У самому центрі Стамбула, на березі Золотого Рогу, розташувався мальовничий парк мініятюр - улюблене місце відпочинку туристів і жителів міста.
На території площею всього кілька гектарів виставлено крихітні моделі всіх основних архітектурних об'єктів Туреччини, виконані в масштабі 1:25. Фактично стамбульський Мініятюрк - це зменшена копія всього культурного розмаїття Туреччини, зібраного й у концентрованому вигляді презентованого в одному місці. Ідеальний варіянт для тих, хто хоче пізнати всю країну, відвідавши лише одне місто.
Стамбульські вибори мера, які за градусом пристрастей перевершили навіть загальнонаціональні і розтяглися в часі майже на три місяці, стали своєрідним політичним Мініятюрком Туреччини. Склад учасників передвиборних перегонів цілком можна вважати мініятюрною версією політичного ландшафту країни, а дії основних гравців - квінтесенцією багатьох складних процесів, які відбуваються в різних сферах життя Туреччини.
Але про все по черзі.
23 червня жителі Стамбула вже вдруге вирушили на виборчі дільниці - визначити ім'я людини, яка наступні п'ять років управлятиме 16-мільйонним мегаполісом, що становить п'яту частину населення і третину національної економіки Туреччини. Результати "першого туру" голосування, який відбувся 31 березня, Вища виборча комісія анулювала на вимогу переможеного кандидата від влади - Біналі Йилдирима, експрем'єр-міністра й найближчого соратника президента. Тоді низка процедурних порушень у дільничних комісіях і мінімальний розрив між лідерами перегонів у 0,3% голосів дозволили ЦВК позбавити опозиційного кандидата Екрема Імамоглу перемоги й відкликати вже вручене йому посвідчення мера.
Ці ж два кандидати стали основними претендентами на головне крісло Стамбула й цього разу. Біналі Йилдирим - представник блоку Партії справедливости й розвитку (ПСР) та їхніх багаторічних партнерів у правлячій коаліції - правої Партії націоналістичного руху. Екрем Імамоглу - переможець березневих виборів, технічно висунутий єдиним кандидатом від кемалістської Республіканської народної партії (РНП) і правоцентристської Хорошої партії. Однак враховуючи, що багато учасників передвиборних перегонів зняли свої кандидатури на його користь, у його особі Йилдирим фактично зіткнувся з об'єднаною опозицією всіх ліберально налаштованих сил, які з тих чи інших причин не сприймають авторитарного стилю правління Ердогана й консервативну політику ПСР.
Справедливости заради треба сказати, що прізвищ у виборчих бюлетенях було значно більше. Окрім 17 самовисуванців і вже згаданих лідерів перегонів, є ще двоє представників політичних сил, без яких картина політичного ландшафту Туреччини була б неповною: кандидат від вкрай правої проісламської партії Щастя і лівий маргінал з партії Батьківщини, яка відома своєю давньою дружбою з дугінськими євразійцями й відкрито закликає визнати Крим російським. Сумарний результат двох крайнощів політичного спектра Туреччини - менше 1%. І це - хороший знак для нас і ознака стабільности турецької політичної системи. Незважаючи на періодичне зашкалювання амплітуди коливань, електоральний маятник міцно закріпився в центрі, давши належну оцінку і правим ультраконсерваторам, і лівим радикалам.
Не менш промовистими стали й результати фаворитів перегонів. За попередніми результатами опрацювання 100% бюлетенів, опозиційний кандидат Імамоглу набрав 54% голосів, випередивши свого найближчого конкурента від правлячої партії майже на 10% і ставши абсолютним рекордсменом за рівнем підтримки, яку будь-коли в історії здобували кандидати в мери цього міста.
При явці 84%, високій навіть для традиційно активного турецького виборця, Імамоглу зумів здобути переконливу перемогу в 27 з 39 районних муніципалітетів. За турецькими законами, переможець виборів у мери так званого великого Стамбула, тобто всього мегаполіса, визначається відносною більшістю голосів усіх жителів, що проголосували на виборах. Враховуючи нерівномірний розподіл населення в "місті двох континентів", перемога в десятці найбільших світських районів Стамбула могла забезпечити успішний результат усіх виборів.
Імовірно тому 84% підтримки Імамоглу в Бешикташі, 82% у Кадикеї і 74% у Шишлі - основних "спірних" дільницях на виборах 31 березня - виявилося достатньо, щоб цього разу у влади не залишилося ні сумнівів у легітимності виборчкомів, ні приводів для повторного перерахунку голосів. Результат виборів був зрозумілий буквально протягом двох годин після закриття виборчих дільниць о 17:00 за місцевим часом. Уже о 19:15, одночасно з рішенням ЦВК про скасування режиму тиші, експрем'єр-міністр Йилдирим виступив з офіційною заявою, у якій визнав свою поразку і привітав Імамоглу з перемогою.
На відміну від передбачувано високої явки і значної переваги голосів у світських муніципалітетах, несподіванкою для багатьох стала перемога опозиційного кандидата й у консервативних районах міста, що традиційно вважалися форпостом правлячої ПСР. Високий рівень підтримки Імамоглу в абсолютній більшості муніципалітетів, незалежно від політичних уподобань виборців, показав дотепер не задіяний потенціял протестного електорату, у якому власне прибічників кемалістів - лише невелика його частина. Курди, що виступають проти політики влади на південному сході країни; бізнесмени, не задоволені різким зниженням темпів економічного зростання; молоді сім'ї, що залишилися за межею бідности на тлі зростання показників інфляції й безробіття, - збірний образ не тільки електорату Імамоглу в Стамбулі, а й виборців Ердогана, яким 2023 року треба буде вирішити на загальнонаціональних виборах подальшу долю країни і його власне майбутнє.
Поки ж ЦВК опрацьовує бюлетені з мокрими печатками, дворазовий переможець виборів Імамоглу збирається вкотре посісти крісло мера Стамбула. Цікаво зазначити, що попри недовіру влади, висловлену виборчим комісіям три місяці тому, результати березневих виборів були оскаржені тільки в частині кандидатури мера "великого Стамбула". Результати виборів депутатів міської і муніципальної рад, які відбулися одночасно з виборами мера, не втратили своєї юридичної сили після скандального рішення ЦВК про анулювання підсумків голосування. І це - серйозна проблема не тільки для Стамбула, а й для багатьох інших міст Туреччини, де після перемоги на виборах "народно-республіканських" мерів робота місцевих органів влади була практично паралізована через неможливість провести будь-які принципово важливі рішення через міськради, де більшість як і раніше належить правлячій коаліції, що не здатна або не бажає співпрацювати з опозиційним мером. За кілька тижнів в офісі Імамоглу постарався вирішити це питання кардинально: він ініціював пряму трансляцію з будівлі мерії засідань міської ради, змусивши тим самим кожного депутата голосувати й аргументувати свою позицію на очах у мільйонів громадян. На певному етапі залучення широкої громадськости виявилося ефективним інструментом для продавлювання потрібних рішень. Однак у перспективі подібне "двовладдя" не обіцяє новообраному мерові легкого життя.
Не варто забувати, що Стамбул - не тільки епіцентр політичного життя, а й важливий економічний центр. Згідно з даними турецького державного Інституту статистики, за 2017 рік ВВП Стамбула становив 166,6 млрд дол., тобто понад 30% усієї економіки Туреччини. Для порівняння: за даними того самого року, це більше, ніж, наприклад, ВВП Фінляндії, Єгипту, Португалії, Греції або Катару. Дохід на душу населення в Стамбулі становив близько 11,2 тис. дол. при середньому показнику 6,6 тис. дол. в іншій частині Туреччини. Крім того, за даними ТПП Стамбула за минулий рік, перші 10 компаній у списку 500 найбільших бізнесів Туреччини зареєстровані саме в цьому місті. Зважаючи на міцну традицію перераховувати значну частину доходів великих корпорацій із "благодійною метою" на діяльність певних (у т.ч. релігійних) фондів, які часто відіграють активну роль у політичному житті країни, зміна мера Стамбула може вплинути не тільки на рішення тендерних комісій щодо масштабних інфраструктурних проєктів, а й на джерела фінансування передвиборних кампаній для багатьох політичних сил.
Нарешті, загальнонаціональне значення цих місцевих виборів лежить і в політичній площині. Очевидно, що для більшости міжнародних спостерігачів головне питання, на яке мали дати відповідь ці вибори, - не хто переможе в Стамбулі, а чи переможе демократія в Туреччині. Незважаючи на спроби використання адміністративного ресурсу й порушення кримінальних справ проти деяких лідерів опозиції, сам факт того, що виборці змогли обстояти свій вибір вільним волевиявленням, доводить, що демократичні інститути в Туреччині виявилися сильнішими, а громадянське суспільство - більш зрілим, ніж це пророкувала більшість експертів.
Авторитетне видання Foreign policy зазначає: замість стати прикладом того, "як умирають демократії", Туреччина продемонструвала, що "демократії не вмирають так легко". Автори матеріялу зазначають, що "як правило, панування авторитаризму викликає настільки ж сильну демократичну реакцію. І випадок з перевиборами в Стамбулі дає уявлення про те, як такі імпульси можуть виявитися успішними проти поляризуючої і популістської авторитарної політики". На їхню думку, саме зростання авторитарних тенденцій у владі та обурення суспільства політикою правлячої ПСР змусили опозицію висувати нових лідерів, шукати нові дискурси й розробляти нові методи мобілізації, завдяки яким уже найближчим часом можуть відбутися значні зміни. Серед можливих варіянтів в експертному співтоваристві називають різні сценарії - від дострокових парламентських виборів до перестановок у чинному уряді.
Важливим досягненням цих стамбульських виборів слід вважати й збереження здорової політичної культури, коли всі учасники виборчого процесу визнають його результати, незалежно від політичних наслідків для себе і для сили, яку представляють. Той факт, що ще до оголошення офіційних результатів провладний кандидат визнав свою поразку, а його опонент заявив про готовність співпрацювати з президентом "на благо всіх стамбульців", важливий з погляду збереження соціяльного миру не тільки в Стамбулі, а й у Туреччині, у всьому її етнічному, релігійному та політичному розмаїтті. "Радість перемоги не повинна стати приниженням переможеного", - зазначив у своїй завершальній промові Імамоглу. І це - не тільки крок до консолідації поляризованого суспільства, а й пряма дорога до сердець виборців, які цього разу віддали свій голос за його опонентів.
Однак, мабуть, головною реплікою тримісячної стамбульської драми стала зовсім інша фраза Екрема Імамоглу. "Політичні партії, як і політичні лідери, - це не священні небожителі, яких треба обожнювати, - заявив він, звертаючись до мільйонів громадян у ніч виборів. - Політичний лідер - очільник партії, мер міста чи президент - не повинен перетворитися на кумира, і його інтереси не можуть стояти вище за інтереси народу". За всієї своєї очевидної банальности, у турецькому контексті ця фраза означає набагато важливіші речі, ніж просто популістське гасло. Уперше з 2002 року, коли почалося сходження Ердогана і його партії на політичний олімп, вона пролунала з вуст людини, яка зуміла (двічі і з більшим відривом) перемогти "непереможних".
На цьому етапі чинний президент і його політична сила як і раніше залишаються головними претендентами на перемогу і 2023 року, коли в країні відбудуться наступні президентські й парламентські вибори. В умовах президентської республіки з сильною вертикаллю влади всередині країни й численними загрозами безпеці на її кордонах ні об'єднана опозиція, ні можливе виникнення нових фракцій у правлячій коаліції чи навіть у самій правлячій партії не здатні запропонувати реальну альтернативу існуючій системі управління державою, а отже - і нинішній політичній еліті. Однак уже сьогодні очевидно, що поразка Біналі Йилдирима в битві за Стамбул стала і першою відчутною поразкою президента Ердогана, поки що - у стамбульській мініятюрі. Однак є всі шанси, що 2023 року вона може набути вже зовсім інших, реальних масштабів.