З огляду на безупинну критику Віктора Януковича з боку президентської команди стосовно його позиції з приводу приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО український прем’єр завдав удару у відповідь. В інтерв’ю російським «Известиям» глава уряду заявив: «Референдум (про вступ до Північноатлантичного альянсу. — Ред.) може проводитися з ініціативи народу і може проводитися з ініціативи парламенту. Коли він відбудеться, покаже час. Якщо хтось стане навколо цього нагнітати політичні пристрасті, вважаючи, що це буде пріоритетом нашої зовнішньої політики, референдум відбудеться дуже швидко. Але ми вважаємо, що процес має проходити природно... Буде ініціатива — буде референдум».
Що ж, його меседж активним прибічникам політики інтеграції нашої країни в Північноатлантичний альянс недвозначний: дайте мені спокій зі своїм НАТО, у противному разі вам же буде гірше. Але якщо Янукович і Ко все ж таки вирішать виконати свою погрозу? Адже за бажання і можливостей (враховуючи нинішній адміністративний потенціал «регіоналів») підготувати і провести референдум уже найближчим часом особливих труднощів не становитиме.
Хоча, за великим рахунком, саме по собі проведення сьогодні референдуму не має сенсу і катастрофічних наслідків для політики євроатлантичної інтеграції не матиме. Адже референдум це, по суті, всенародне опитування. Соціологічні ж опитування показують, що на сьогодні за вступ України до НАТО виступають у кращому разі 25% українців. У числі опонентів є й ті, хто підтримує персонально Віктора Ющенка. Тож результати референдуму можна вгадати вже зараз. І якщо його проведення розраховане на виправдання власної бездіяльності у сфері політики щодо євроатлантичної інтеграції (а саме так, певне, слід розуміти слова прем’єра, котрий заявив російській газеті, що «проводити політику, яку не підтримує суспільство, напевно, буде неправильно»), то це аргумент, який коштує досить дорого. А українська казна, судячи з закладеної цифри дефіциту в проекті Державного бюджету на 2007 рік, зайвих грошей і так не має.
Якщо ж усенародне опитування розраховане на членів НАТО і покликане продемонструвати неготовність українського суспільства, то це буде розголосом секрету Полішинеля: Альянс не гірше за нас знає про поки ще низьку суспільну підтримку вступу України до цієї політично-військової організації. До того ж слід пам’ятати, що референдум — важлива, але не обов’язкова умова для вступу країни до Альянсу: ніде у внутрішніх натовських документах не сказано, що країна-кандидат має проводити це всенародне опитування думки. Однак ставлення громадськості до вступу країни в НАТО має значення при безпосередньому ухваленні рішення країнами-членами про запрошення кандидата в повноцінні члени організації. А це питання, як неодноразово зауважували самі українські чиновники, на сьогодні не стоїть на порядку денному.
Втім, у прем’єрській команді поки не збираються реалізовувати цей намір, воліючи, щоб кийок був піднятий, але не опущений. І мотивується це необхідністю зберегти внутрішньополітичну стабільність в Україні. Минулого понеділка Віктор Янукович заявив на прес-конференції (цитуємо за інтернет-сайтом ForUm): «У нас є сьогодні соціологічні дослідження, і сьогодні нічого несподіваного під час референдуму не буде. Ми добре розуміємо, що цей референдум призведе лише до погіршення політичної ситуації. Кому це потрібно?».
Примітно, що в контексті відповіді на натовську тематику в інтерв’ю російській газеті прем’єр торкнувся і теми розмежування повноважень між гілками влади. «Що стосується повноважень, сьогодні в Конституції чітко виписано: основи внутрішньої та зовнішньої політики визначає парламент. Директиви, з якими я їхав у Брюссель, я узгодив з парламентською коаліцією», — сказав Віктор Янукович російському журналістові. При цьому глава уряду (як і його радники з питань зовнішньої політики) якось забули, що, відповідно до статті 106 Конституції, президент «здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави», тоді як Кабмін її реалізує. А стаття 8 Закону «Про основи національної безпеки України» передбачає набуття нашою країною членства не лише в Європейському Союзі, а й в Організації Північноатлантичного договору. Крім того, директиви не видаються «парламентською коаліцією»: прем’єр на переговорах має керуватися внутрішнім законодавством, а не програмними заявами партій.