Варшаву. Перед початком конференції це підтвердили журналістам і Олександр Мороз, який натякнув, що не бачить підстав з’ясовувати стосунки з опонентом у присутності третьої сторони, і Віктор Медведчук, який заявив, що «круглих столів» для переговорів не бракує і в Україні. Щоправда, під кінець конференції Віктор Медведчук натякав журналістам, що «мали місце внутрішні розмови представників влади та опозиції», але не надав жодних деталей цих розмов. Ніхто з опитаних нами членів української делегації не зміг підтвердити цієї інформації, а дехто навіть припускав, що Віктор Володимирович через напружену працю на конференції міг переплутати «внутрішні розмови» із «внутрішнім діалогом».
На ще одне важливе запитання — чи виправдала себе ця ініціатива з погляду польської сторони? — нам важко буде відповісти, оскільки невтаємниченим до кінця не відомо, як вона виникла. Те, що конференцію почали готувати ще до озвучення її у Львові Лешеком Міллером, те, що перші українські, а згодом і польські «громи» впали на голову польського прем’єра, а рятівником ситуації, як завжди, став польський президент, — відроджує у кулуарах польських спостерігачів за політичною сценою країни ненову вже розмову про непорозуміння по лінії президентський палац — канцелярія прем’єра. Нас же не полишає враження, що цією конференцією та тристоронньою зустріччю Квасьнєвський—Солана—Кучма польський президент підбив певну грубу риску під дотеперішнім розвитком українсько-польських стосунків. «Завданням цієї конференції була відкрита розмова про майбутнє України в контексті того, що зараз відбувається у Європі. А якщо при нагоді змогли обмінятися думками визначні українські політики, то мене це тільки тішить». Однак Олександр Квасьнєвський попередив: якщо ця конференція навіть не дасть позитивних результатів, то він матиме чисте сумління, оскільки зробив усе, що міг.