Початок нинішнього тижня ознаменувався помітною подією, яку чимало спостерігачів називають переломною у постсаддамівській історії Іраку. 25 членів Правлячої ради цієї держави на церемонії в Багдаді підписали проект тимчасової Конституції країни. У привітальній промові президент Правлячої ради Мохаммед Хусейн Бахр Улоум назвав цей день «історичним моментом, що визначає історію славного іракського народу». Під оплески Улоум та інші члени ради один за одним підписали документ, що лежав на антикварному столику, який колись належав королю Фейсалу I, першому монарху Іраку.
Церемонію підписання відкладали двічі. Перший раз це було пов’язано з серією кривавих терактів, а вдруге — з появою в останню хвилину в мусульман-шиїтів сумнівів стосовно кількох статей Основного Закону. Тож усі минулі вихідні члени Правлячої ради провели в місті Неджефі, де вмовляли духовного лідера іракських шиїтів аятолу Алі аль-Сістані відмовитися від своїх заперечень проти деяких статей Конституції.
Аль-Сістані не належить до членів тимчасової Правлячої ради, котрі мали скріпити своїми підписами Конституцію, але його думка змусила шиїтських лідерів, яким належить 13 із 25 місць у цьому органі, зажадати нової відстрочки й вирушити до аятоли по настанови.
У результаті той заявив, що його єдиновірці можуть підписати Конституцію, однак основний текст повинен супроводжуватися поправкою, стосовно якої треба провести додаткові переговори. У нинішньому вигляді, на думку аль-Сістані, на основі Конституції ухвалювати закони не можна, оскільки вона фактично надає курдській і сунітській меншинам право вето.
Річ у тому, що, за Конституцією, закон відхиляється, якщо проти нього висловиться дві третини населення будь-яких трьох із 18 іракських провінцій. Саме в трьох північних провінціях переважна більшість населення — курди, тож вони можуть заблокувати будь-який закон. Представники шиїтів заявляють, що становище, коли 10 відсотків населення можуть заблокувати волю 90 відсотків, неприйнятне і його необхідно змінити. У свою чергу, керівництво коаліції вважає, що цю статтю Конституції і написано саме для забезпечення прав меншин.
Очевидно, з цього питання ще відбудуться складні переговори, на яких, сподіваються Сполучені Штати, ключову посередницьку роль відіграватимуть представники Організації Об’єднаних Націй. Проте на вечір неділі почали надходити повідомлення про те, що аятола усе-таки вирішив підтримати проект із згаданим застереженням.
«Іракці не хотіли чекати, і ми пішли їм назустріч», — сказав півроку тому голова тимчасової адміністрації США в Іраку Пол Бремер. Але й Америка не хотіла чекати. Гасло «Іракізація», і якнайшвидше!» стало у США останнім часом особливо популярним: адміністрацію Джорджа Буша вже «дістало» постійне розігрування іракської карти його конкурентами на майбутніх виборах.
Тож немає нічого дивного в тому, що Сполучені Штати розцінили підписання тимчасової Конституції Іраку як свою велику дипломатичну перемогу. Президент Буш назвав цю подію «історичною віхою на довгому шляху іракського народу від тиранії та насильства до свободи й миру».
Що ж, Білий дім домігся того, чого хотів, — і на папері основний іракський закон досить привабливий. У його преамбулі записано: «Народ Іраку робить усе можливе для здобуття своєї свободи, узурпованої попередньою тиранією, відхиляє насильство в будь-якому його прояві». А далі на 25 сторінках ідуть 62 статті, покликані примирити арабські традиції та західну демократію, плюралізм та іслам як державну релігію, посла Пола Бремера й аятолу аль-Сістані.
Відповідно до Конституції, в Іраку буде Конституційний суд. В Основному Законі записано, що державна власність «священна», а приватну слід охороняти. З гімном і прапором ще доведеться визначитися: у 8 ст. йдеться, що «їх буде вибрано відповідно до закону». Державних мов дві: арабська й курдська (той, хто воліє навчати своїх дітей туркоманською чи вірменською, має таку можливість).
Релігійним меншинам гарантується воля віросповідання. Стосовно жінок: Правляча рада проголосила своєю метою, щоб у парламенті країни жінок було не менше чверті його складу. Але конституційно гарантувати це поки що неможливо. Технічно новою тимчасовою Конституцією жінкам надано права нарівні з чоловіками, зокрема право голосувати й право бути обраними в керівні органи. Ця частина Конституції видається найсучаснішою.
Далі починаються складнощі. Так, в Основному Законі визначено, що уряд у країні буде «республіканським» і «федеральним». Проте, схоже, всередині Іраку так і не подолано розбіжностей стосовно розуміння самого поняття «федеративний устрій». У США під таким формулюванням зазвичай мають на увазі, що країною керує центральний уряд, але на місцевому рівні певну владу й певну відповідальність за керівництво покладено на обраних регіональних, общинних лідерів. Провінціям надано певну автономію. Але іракська проблема полягає в тому, що курди по-своєму тлумачать федеративність і вкладають у поняття «автономія» набагато більше значення, близького до поняття «незалежність». У цьому закладено й майбутню напруженість у міжетнічних відносинах усередині Іраку.
За Саддама Хусейна Ірак був світською державою. А тепер роль релігії в Конституції — чи не найбільш суперечлива. У законі сказано, що іслам повинен бути однією з головних опор законодавства країни, але не головною. Тож іракське керівництво, очевидно, не керуватиметься законом шаріату, як наполягали певні релігійні кола, але водночас іслам дуже впливатиме на формулювання іракського законодавства. У цьому сенсі Ірак стане ближчим до Туреччини, ніж до Ірану.
Однак про який іслам ідеться — сунітський чи шиїтський? Цікаво, що навіть серед іракських шиїтів мало хто хоче, щоб Ірак розвивався за прикладом Ірану, який потерпає від надмірної влади своїх духовних лідерів. І в цьому одна з головних причин того, чому більшість іракців виступає проти верховенства ісламського законодавства.
Проте всі ці суперечності пояснюються тим, що тимчасова Конституція містить лише загальні принципи державного устрою нового Іраку після передачі влади американцями 30 червня 2004 року, а важливі питання вирішуватиме орган, сформований шляхом загальних виборів. Це станеться на початку 2005 року.
Отже, перший етап «іракізації» Іраку завершено. Підписання Конституції лише на тиждень відстало від графіка, розробленого в грудні минулого року, коли адміністрація Буша оголосила свої плани стосовно повоєнного періоду в Іраку: спочатку Конституція, потім вибори й передача влади законному уряду. Але це стало можливим лише завдяки американському локомотиву. І сьогодні ніхто не може з упевненістю сказати, чи дійде справа до наступних етапів.
Протягом десятиліть Саддам Хусейн тримав у своїх руках владу завдяки таємній поліції та армії, тож не випадково тепер нова Конституція однозначно ставить їх «під контроль цивільної влади». Кому належатимуть ці повноваження після набрання чинності тимчасовою Конституцією, поки що невідомо. «Суверенітет» перейде від окупаційних сил до тимчасового іракського уряду, який матиме всю повноту влади, але не буде виборним. Навіть ООН згодна з тим, що за такий короткий термін провести вибори неможливо. Ніхто не знає, коли нарешті іракці підуть до виборчих урн. Члени Правлячої ради, схваливши Конституцію, сподівалися на продовження їхнього мандата. Але не виключено, що даремно.
А загалом, усім абсолютно ясно, що політичне відновлення Іраку не може забезпечити лише Конституція. Воно потребує і безпечної та стабільної внутрішньої й зовнішньої обстановки, і спільних зусиль зацікавлених сторін та міжнародного співтовариства.