У той час, як президент Джордж Буш наприкінці тижня зустрічається з іншими світовими лідерами і намагається налагодити стосунки між Америкою та рештою світу, я оглядаюсь назад і питаю сам себе, що, власне, відбувається. Після 11 вересня 2001 року американці задавалися питанням: «Чому вони нас ненавидять?», маючи на увазі ісламський світ. Після жвавих дискусій, пов’язаних із війною в Іраку, це питання переросло в інше: «Чому нас ненавидить цілий світ?»
У мене є власний варіант відповіді, який я скромно назвав «Коротка теорія усього». У стислому викладі я пропоную її читачам, сподіваючись, що вони коментуватимуть її, або й оспорюватимуть, і це дозволить мені ще більше відшліфувати мою теорію, видати її окремою книжкою і таким чином заробити на навчання моєї донечки. Отже:
У 1990-х роках Сполучені Штати вочевидь зміцніли економічно, мілітарно й технологічно до рівня, небаченого у світовій історії. Загалом, це сталося завдяки падінню радянської імперії та зникненню альтернативи капіталістичній системі, побудованій на вільному ринку, яке збіглося у часі з інтернет-революцією в Америці. Внаслідок цього американська міць, культура та уявлення про економічну організацію суспільства запанували (завдяки глобалізації) настільки, що Америка почала впливати на життя людей в усьому світі «більше, ніж їх власні уряди», як казав мені один пакистанський дипломат. Так-так, ми, американці, почали прямо чи опосередковано впливати на життя інших людей більше, ніж їх власні уряди.
Коли люди це зрозуміли, вони почали виявляти стихійний спротив. Першим його проявом стали протести в Сіетлі у 1999 році, що поклали початок загальносвітовому рухові. Маніфестації в Сіетлі могли виглядати безглуздо, але ідея, яку намагалися донести найбільш послідовні з маніфестантів, полягала у наступному: «Америко, ти втручаєшся в моє життя більше, ніж мій власний уряд. Твоя культура роз’їдає мою культуру, твої технології змінюють ритм мого життя, ти нав’язуєш мені свої економічні правила. Я хочу мати право висловити свою власну думку про те, яким чином ти застосовуєш свою силу, бо ця сила змінює моє життя».
Чому інші держави не створять військової організації, спрямованої проти Сполучених Штатів? Майкл Манделбаум, автор книги «Ідеї, що опанували світом», відповідає: «Одна з провідних шкіл теорії міжнародних відносин — реалістична — вважає, що коли у світі з’являється країна-гегемон, як-от Америка, інші країни природним чином постають проти неї. Але оскільки світ загалом розуміє, що Америка є милосердним гегемоном, їхнє єднання не набуває військових форм. Замість того вони намагаються зв’язати Америку, як ліліпути — Гуллівера, правилами Світової організації торгівлі чи Організації Об’єднаних Націй і таким чином мати вплив на застосування американської сили».
Є і ще одна причина відсутності військової реакції. Америка постала як гіпердержава в епоху глобалізації, коли економіки окремих держав настільки взаємопов’язані, що Китай, Росія, Франція чи будь-яка інша країна не може завдати шкоди Сполученим Штатам, не руйнуючи власної економіки.
До насильницьких засобів вдаються або негідники, або позасистемні недержавні гравці, такі, як Усама бін Ладен, який фактично перебуває у стані громадянської війни з правлячою Саудівською династією. Але він гадає: «Саудівські правителі самі по собі нічого не значать. Аби знищити їх, треба завдати удару по силі, яка їх підпирає — по Америці».
Отже, ми переходимо до 11 вересня. Тут події набувають неабиякого інтересу. В одну мить казковий вогнеликий дракон — той милосердний американський гегемон, котрий нікого не залишає поза своїм економічним та культурним впливом — перетворюється на Годзіллу, люте поранене чудовисько, яке вражає людей військовими засобами. Отже, Америки починають справді боятись, а схильність команди Буша до односторонніх дій лише підсилює цей страх. Одним ударом своєї лапи Америка знищує Талібан, потім приступається до Іраку, і тоді світ каже: «Гей, Священна Корово! Тепер ми насправді хотіли б мати право голосу в справах, що стосуються використання твоєї сили». От у чому полягала суть усіх суперечок навколо Іраку. Люди розуміють, що Ірак було обрано жертвою у війні, яка може торкнутися кожного, і хотіли б мати право голосу, коли йдеться про такий вибір. Вибачте, відповідає Америка, але музику замовляє той, хто платить.
«Ми опинилися в ситуації, — каже Наян Чанда, директор видавничої служби Єльського центру дослідження глобалізації (чий веб-сайт yaleglobal.yale.edu рясніє цікавинками), — коли Америка викликає у світі мовчазну лють. Адже люди розуміють, що вони не можуть впливати на використання Америкою своєї сили, і нічого з цим не поробиш, але кожен відчує її наслідки».
Пошук надійного шляху виходу з цієї ситуації матиме важливе значення для налагодження стосунків між Сполученими Штатами та рештою світу. У вас є якісь ідеї? Давайте їх послухаємо.
«Інтернешнл Геральд Триб’юн»,
2 червня 2003 р.