Підписання (у ході третього засідання в Пекіні українсько-китайської комісії) п’ятирічної програми співробітництва між Україною та Китаєм у сфері освоєння космічного простору не було несподіванкою для спостерігачів. Зростання темпів українсько-китайського співробітництва, у тому числі в галузях, які заведено визначати як проблемні, природно, привертає до себе увагу. Особливо після відмови Європи від військового транспортника Ан-70, коли Київ різко переметнувся на азійський напрямок у багатьох високотехнологічних програмах. Між іншим, доля українського космосу теж дуже схожа на авіаційну: попри членство в Режимі контролю за ракетними технологіями (РКРТ) і зняття Сполученими Штатами квот на запуски ракетоносіїв (що цілком можна трактувати як підтримку на міжнародному рівні), Україну не поспішають пускати в Європейське космічне агентство, а шанси досягти в європейському космосі хоча б рівня російської присутності теж дуже малі.
Саме тому розширення зв’язків із таким ключовим «гравцем» як Китай можна розцінювати не лише як передноворічну удачу, а й довгострокові перспективи. Не кажучи вже про Ан-70, у проекті якого Китай може зайняти місце Німеччини, котра підкорилася європейським принципам.
Космічний міст в Азію
Що стосується безпосередньо українсько-китайської космічної програми, то, як сказав автору заступник генерального директора Національного космічного агентства України Валерій Комаров, котрий підписав документ від імені України, контракти з Китаєм «можуть прискорити і роботу України в космічній галузі по деяких напрямах, а за обсягом — навіть перевершити державне фінансування галузі».
Зокрема, передбачено спільну роботу над новими космічними технологіями і, в тому числі, над створенням мікросупутника. Не виключено, Україна й Китай об’єднають зусилля щодо створення нового мікросупутника, що значно скоротить витрати на ці роботи для обох сторін. Одним із головних напрямів співробітництва буде вдосконалення техніки для виведення супутників, створення платформ мікросупутників і просування амбітного проекту космічного повітряного старту.
Більш того, у рамках українсько-китайського співробітництва з’явився і науковий розділ. Вже наступного року передбачається проведення наукових експериментів із використанням національної інфраструктури в Євпаторії.
В останні роки Китай надзвичайно просунувся в реалізації космічних програм, яким приділяє особливу увагу.
За даними інформаційного бюлетеня Go Taikonauts, із середини 90-х років у Китаї серйозно займаються створенням ракетоносія багаторазового використання, за допомогою якого Пекін збирається виводити корисний вантаж масою в 2 т на кругову орбіту з висотою 200 км. Крім того, під грифом таємності Пекін реалізовує спеціальну програму за назвою «Проект 921», яка передбачає запуск у космос пілотованих кораблів. Успішна реалізація цієї програми може вивести Китай у першу трійку космічних держав планети. Нарешті, донедавна Пекін мав проблеми з останнім ступенем ракетоносіїв типу Chang Zheng-4B. А українські ракетно-космічні напрацювання, на думку фахівців, сьогодні ще залишаються настільки серйозними, що можуть забезпечити розв’язання і цієї проблеми.
Загалом, досвід українсько-китайського співробітництва дуже великий. Певна річ, із застереженням, що партнером номер один для Пекіна залишається Росія. Відповідно до укладеного між Україною і Китаєм договору, Харківський військовий університет розпочав підготовку китайських фахівців протиповітряної оборони (у військовому містечку «Рогань-1» під Харковом почало працювати Навчальне авіаційне командування, яке стало єдиним у країні вищим навчальним закладом військових авіаторів). Не виключено, що в доступному для огляду майбутньому Україна почне готувати й курсантів-льотчиків із КНР, а також здійснюватиме медичне забезпечення підготовки космонавтів, що особливо важливо для реалізації згаданої програми «Проект 921».
Давно прийшли на китайський ринок і багато оборонних підприємств України: найбільше відзначилися цього року ВАТ «Мотор-Січ», КіГАЗ «АВІАНТ», Харківський «ФЕД», Київське ВО «Артем», Севастопольське КБ радіозв’язку, Науково-дослідний радіотехнічний інститут (м. Львів), ГКБ «Південне» і ряд інших. Експорт у Китай тільки за 10 місяців цього року наблизився до торішніх річних показників.
Треба сказати, Україна вже офіційно оголосила про свій значний інтерес до Азії. Так, перший заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони України Володимир Радченко (він же керівник президентського Комітету з ВТС й експортного контролю), котрий очолював українську делегацію на міжнародній виставці озброєнь у Пакистані в листопаді ц.р., відзначив, що Україна «пропрацьовує можливості розширення своєї участі на азійських ринках зброї, зокрема в Південній Азії».
У цьому сенсі Китай справді має стратегічне значення...
Цілі виправдують засоби
І ризик... А він точно є. Йдеться про можливу появу військової складової українсько- китайського космічного співробітництва. Справді, якщо ВТС в інших сферах із Пекіном розвивається дуже динамічно, то чи відставатиме космічна галузь? Сьогодні офіційні особи України заявляють, що угоди України й Китаю в царині космосу «стосуються винятково мирних програм і не передбачають бойової тематики».
Проте давно відомо, що в космічній галузі військові й цивільні технології настільки тісно пов’язані, що часом розмежувати їх дуже складно навіть досвідченим фахівцям. З іншого боку, відомий інтерес Китаю до українських ракетно-космічних технологій, так само як і американський інтерес — до їхнього нерозповсюдження. Варто лише згадати, що кілька років тому українська контррозвідка саме в китайського громадянина зафіксувала надмірний інтерес до дніпропетровського «Південмашу», через що йому довелося відбути на батьківщину. Крім того, Китай, на відміну від України, не є членом РКРТ, а це також таїть у собі приховані проблеми. Україна, безсумнівно, має такі технології, які потрапляють під обмеження режиму, визнають у ГКБ «Південному» — провідному українському мізковому центрі зі створення ракет. Як вважає керівник дослідних проектів Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Сергій Згурець, головний інтерес Китаю у військовій галузі пов’язано з вирішенням завдань щодо наведення ракет на ціль і з освоєнням виробництва твердого ракетного палива.
Безумовно, розвиваючи космічне співробітництво з Китаєм, Київ зіштовхнеться зі зростаючим бажанням Пекіна отримати більше, ніж можна задекларувати в документах про співробітництво, з одного боку, і з тиском Вашингтона, з іншого.
Отут доречно пригадати, що відносини США і Китаю сьогодні перебувають не в найкращій фазі, і не лише тому, що дуже реальне навіть збройне протистояння двох надто сильних у військовому відношенні держав через «Тайванське питання». Зокрема, нова американська адміністрація вже визначилася із зобов’язаннями по захисту Тайваню. США можуть вступити у війну за певних умов, вказується в новій доповіді американського військового відомства, поданій тиждень тому на розгляд Конгресу. Так, Пентагон ідентифікує три сценарії, які можуть призвести до військових дій у Тайванській протоці: Китай розпочинає морське вторгнення в Тайвань, блокада або здійснення Китаєм повітряних чи ракетних ударів проти острова, який не хоче приєднатися до материкового Китаю.
Пекін, у свою чергу, навіть в офіційній брошурі «Національна оборона Китаю в 2000 р.» проголосив, що у випадку «відділення Тайваню під тим чи іншим прапором, іноземної інтервенції на Тайвані або відстрочки тайванською адміністрацією на невизначений термін переговорів на предмет мирного об’єднання, то китайському урядові... не залишиться нічого, як рішуче вдатися до будь-яких із доступних засобів, включаючи застосування зброї».
Однак це ще не все. Китай уже виступив на боці Росії проти розвитку Сполученими Штатами національної системи ПРО. Вашингтон, який за півтора десятиліття витратив на програму НПРО понад 80 млрд. дол., тиждень тому уклав новий 6-мільярдний контракт із корпорацією Boeing, пов’язаний із розробкою системи національної протиракетної оборони. Пекін, як і Москва, перевагу віддає так званим «неадекватним» відповідям, яких дуже побоюється Вашингтон. Йдеться, зокрема, про нарощування ракетних м’язів країн-парій, що готові в будь-який момент розв’язати збройний конфлікт із США. Так, зовсім не випадково американське Центральне розвідувальне управління звинуватило китайські підприємства в тому, що вони розширили технічну допомогу Пакистану в розробці балістичних ракет. У звіті ЦРУ також йдеться про те, що китайські фірми раніше допомагали розробляти ракетні програми Ірану, Північній Кореї та Лівії. А буквально днями Пекін зажадав зняти санкції з Іраку, офіційно через «гуманітарну ситуацію», що різко погіршилася. Справді, Китай побоюється, що навіть обмежена система ПРО США виявиться ефективною проти його нечисленних ядерних ракет великого радіуса дії. А в цьому випадку Китай, не зв’язаний із Вашингтоном ніякими угодами по контролю над озброєннями, може розгорнути й масове виробництво сотень міжконтинентальних ракет.
Тож експерти Національної розвідувальної ради США не безпідставно вважають, що на сьогодні ризик проведення ракетних атак на Сполучені Штати з використанням хімічної, біологічної чи ядерної зброї набагато вищий, ніж за часів «холодної війни», а протягом найближчих 15 років цей ризик підвищиться. На думку американських розвідників, до 2015 р. може з’явитись і коаліція міжнародних терористів, котрі виступають проти Заходу і мають доступ до хімічної, біологічної і навіть ядерної зброї, а для ракетних атак проти США, скоріш за все, використовуватимуться ракети малого й середнього радіуса дії, а не міжконтинентальні ракети.
Попри застереження помірніших експертів у сфері безпеки про помилки при вирішенні питання про створення системи національної протиракетної оборони, висловлені новому американському президентові, наприкінці січня — на початку лютого 2001 р. Пентагон планує провести наступне випробування розроблюваної НПРО.
В усіх цих підкилимових іграх Києву є над чим пометикувати. З одного боку, в неофіційних колах у Вашингтоні натякають, що позиція України як країни — правонаступниці СРСР за Договором ПРО (1972 р.) особливої ваги не матиме. З іншого боку, під час осіннього голосування Київ уже продемонстрував, що нині в питаннях Договору ПРО він на боці Москви. Отже, позиції Києва й Пекіна також близькі. В американській столиці тоді мовчки проковтнули український крок — вибори прикували всі сили й увагу США. Важко сказати, як розвиватимуться події далі, але головним об’єктом для США все-таки стане Росія.
Сьогодні практично немає політичних перешкод розвиткові співробітництва з Китаєм, зокрема й військово-технічного. А бажання Києва збувати продукцію, зокрема специфічну, й іншим країнам регіону (приміром, Індії: уже сьогодні йде активна підготовка до лютневої виставки озброєнь у цій країні) може розглядатися як розширення присутності, а не як розвиток суперечностей.
Проте очевидно, що так буде завжди — пошук нових можливостей реалізувати свої інтереси незмінно зіштовхуватиметься з чиїмись інтересами, зокрема й таких партнерів, як Росія і США. Життя показує, що всі наші партнери, навіть «найстратегічніші», коли йдеться про життєво важливі інтереси, вміють ігнорувати інтереси України. Чи навчиться Київ бути поганим і для когось, а не тільки для себе? Китай надає для вирішення цього питання унікальні можливості, а на що зважиться Київ — стане ясно згодом. Можливо, навіть наступного року.