Нинішнього року у французів відбудуться і президентські, і парламентські вибори. Це означає, що політики активно «пробують на зуб» один одного, а компрометуючі матеріали розголошуються частіше, ніж звичайно. Втім, навіть подвійна доза передвиборних настроїв не створює у французькому суспільстві й п’ятої частини тієї знервованості, яку можна нині спостерігати в Україні.
Поєдинок невидимих
Президентські вибори призначено у країні на 21 квітня. Виборчий закон вимагає, щоб кожен кандидат зібрав по 500 000 підписів місцевих депутатів різних рівнів на свою підтримку. Збирання підписів ведеться з осені, проте єдині реальні кандидати на президентську посаду — нинішній президент Жак Ширак і прем’єр-міністр Ліонель Жоспен — досі офіційно не зареєструвалися як претенденти. Тоді як вочевидь непрохідні кандидатури наввипередки заявляють про свою участь у виборах.
Здавалося б, парадокс. Преса рясніє деклараціями й інтерв’ю кандидатів, здатних зібрати максимум 10—15 відсотків голосів, тоді як реальні учасники змагання загадково відмовчуються. «Чому це президент має виставляти себе кандидатом раніше, ніж прем’єр-міністр?» — знизує плечима особистий прес-секретар Ширака Катрін Колона. «Соціалісти не бачать кращого кандидата, ніж прем’єр, але він ще не прийняв свого рішення», — кокетують у таборі Жоспена.
На людях, і особливо перед телекамерами, Ширак і Жоспен демонструють виняткову взаємну люб’язність і дружелюбність. Залишається здогадуватися, яких вольових зусиль коштує цей спектакль двом літнім людям, які насправді ледве терплять одне одного.
Та політичний розрахунок обох лідерів очевидний для всіх, хто ознайомлений із традицією французьких виборчих технологій. І президенту, і прем’єру в очах французів набагато вигідніше максимально довго залишатися лише президентом і прем’єром, без передвиборного підсвічування. Інакше кожен їхній реальний успіх нашаровуватиметься у сприйнятті французів на неминучу політичну рекламу, кожну їхню дію сприйматимуть не інакше, як елемент пропаганди.
Кажуть, що Ліонель Жоспен у молодості був сильним вчителем історії. Напевно, приміряючись нині до президентського крісла, він здобув урок з помилок одного зі своїх попередників — Едуара Балладюра. Під час попередніх президентських виборів (1995 р.) Балладюр заявив про свою участь дуже рано. І відразу ж його популярність упала. Його рейтинг безнадійно поповз униз, і Балладюр навіть не вийшов у другий тур. Хоча політологи оцінювали його перспективи досить високо.
Напевно Жак Ширак теж не забув виборів 1988 року, які він програв Франсуа Міттерану. Міттеран тоді заявив себе кандидатом буквально в останній момент — за чотири тижні до самих виборів. І красиво обійшов на фініші конкурентів.
Поквапливість так званих малих лідерів пояснюється іншими причинами. А саме — парламентськими виборами, запланованими на червень. По суті, лідери партії «Ліберальна демократія», Союзу за французьку демократію, Компартії, Партії зелених, обох гілок ультраправого Нацфронту, ультралівих «Республіканського полюса» і «Робітничої боротьби» уже сьогодні борються за місця в парламенті.
Свято брудних каструль
«Він волочить за собою каструлю» — так дослівно перекладається французький вислів, що характеризує нечистих на руку політиків. Як і всюди, обидві виборчі кампанії у Франції супроводжуються викидом компроматів. Щоправда, форма їхньої подачі в корені відрізняється від нашої вітчизняної і російської практики.
Два тижні тому гучно грюкнув дверима один із найбільш, напевно, відомих французьких суддів Ерік Альфен. Його відставка запам’ятається французам фразою, яка стала афоризмом: «Я зрозумів, що правосуддя не існує. Нічого не змінилося для дрібних шахраїв, які крадуть сумки в метро: вони, як і раніше, ризикують шістьма місяцями в’язниці. А люди, котрі прокручують на свою користь величезні суми грошей, або уникають суду, або не отримують заслуженого».
Сім із гаком років Ерік Альфен розслідував великі фінансові зловживання, до яких причетні багато ключових постатей партії Жака Ширака — Об’єднання на підтримку Республіки (ОПР). Торік Альфен прогримів на весь світ тим, що запросив дати свідчення у корупційних справах французького президента. Зокрема йшлося про розподіл замовлення на ринку ремонтних робіт у Парижі, за що ОПР, відповідно до свідчень її тіньового бухгалтера Жана-Клода Мері, оприлюднених після смерті, одержувала комісійні готівкою; про авіаквитки Жака Ширака, куплені за готівку і на чуже ім’я, та інші великі фінансові скандали.
Жаку Шираку пропонували виступити свідком. Але він відмовився, посилаючись на конституційний суд, який гарантує імунітет чинному президентові. «За мною стежили, мої телефонні розмови прослуховувалися, мене намагалися скомпрометувати. Моє особисте життя розбите, і моя віра в правосуддя, однакове для всіх, знищена», — заявив, ідучи від справ, Альфен, — ця самотня людина, котра повірила в молодості, що вона здатна зробити справедливішою свою країну. Однак, попри 200 років свободи, рівності і братерства, звички впливової французької бюрократії виявилися сильнішими від головних принципів демократії.
Традиційно напередодні виборів про основних кандидатів виходять книги. Не замовний компромат і не замовні агітки. Найкращі пера журналістики пропонують справжні розслідування, на які нерідко кладеться не один рік роботи, де скрупульозно аналізується кожен політичний крок претендентів на верховну владу в країні.
«Ліонель Жоспен» Клода Асколовича і «Жак Ширак» Еріка Земуна розхапуються нині публікою, мов гарячі пиріжки. З них країна дізналася, що Ліонель Жоспен, виявляється, майже до 50-річного віку перебував членом таємної троцькістської організації, а Жак Ширак перед виборами 1998 року вів таємні переговори з лідером Національного фронту Жаном-Марі Ле Пеном про можливе союзництво.
Поки що, попри викриття, Ширак трохи лідирує в соціологічних опитуваннях: за нього готові проголосувати 52,4 % французів. Жоспена підтримують 48% голосів. До президентських виборів залишилося трохи менше трьох місяців.