Після військового перевороту М'янма вже понад два місяці охоплена протестами, що їх сили безпеки намагаються жорстоко придушити. За даними місцевої групи моніторингу Асоціації допомоги політичним в'язням, серед цивільного населення загинуло понад 550 осіб, серед яких близько 50 жертв — діти. Поліція і військові відкривають вогонь по людях бойовими патронами, а також застосовують тортури проти учасників демонстрацій та здійснюють регулярні рейди у житлові райони, щоб залякати населення і схопити активістів.
Десятиліття гібридної демократії, впродовж якого до влади в країні був допущений цивільний уряд на чолі з нобелівською лауреаткою Аун Сан Су Чжі, скінчилося відновленням військового управління. Військова хунта не тільки відмовилася визнавати результати парламентських виборів, на яких партія «Національна ліга за демократію» отримала більшість голосів і можливість сформувати уряд, а й заарештувала її лідерку, керівників виконавчих органів та очільників партійних осередків усіх рівнів.
Після більш як п'ятдесяти років суворого правління хунти під затяжними міжнародними санкціями та ізоляції М'янми поступ до демократії і прихід до влади Аун Сан Су Чжі викликав ентузіазм у міжнародної спільноти, який супроводжувався зняттям економічних обмежень і припливом інвестицій до країни. Це попри те що військові залишили собі вагомий політичний вплив: згідно із внесеними у 2008 році змінами до конституції, військовим силам виділяється чверть місць у парламенті з правом вето на внесення поправок до основного закону, а також надається контроль над усіма силовими відомствами.
Цього разу представники хунти взяли владу до своїх рук, формально посилаючись на статті цієї ж конституції, що дають право впровадити надзвичайний стан терміном на один рік на випадок загрози національному суверенітетові. Самою ж загрозою стала нездатність цивільного уряду і виборчої комісії вирішити проблему з обвинуваченнями з боку опозиційних партій (підтримуваних військовими) у маніпуляціях на виборах. Однак, у ширшому розрізі, назовні вийшов конфлікт інтересів між військовими та лідеркою цивільного уряду, яка проігнорувала їхні вимоги й поставила під сумнів вплив на контрольовану ними «демократію з квітучою дисципліною» .
Події у М'янмі вже стали випробуванням для міжнародної спільноти, яка не змогла досягти одностайності у виробленні позиції стосовно дій хунти і скоординованої реакції на них. Китай, Росія, Індія та В'єтнам відмовилися підтримати британський варіант резолюції ООН, що засуджував переворот у країні, а узгоджений сторонами спільний заклик звільнити Аун Сан Су Чжі та інших затриманих осіб залишився поза увагою військового керівництва. Адже далі заяв більшість країн не йшла.
Дійових засобів, які б могли спонукати військових М'янми до деескалації кризи, небагато. Більшість держав дуже обережно ставляться до впровадження економічних санкцій проти країни, не бажаючи зашкодити цивільному населенню та штовхнути її у більшу економічну залежність від Китаю. США, Канада, Велика Британія і ЄС віддали перевагу адресним санкціям проти військових та їхніх сімей, пов'язаних із ними компаній, а також заморозили особисті й корпоративні рахунки. Крім того, США заблокували доступ генералів до активів Центрального банку М'янми на суму 1 млрд дол. і зупинили пряму фінансову допомогу урядові країни.
Санкції, впроваджені переліченими державами, мали б серйозні економічні наслідки для військового керівництва М'янми, якби уряди інших країн долучилися до цих заходів та діяли скоординовано не тільки в ефективному застосуванні обмежень у своїх юрисдикціях, а й у відстеженні та інформуванні ділових партнерів пов'язаних із компаніями генералів. На сьогодні бізнес-діяльність військової хунти глибше інтегрована в глобальну економіку, ніж це було колись, а відтак більш вразлива до зовнішніх впливів.
Під контролем військових перебувають найбільш прибуткові галузі країни, зокрема видобуток коштовних металів, деревини, морські порти, банки, страхові, медичні та телекомунікаційні компанії, ЗМІ тощо. Докладний список компаній, які скеровують свої доходи від закордонних операцій нинішньому керівництву М'янми, було оприлюднено 2019 року в доповіді Незалежної місії ООН зі встановлення фактів на тлі досліджень порушень прав людини стосовно етнічних меншин у штатах Качин, Шан і Ракхайн. Внаслідок актів насилля з боку військових країни понад 740 тис. мусульман-рохінджа змушені були втікати у сусідній Бангладеш, а ще тисячі було вбито.
Після розгляду ситуації з рохінджа нинішній глава хунти Мін Аун Хлаїн та декілька військових генералів уже потрапили під санкції США за звинуваченнями в геноциді, злочинах проти людяності та воєнні злочини. А колишня ікона демократії Аун Сан Су Чжі викликала розчарування Заходу не тільки тим, що не скористалася своєю де-факто посадою глави держави та моральним авторитетом, аби запобігти діям військових, а й особисто прибула до Міжнародного суду в Гаазі, щоб захистити М'янму від звинувачень у етнічних чистках, основну вину за які було покладено на військове керівництво країни.
Однак цей вчинок, який коштував лідерці країни репутаційних та іміджевих втрат в очах світової спільноти, не був оцінений генералами належним чином. Військові не тільки арештували її одразу після перевороту, а й намагаються притягнути до кримінальної відповідальності за кількома різними статтями, щоб позбавити можливості надалі займатися політичною діяльністю. Демонстрації під гаслами звільнення «матері Су», як називають її прибічники всередині країни, хоч і стали для військової хунти несподіваним, з огляду на його масштаби та тривалість, опором, проте не відбили в неї бажання утримати владу за всяку ціну. Впевненості їй додає й мовчазна реакція основних регіональних гравців, які уникають втручання у внутрішні справи М'янми та ілюструють готовність співпрацювати з нинішнім керівництвом країни.
Акти насилля і смерть цивільних не стали приводом до одностайного бойкотування військового параду до Дня збройних сил М'янми наприкінці березня: Китай, Індія, Пакистан, Бангладеш, В'єтнам, Лаос і Таїланд відправили своїх військових аташе, а Росія — заступника міністра оборони Александра Фоміна, що послугувало додатковою підставою для легітимації правління військових. Таким чином, ситуація у М'янмі проілюструвала, як нагальні власні інтереси країн переважають над дотриманням громадянських прав і навіть збереженням життя людей.
Тривале перебування хунти при владі у М'янмі створило ілюзію її здатності утримувати мир у розбурханій етнічними конфліктами країні, що робить військові сили в очах сусідніх країн важливим чинником безпеки як на неспокійних прикордонних ділянках, так і в регіоні загалом. Однак у нинішній ситуації ескалація конфлікту, спровокована переворотом, загрожує підірвати загальне дотримання повстанськими арміями Національної угоди про припинення вогню у відповідь на застосування зброї урядовими силами проти мирних протестувальників, а відтак спровокувати глибокий громадянський конфлікт і новий потік біженців, якого так бояться сусіди.
Днями військові вперше за двадцять років завдали авіаударів по штату Карен, який контролює військове етнічне угруповання регіону. Це примусило три тисячі мирного населення переховуватись у джунглях сусіднього Таїланду, а повстанським арміям дало привід заговорити про можливий вихід з угоди.
Криза у М'янмі поставила під сумнів здатність АСЕАН вплинути на ситуацію, яка склалася в одній із її держав-членів. Консенсусний підхід до прийняття рішень і політика невтручання обмежують можливості організації, а відтак роблять її недієздатною у вирішенні регіональних проблем. Це створило розкол між державами спільноти, які прагнуть чіткішої позиції стосовно подій у М'янмі, та тими, котрі зайняли позицію тихого сприйняття.
До пасивних спостерігачів зараховують також Індію, яка, з одного боку, приєдналася до спільної заяви країн — учасниць чотиристороннього діалогу Quad про спільні зусилля для відновлення демократії у М'янмі, а з іншого — віддає перевагу підтриманню комунікації з військовими генералами. Бажання утримати М'янму від потрапляння в залежність від Китаю, що може бути викликане санкційним тиском західних країн, змушує Індію реагувати на ситуацію солідарно з Росією та КНР, яких критикують за підтримку військової хунти.
І якщо Росія не приховує своїх тісних стосунків із генералами, керуючись власними інтересами в Бенгальській затоці та Індійському океані, доступ до яких їй забезпечує дружба з військовим режимом, то відносини Китаю з ними в минулому безхмарними не назвеш. Військові неодноразово звинувачували сусідню державу в постачанні зброї прикордонним військовим угрупованням, а також були незадоволені зростанням впливу китайських інвестицій на економіку країни. Домовленості про низку проєктів у рамках економічного коридору «Один пояс, один шлях», який забезпечив би Пекіну прямий вихід до Індійського океану через територію М'янми, було досягнуто саме завдяки згоді цивільного уряду. Державний переворот примусив китайську владу шукати порозуміння з військовим керівництвом, якому в нинішній ситуації навряд чи завадить як політична, так і економічна підтримка.
Ситуація у М'янмі далека від вирішення і балансує на межі серйозного громадянського конфлікту, а відтак загрожує дестабілізувати весь регіон. Однак сусідні країни, стримувані власними інтересами, не демонструють рішучості та бажання долучитися до санкцій, ініційованих західними державами, або виробити власний скоординований підхід до розв'язання кризи. Тихе сприйняття авторитарних норм і пріоритет невтручання у внутрішні справи іншої країни стає поширеним явищем у регіоні, а слабкість позицій багатосторонніх організацій тільки посилює цю тенденцію.
Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.