Відставка Терези Мей - знакова подія. Неповні три роки, що минули від часу референдуму про вихід Великої Британії з Євросоюзу, напевне здалися британцям вічністю: постійне нагромадження проблем і нездатність політичного класу країни їх розв'язати здатні змусити зневіритися кого завгодно.
І всю цю вічність на чолі уряду залишалася Мей. Беззмінна ведуча постійної кризи, вона вже встигла так зростися в суспільній свідомості з Брекзитом, що стала невіддільною від нього. Мей була прем'єркою Брекзиту, але тепер у Брекзиту з'явиться нове ім'я.
Зрозуміло, це не кінець епохи. Ім'я в цієї епохи - Брекзит, а він далекий від завершення. До того ж найближчими тижнями британській політиці буде навіть не до суті процедури виходу країни з ЄС. Спершу відбудеться формальна відставка нинішньої лідерки торі, і після цього весь червень парламентські консерватори витратять на приведення списку кандидатів в остаточний, прийнятний для голосування, вигляд. Адже охочих стати біля керма забагато. Є вже 11 кандидатів, які офіційно заявили про свої амбіції, ще четверо мають намір зробити це невдовзі. І навіть такий значний список, скоріш за все, не буде остаточним. Нового прем'єра країна отримає до середини літа, і хоч хто виграє, починати доведеться звідти ж, де склала свої повноваження Мей.
І все-таки нині шанси на успішне завершення кризи для Великої Британії стали трохи вищими. Відставка Мей - важлива, але не єдина обставина, що дає таку надію. Відразу кілька чинників склалися в позитивну для британців картину: багато йшлося про те, що виходом з непростої ситуації може стати новий референдум, і тепер шанси на його проведення великі як ніколи.
Почати слід з ситуації в правлячій партії. Серед тих, хто може стати наступником Мей, є прихильники найрізноманітніших поглядів - від виходу без угоди до нових домовленостей з ЄС, які збережуть частину тісних зв'язків з континентом. Лідером у боротьбі за владу, яка вже розгорнулася з усією потужністю, вважається Борис Джонсон, колишній міністр закордонних справ у кабінеті Мей, її конкурент у боротьбі за владу 2016 року і фронтмен євроскептиків у Консервативній партії. Та й серед інших фаворитів більша частина дотримується схожих поглядів.
Та це не означає автоматичної перемоги для Джонсона або когось іще з прихильників жорсткого Брекзиту. Якщо проаналізувати результати голосування консерваторів за останні півроку - щодо вотуму довіри Мей у грудні торік, а також щодо її плану виходу з ЄС, вимальовується цікава картина. За прем'єрку раз за разом голосували близько двохсот депутатів-консерваторів, практично дві третини фракції. Сюди входили не тільки лоялісти прем'єрки. Цих центристів поєднують два моменти, які й робили їх прихильниками Мей: вони готові йти на поступки для виходу з кризи, і вони не хочуть повного розриву з ЄС. Організаційно ця частина партії виглядає більш крихкою, ніж радикальні євроскептики, та й харизматичних лідерів їм бракує. Але для перемоги на виборах лідера партії їхньої підтримки вистачить - фактично тому, хто зможе продовжити курс Мей.
Чи підтримає наступний лідер-центрист проведення нового референдуму? Не обов'язково. Але точно не битиметься проти нього, як це зробить кожен з прихильників жорсткого Брекзиту. Крім того, частина центристів-консерваторів відкрито виступає за референдум. Свідчить про це створена ще в січні група "Право голосу", очолювана Філіппом Лі. Ще більш значущим сигналом стала фінансова підтримка групи з боку частини великих донорів торі. На користь референдуму висловилася низка поважних консерваторів: Джастіна Грінінг, колишній міністр у справах жінок і рівних можливостей, Джозеф Джонсон - ще один колишній член уряду, брат Бориса Джонсона.
Очевидно, що якщо майбутній прем'єр спиратиметься на центристів, у середовищі яких посилюються настрої на користь нового референдуму, він із самого початку враховуватиме такий варіант, а не відкидатиме його категорично, як це робила Мей. До того ж від зміни лідера навряд чи принципово зміниться позиція депутатів щодо суті угоди про вихід. Євросоюз також навряд чи погодиться переглядати давно узгоджений текст. А якщо домогтися згоди на нову угоду в парламенті не вийде, референдум залишиться для такого прем'єра єдиним раціональним виходом із ситуації.
Мабуть, нарешті визначився зі своєю позицією щодо нового референдуму й лідер лейбористів, головної опозиційної партії і другої за чисельністю фракції в парламенті, Джеремі Корбін. Власне, визначитися його змусили однопартійці. Ще на початку травня шість десятків депутатів-лейбористів фактично поставили ультиматум своєму лідерові, зажадавши зробити все потрібне для проведення нового референдуму, а якщо ні - погрожуючи ініціювати голосування щодо вотуму довіри Корбіну. Останньою краплею для лейбористів стали результати виборів до Європарламенту, на яких партія втратила 10 місць - половину від результату п'ятирічної давності. І експерти, і самі лейбористи пов'язують поразку з відсутністю чіткої позиції щодо референдуму. Проведене відразу після оголошення результатів виборів опитування показало, що за референдум виступає 85% членів партії та її прихильників.
Сам Корбін постарався зберегти для себе максимальну свободу маневру, заявивши, що вважає за потрібне дати людям можливість висловитися - за допомогою референдуму або нових загальних виборів. Небажання Корбіна зайняти чітку й остаточну позицію можна зрозуміти: хоча 2016 року більша частина партії виступала проти виходу з Євросоюзу, серед її виборців було чимало британців, які голосували за Брекзит. Як влучно зазначив один з лідерів лейбористів Аян Лавері, "неможливо виграти вибори, якщо борешся лише за більшу частину 48%", натякаючи на кількість противників Брекзиту. Однак нині склалася ситуація, коли чи не єдиним шляхом домогтися головних цілей партії в Брекзиті - не допустити виходу з Євросоюзу без угоди і зберегти економічні зв'язки з континентом - можна лише вдавшись до повторного волевиявлення британців. Лідер лейбористів уже висловив готовність до діалогу з центристами-консерваторами, щоб не допустити приходу до влади прихильників жорсткого Брекзиту.
Прем'єр із центристів-консерваторів може наважитися винести на розгляд парламенту питання про повторний референдум. А спільних зусиль двох сотень консерваторів і фракції лейбористів має вистачити для ухвалення позитивного рішення щодо нового голосування. Чому сценарій, що за останні три роки був неодноразово відкинутий британським політичним класом, сьогодні став можливим? Відповідь на це запитання лежить там само, де й причини колишньої протидії референдуму, - у боротьбі за владу. Раніше ідея повторного референдуму найчастіше розглядалася як спроба поставити під сумнів демократичне волевиявлення британців. У країні з давніми демократичними традиціями такий крок з боку будь-якої політичної сили й справді не сприяв райдужним електоральним перспективам.
До того ж донедавна нове голосування сприймалося як дія виключно в інтересах противників виходу. Адже прихильники Брекзиту отримали своє і тепер були зацікавлені зберегти результат незмінним. У такій ситуації безоглядно виступати за новий референдум могли собі дозволити лише ліберальні демократи: адже їхній електорат майже в повному складі проголосував проти Брекзиту. Інші партії мали враховувати, що їхні виборці розділилися у своїх уподобаннях.
Та нездатність британських політиків протягом трьох років забезпечити бодай якесь розв'язання проблеми Брекзиту змінила думку британців. Дедалі більше людей не довіряють уряду й парламенту, все більше людей хочуть узяти долю країни в свої руки. Останні опитування показують, що за новий референдум виступає майже 60% британців. Не всі вони збираються проголосувати за європейську інтеграцію, але всі вважають, що якщо політики не зробили своєї роботи, зробити її за них мають самі британці.
Щодо цього важливим етапом формування суспільного консенсусу щодо нового референдуму стали травневі вибори до Європарламенту. Вибори, яких у Британії взагалі не мало бути: якби все пішло за планом, країна покинула б Євросоюз ще в березні. Говорячи про їх результати, найчастіше звертають увагу на гучний успіх Партії Брекзиту, нового політичного проекту Найджела Фараджа. Створена напередодні виборів партія з ходу взяла 29 депутатських місць.
Та п'ять років тому на британському політичному обрії майже так само яскраво сяяла зірка Партії незалежності Великої Британії. І на чолі її тоді стояв той-таки Фарадж, один з найпомітніших прихильників виходу з ЄС. 2014 року партія Фараджа отримала в Європарламенті 24 місця, цього року - жодного. Тож справжній приріст радикальних євроскептиків становив лише п'ять місць. Водночас у консерваторів п'ять років тому до парламенту ЄС потрапили 19 депутатів проти чотирьох цього року. Але ж консервативна партія асоціюється з євроскептичними поглядами не менше, ніж проекти Фараджа і їм подібні політичні ініціативи.
Значно важливішими стали провальні сукупні результати двох провідних партій країни, партій, які незмінно очолюють уряд і персоніфікують державну владу. І Консервативна партія, і Лейбористська вибори до Європарламенту провалили, втративши на двох 25 місць. Лише мала частина цих мандатів дісталася партії Брекзиту. За рахунок політичних важковаговиків розширили своє представництво ліберальні демократи, зелені, шотландські націоналісти. Ці три партії об'єднує чітка позиція на підтримку нового референдуму відтоді, як стало ясно, що політика виходу з Євросоюзу зайшла в глухий кут. Консерватори й лейбористи програли через нездатність вийти з кризи самостійно й через затяте небажання дати людям повторний шанс висловитися щодо Брекзиту. І консерватори, і лейбористи тепер ясно бачать, що багато втратять і на загальнонаціональних виборах, якщо не почують думки британців.
Референдум, безперечно, не стане панацеєю. Але він дає непогані шанси на успіх. Референдум може повторити запитання трирічної давності, і є ймовірність, що британці змінять свою думку. На референдум можуть винести і план виходу країни з ЄС, і тоді він додасть потрібної легітимності такій угоді. У кожному разі можливість, що нині з'явилася, провести новий референдум - перша за тривалий час реальна надія вийти з глухого кута.