Пандемія коронавірусу у США супроводжується ще однією епідемією. По всій країні у 2020 році було зареєстровано на 25% більше вбивств, ніж у 2019-му, — це найбільше річне зростання кількості вбивств із початку професійного збору статистичних даних у 1960 році.
У великих містах Америки насильство продовжує зростати. Згідно зі статистикою нью-йоркської поліції, перестрілок у квітні нинішнього року побільшало на 166%, порівняно з квітнем 2020-го. На щастя, більшість стрільців не поціляють, але інколи жертвами стають випадкові люди. Так, у травні на знаменитій Таймс-сквер розбірки двох братів стали причиною поранення трьох перехожих — двох жінок і чотирирічної дівчинки. А наприкінці червня на тій-таки Таймс-сквер жертвою став 21-річний юнак— турист. Його тяжко поранено пострілом у спину під час сварки незнайомих йому чоловіків.
Я живу в Нью-Йорку у відносно спокійному районі Мангеттена, але й тут стріляють. Недавно камера відеоспостереження зафіксувала перестрілку за сто кроків від мого будинку. Серед білого дня двоє молодих афроамериканців, зіткнувшись на вулиці, витягли пістолети й відкрили стрілянину. На відео чітко видно, що стріляли вони практично не цілячись, ховаючись за машинами, які навряд чи захистили б їх від влучного пострілу. На щастя, під градом куль ніхто на вулиці не постраждав. Знайти цих стрільців поліції поки що не вдалося: обидва були в масках і насунутих на чола каптурах, обидва зникли з місця події. Причому один із нереалізованих убивць жваво відкотив на самокаті.
Злочинність у США зростає на тлі загальнонаціональної суперечки: що робити — посилити роль правоохоронних органів чи, навпаки, скасувати поліцію?
Рух за скасування поліції виник під час масових протестів у червні 2020 року, після того, як поліцейський у Міннеаполісі прилюдно задушив афроамериканця на ім’я Джордж Флойд. На думку лібералів, поліція не знижує злочинності, а, навпаки, тільки й робить що чинить незаконні акти насильства проти чорношкірих американців. Американські ліві вимагають, щоб гроші, виділені раніше поліції, вкладалися в освіту, охорону здоров'я та програми дешевого житла, особливо необхідні в бідних районах, населених нацменшинами.
Не так дивляться на проблему злочинності американські праві, які висунули гіпотезу, що саме демонстрації проти поліцейського свавілля додали сміливості правопорушникам і підірвали ефективність поліцейських у боротьбі зі злочинцями. На їхній погляд, кількість поліції треба збільшувати, а поліцейську тактику — посилювати.
Вимога скоротити чи збільшити поліцію залежить не тільки від приналежності до політичної партії, а й від того, в чому людина вбачає коріння злочинності.
Переважну більшість злочинів скоюють в економічно менш благополучних районах, населених афроамериканцями. (Відтак, 95% жертв злочинів — теж афроамериканці.) Цей факт підказує лівим політикам і активістам просту відповідь. Так, представниця демократів у Конгресі Александрія Окасіо-Кортес заявила, що сплеск злочинності — це наслідок безробіття, викликаного пандемією. Щоб знизити злочинність, потрібна економічна допомога бідним, а не поліція.
Із цим висновком, популярним серед ліволібералів, не згодні кримінологи. Історичні факти й статистика, за їхніми словами, свідчать, що немає прямого зв'язку між безробіттям і такими злочинами як убивства та зґвалтування.
Так, під час фінансової кризи 2006–2009 рр., яка викликала рецесію у Нью-Йорку, безробіття серед чорношкірих чоловіків зросло майже вдвічі — з 9 до 17,9%. Проте кількість убивств упала з 596 у 2006 році до 471 у 2009-му, а кількість інших злочинів знизилася з 17 309 до 16 773.
2016-го, за рік до того, як у Нью-Йорку було зареєстровано рекордно низький рівень злочинності (292 вбивства за рік), рівень бідності в місті становив 19,5%, що майже на пункт вище, ніж 1989 року, коли місто зафіксувало рекордно високий рівень убивств (2262).
Проти прямої залежності між бідністю та злочинністю свідчать і інші статистичні дані. Так, 2016 року серед чорношкірих жителів Нью-Йорка було менше бідних (19%), ніж серед американських азіатів (24%). Проте левова частка злочинів припала на менш бідних афроамериканців, а на вихідців із Азії — лише 4% випадків насильства.
Кримінолог і професор Коледжу кримінального судочинства ім. Джона Джея Барі Латцер у книжці «Зростання і падіння насильницьких злочинів в Америці» доводить, що впродовж усієї американської історії «не було послідовного взаємозв'язку між рівнем соціально-економічних проблем тієї чи іншої групи й рівнем насильства».
Щоб пояснити коріння високого рівня злочинності, багато фахівців, включно з Латцером, звертаються до історичного минулого. Латцер пропонує розглядати не економічну ситуацію, а культурні цінності соціальних груп, схильних до актів насильства. Деякі групи, пояснює він, віддають перевагу насильству як способу вирішення міжособистісних конфліктів. Часто сільські й менш модернізовані культури зосереджені на понятті «честь» і мають «підвищену чутливість до особистих образ».
«Ми бачимо це серед білих і чорних жителів Півдня у XIX ст., а також серед іммігрантів із Південної Італії та Мексики у США початку XX ст. У відповідь на уявні чи реальні образи ці групи часто чинили насильницькі злочини, переважно переслідуючи собі подібних», — пише Латцер. На його думку, саме культура «честі» пояснює високий рівень насильницьких злочинів серед афроамериканців, які, довгий час живучи серед білих жителів Півдня, засвоїли ці цінності і згодом привезли їх і на Північ.
Деякі спеціалісти висувають припущення, що на афроамериканське населення вплинув расизм Півдня, узаконений до середини XX ст., та супутнє йому насильство, яке сприймалося суспільством за норму.
Можливо також, що високому рівню насильства сприяє й застаріла в сучасному суспільстві, але живуча серед багатьох афроамериканців гендерна поляризація з її патріархальним «мачизмом». «Від чорношкірих хлопців вимагається відмовитися від дитинства, щоб досягти невловимої патріархальної мужності», — пише про мачизм афроамериканський публіцист Вілберт Купер. За такого розкладу, стрілянина, різанина та бійки — приклади, гідні наслідування.
Інші спеціалісти розглядають не історичне коріння, а нинішню етику й соціальні норми, що побутують у середовищі підвищеної злочинності.
Згідно з дослідженнями соціолога з Принстонського університету Патріка Шаркі, молодь у бідних і сегрегованих районах менше пов'язана з суспільством і більше схильна до злочинної діяльності через хронічне недофінансування соціальної сфери. Школи там гірші; гуртків і програм подовженого дня для дітей мало; парки, якщо вони є, занедбані. На відміну від представників середнього класу, молодь (особливо молоді чоловіки) в цих районах не зацікавлена у встановленому суспільством порядку, від якого їй мало користі. Таке відчуження від суспільства веде до кримінального й антисоціального типу поведінки.
Хоча соціологи й кримінологи, такі як Шаркі та Латцер, по-різному пояснюють витоки кримінальної поведінки, згодні вони в одному: всупереч твердженням лівих активістів, які вбачають коріння проблеми в економічних умовах, посилення правоохоронних органів відіграє важливу роль у зниженні злочинності, а їх ослаблення веде до зростання криміналу.
Саме посилення поліцейського контролю останніх десятиліть привело, вважають вони, до зменшення кількості злочинів в американських містах. Крім того, тільки поліція може вирішити проблему насильства із застосуванням вогнепальної зброї, якої у США дуже багато і яку без особливих обмежень можна купити в магазині чи легко придбати на чорному ринку.
Однак, усупереч твердженню правих, роль поліції неоднозначна, і поліція не завжди сприяє громадському порядку.
На думку багатьох фахівців (включно з Шаркі), погіршення відносин між поліцією та цивільним населенням внаслідок поліцейського насильства сприяє зростанню злочинів. Засумнівавшись у легітимності правоохоронних органів, люди рідше звертаються в поліцію по допомогу й відмовляються надавати поліції інформацію про злочини.
Демократичним режимам властивий компроміс. У суперечці лівих і правих про те, як боротися зі злочинністю, взаємні поступки можуть дати найбільш плідні рішення: правоохоронні органи мають отримати підкріплення, але поліція мусить поводитися в межах закону та поваги до прав людини; при цьому державі слід не скупитися й працювати над поліпшенням якості освіти і соціально-економічних умов у бідних та сегрегованих районах. І тоді з'явиться надія, що у великих містах можна буде не боятися стати жертвою перестрілки.