Повітряні кулі посварили дві Кореї.
Нещодавно активісти консервативної партії та північнокорейські перебіжчики запустили через кордон листівки з критикою особисто Кім Чен Ина, його ядерної програми та ситуації з правами людини. Ці дії розлютили північнокорейську владу, яка негайно оголосила про припинення всіх комунікацій між керівництвами двох країн, військовими відомствами; "гарячої лінії" між штаб-квартирою ЦК ТПК та адміністрацією президента Республіки Корея, підтримуваної через Спільне бюро міжкорейських зв'язків.
Це тільки перший крок, обіцяний північнокорейцями через місцеві ЗМІ, у відповідь на "провокацію, яка торкнулася найбільш святого і дорогоцінного ідейного почуття країни" - їхнього вищого керівництва. Наступним може стати вихід із міжкорейської військової угоди від 2018 року, укладеної для зниження напруги між країнами.
Переправка забороненої в Північній Кореї інформації про зовнішній світ і листівок із критикою її режиму з допомогою повітряних куль довгі роки було звичною тактикою південнокорейських активістів, як і використання спеціальних гучномовців. Більше того, влада країни сама ініціювала пропагандистське мовлення на кордоні з КНДР. Через величезні динаміки транслювалися поп-музика, світові новини та програми, які критикували північнокорейський режим. Уночі трансляцію можна було почути за 20 кілометрів від кордону. Влада Півночі завжди сприймала такі акції дуже вороже, а 2015 року це навіть призвело до серйозної ескалації конфлікту між країнами.
Гучномовці було демонтовано одразу після підписання військової угоди в рамках дій, спрямованих на подолання ворожості, і вже понад півтора року їх не використовували. Свою реакцію на листівки північнокорейська сторона пояснює спільною домовленістю зупинити "всі ворожі акти і знищити засоби їх реалізації, зокрема мовлення через гучномовці та поширення листівок уздовж кордону". І погрожує припинити всі відносини між країнами, якщо уряд Південної Кореї не вплине на дії "провокаторів", а також не прийме закон, що заборонить такий "фарс. Кампанія навколо листівок не тільки пройшла в усіх без винятку північнокорейських ЗМІ, а й супроводжувалася серією мітингів протесту з участю робітників, студентів та членів профспілки.
Примітно, що авторкою різких заяв на адресу Південної Кореї, а також розпорядження розірвати лінії зв'язку виступає сестра лідера КНДР, перша заступниця заввідділу ЦК Трудової партії Кореї Кім Йо Чжон. За три місяці це друга самостійна заява сестри Кім Чен Ина з критикою у бік сусідньої країни. Традиційно транскордонні відносини належали до компетенції Об'єднаного фронту КНДР і військових, однак останнім часом більшість місцевих агенцій посилаються на її розпорядження в питаннях двосторонньої взаємодії.
Південнокорейська преса почала відводити Кім Йо Чжон роль "поганого поліцейського" у відносинах між країнами, тоді як Кім Чен Ин на її тлі виглядає "добрим поліцейським". Так, наприклад, лідер КНДР у березні написав листа з побажаннями "здоров'я братам і сестрам з Півдня" у відповідь на пропозицію президента Мун Чже Іна співпрацювати в боротьбі з епідемією коронавірусу, зробивши це наступного дня після того, як Кім Йо Чжон накинулася на південнокорейську владу за її критику ракетних випробувань.
Цього разу Кім Чен Ин навіть не включив до порядку денного засідання Політбюро ЦК Трудової партії питання загострення транскордонних відносин, тоді як його сестра наказала вимкнути важливі засоби комунікації в міжкорейській співпраці та зчинила неабиякий інформаційний галас. Звісно, в хитросплетінні вивіреної й загартованої дипломатії Північної Кореї випадковостей не буває. І Кім Йо Чжон узяла на себе місію тиску на південного сусіда, тоді як її брат залишає можливість "дружніх" стосунків із президентом Мун Чже Іном.
Ентузіазм від розвитку міжкорейських відносин на Півночі вщух одразу після провалу Ханойського саміту і ядерних переговорів зі США. Пхеньяну не вдалося домогтися зняття санкцій, які негативно позначаються на економіці країни. Тож усі проєкти, заплановані в рамках міжкорейського співробітництва, підпали під заборону і відповідно обернулися розчаруванням для північнокорейського режиму.
Так, наприклад, влада КНДР недавно оголосила про намір демонтувати готелі та інші туристичні об'єкти, побудовані Південною Кореєю на горі Кимгансан, через їх "непрезентабельність і пошарпаність". Туристичні візити на гору, символічну для корейців, були однією з небагатьох сфер співпраці між двома країнами і непоганим джерелом прибутку для Півночі, але періодично припинялися через загострення відносин між ними. Північна Корея вирішила зруйнувати курорт через небажання сусідів поновити тури в обхід санкцій.
Аналогічна загроза, принаймні на словах, нависла й над Кесонським індустріальним парком, який свого часу давав робочі місця 53 тис. північнокорейських робітників і 90 млн дол. прибутку щороку в скарбницю держави. У 2016 році Південна Корея вирішила призупинити роботу промислової зони у відповідь на ракетні випробування, але втратила доступ до території та обладнання, яке належало її компаніям.
Стратегічні плани Сеулу досягти миру на Корейському півострові через економічне співробітництво, створення інфраструктурних і туристичних об'єктів, налагодження двосторонньої співпраці звучать занадто абстрактно для вух Пхеньяну і не відповідають його нагальним потребам у фінансових надходженнях, особливо на тлі заборони експорту товарів та робочої сили.
З огляду на таку ситуацію, Південна Корея намагається надавати чималу допомогу Півночі в рамках донорських програм міжнародних організацій. До прикладу, торік вона пожертвувала 4,5 млн дол. через Всесвітню продовольчу програму, а також додатково поставила 50 тис. тонн рису, щоб запобігти голоду в сусідній країні внаслідок посухи. Нинішнього року, за даними Міністерства з об'єднання, країна взяла зобов'язання витратити близько 5,7 млн дол. на допомогу КНДР, що становить понад 60% загальної світової гуманітарної допомоги в рамках ООН. Однак доброчинність, як і прагнення нинішнього президента Мун Чже Іна встановити перманентний мир між країнами, почасти заплющуючи очі навіть на продовження ракетних випробувань, не знаходить адекватного відгуку у правлячого режиму.
Здавалося б, президент Мун як ніхто інший мав би засвоїти негативний досвід встановлення добрих відносин із північним сусідом. Свого часу він очолював адміністрацію президента Но Му Хьона (2003–2008), одного з двох попередніх президентів, які намагалися перезавантажити міжкорейські відносини. Однак так звана "сонячна політика" наївних південнокорейських лібералів щоразу потрапляла в пастку протистояння США і КНДР через ядерну програму останньої. Цього разу Мун Чже Ін уже як лідер країни наважився на чергову спробу міжкорейського діалогу, обравши тактику посередництва між двома ворогуючими сторонами.
Завдяки зусиллям південнокорейського президента Кім Чен Ин вийшов із тривалої міжнародної ізоляції й першим із династії Кімів потрапив за стіл переговорів із лідером США. Однак тимчасовий тріумф зовнішньої політики президента Муна знову вперся в стару проблему. Незважаючи на прагнення Дональда Трампа розв'язати північнокорейське питання до кінця свого президентського терміну, зсунути з місця його не вдалося.
Тим часом у США - на порозі президентські вибори. Їх наближення влада Північної Кореї сподівалася використати з вигодою для себе, але пандемія коронавірусу та внутрішні проблеми змістили ракурс першочергових пріоритетів американського президента. Тим більше що КНДР не готова йти на поступки й відповідно забезпечити йому блискучу зовнішньополітичну перемогу.
Північна Корея регулярно нагадує про себе запусками ракет і тестуванням нових видів зброї, але без належної уваги з боку світової авдиторії, зосередженої на боротьбі з пандемією та негативними економічними наслідками. У цій ситуації, коли навіть Китай, який намагався заплющувати очі на порушення санкцій до Пхеньяну, закрив свої кордони, очевидно, що країна перебуває в не найкращому економічному стані. Тож у неї не залишається нічого іншого, як старий перевірений спосіб тиску на Південну Корею.
Він здається досить нелогічним, зважаючи на блискучу перемогу партії південнокорейського президента на квітневих парламентських виборах, яка дозволить просувати президентські ініціативи, попри спротив опозиції, та його заяви про намір інтенсифікувати міжкорейську співпрацю.
Першим чином уряд Мун Чже Іна вирішив скасувати односторонні санкції, накладені на Пхеньян після нападу на південнокорейський військовий корабель у 2010 році, які обмежують співпрацю та обмін між країнами. Цей крок президента досить сміливий, оскільки тема загиблих моряків досі залишається чутливою серед громадян країни, а його самостійні рішення стосовно міжкорейських відносин потрапляють під нищівну критику американської адміністрації.
На початку травня північнокорейські солдати обстріляли один із КПП сусідньої країни в чотирикілометровій буферній зоні, а ті відкрили вогонь у відповідь. Можна розглядати цю пригоду як "випадковий інцидент", як це, власне, й зробила Південна Корея. Але нинішній демарш із припиненням комунікації та зв'язку свідчить про свідоме загострення ситуації з боку КНДР. Кроки непередбачуваної Північної Кореї з роками вже стали передбачуваними й очікуваними. Тож, коли вона вчергове не виходить на зв'язок, як це траплялося в історії неодноразово, - Південна Корея спокійно й холоднокровно заявляє, що буде продовжувати розвивати відносини між країнами.
Напруженість у відносинах виникла саме напередодні важливої дати - 20-річчя підписання Спільної міжкорейської декларації, де прописано принципи мирного возз'єднання двох країн. Однак зміст, який заклали в неї Північна й Південна Кореї, очевидно розбігався з реальними намірами кожної зі сторін, оскільки за цей час не допоміг зблизитися ні на крок.