UA / RU
Підтримати ZN.ua

ПАВЛОГРАДСЬКА «БЕЗВИХІДЬ»?

Ситуація, що виникла в Павлограді у зв’язку з накопиченням величезної кількості твердого ракетно...

Автор: Володимир Платонов

Ситуація, що виникла в Павлограді у зв’язку з накопиченням величезної кількості твердого ракетного палива (ТРП), що міститься в знятих із бойового чергування міжконтинентальних балістичних ракетах (МБР) ТТ-23 (у закордонній класифікації SS-24 Scalpel), викликала бурю емоцій, суперечок і протестів.

Жителі Павлограда і всієї Дніпропетровської області зацікавлені в тому, щоб гори цих найнебезпечніших вибухових речовин якомога швидше зникли з території міста й області і щоб відбулося це абсолютно безпечно для їхнього здоров’я та довкілля.

Були всі передумови, що доки спливе гарантійний строк зберігання ракетних двигунів (2007 р.), усі роботи з ліквідації палива будуть завершені. Однак несподівано справа загальмувалася. Американські й українські експерти розійшлися в думках про способи ліквідації твердопаливних двигунів (див. «ДТ» № 6, 14 лютого 2004 р. і № 7, 21 лютого 2004 р.).

Українська сторона зацікавлена в утилізації палива і розглядає його як додаткову сировину для виробництва вибухових речовин (ВР), що використовуються в гірничодобувній промисловості, зокрема, при відкритому видобутку залізної руди в кар’єрах Кривого Рога.

Американська сторона не зацікавлена в утилізації ТРП і відмовилася від раніше обраного методу ліквідації палива шляхом гідророзмиву, запропонувавши наприкінці січня ц.р. альтернативні способи — детонації або відкритого спалювання, тобто повної ліквідації палива. Як відомо, спалювання неминуче призведе до необоротних наслідків для довкілля. Саме проти цих методів як найбільш небезпечних для життя людей із самісінького початку виступають українські експерти.

Ситуація виявилася майже патовою: роботи з утилізації ТРП досі не почалися, американська сторона призупинила фінансування проекту, поки він не стане «технічно продуманим, безпечним для довкілля і фінансово доцільним» (з листа Джорджа Буша Леоніду Кучмі).

Чи є вихід із цього, здавалося б, безвихідного становища? Ми запропонували відомому спеціалісту в галузі твердопаливних ракетних двигунів і горіння твердих ракетних палив, завідувачу кафедри Дніпропетровського національного університету, професору Сергію Фоміну прокоментувати нинішню ситуацію.

— Сергію Петровичу, це дійсно патова ситуація, з якої немає виходу?

— Вихід є! Процес йде нормально. Позиція американців цілком зрозуміла: вони згодні фінансувати лише ті пропозиції, що дозволяють їм мінімізувати власні витрати на проект.

Бачення української сторони досить аргументовано в статтях, опублікованих у «Дзеркалі тижня». Я згоден із критикою американських пропозицій, хоча висновки в статтях, на мій погляд, надмірно категоричні і, на жаль, у наведених даних є фактичні помилки в оцінці кількості шкідливих речовин, що викидаються в атмосферу при спалюванні ТРП: вони майже на порядок нижчі. До того ж не слід забувати, що лише критика недоліків запропонованих американцями проектів і обвинувачення їх у «слабопрофесіоналізмі» не є доказами переваг і безпеки методу гідророзмиву.

— Чому ж тоді американська сторона відмовилася від гідророзмиву, якщо цей спосіб практично безпечний і нешкідливий?

— Гідророзмив не так безпечний, як дехто припускає. Ймовірність детонації ТРП при його здійсненні є. І вона тим вища, чим довше зберігається заряд до гідророзмиву. При зберіганні через старіння гумоподібної зв’язувальної речовини в заряді виникають різного роду тріщини і відшарування бронювання. Можлива також міграція деяких особливо чутливих до ударів компонентів, які входять у ТРП, що може призвести до утворення рідких мікроскопічних порожнин.

Під впливом потужного струменя води, поданого на поверхню заряду під тиском більш як 1000 атмосфер (фактично удару струменя рідини по поверхні), у заряді періодично виникають і поширюються слабкі ударні хвилі, котрі за відсутності тріщин і порожнин у суцільному в’язко-пружному матеріалі ТРП швидко загасають. У разі наявності в заряді тріщин та інших порожнин при збігу частоти виникнення хвиль із власними частотами заряду, у ньому цілком можливе виникнення явища хвильового резонансу — збільшення амплітуди слабких ударних хвиль до значень, що перевищують поріг ініціювання детонації.

Детонація в заряді може виникнути також за рахунок утворення кумулятивних струминок у тріщинах й інших малих газонаповнених порожнинах при проходженні крізь них навіть слабкої ударної хвилі, викликаної вібрацією. Прибічники гідророзмиву стверджують: деякі заряди, що зберігаються в Павлограді, уже не можна перевозити залізницею через можливу їхню детонацію від транспортної вібрації, і їх можна ліквідувати лише шляхом гідророзмиву. Таким чином, транспортна вібрація надзвичайно небезпечна, а вібрація на стенді при гідророзмиві — ні. Де ж логіка?

— Чи є статистика про вибухи при проведенні гідророзмиву в Америці та Росії?

— Це траплялося вкрай рідко, однак вибухи мали місце й в американців, і в росіян. З початку використання гідророзмиву сталися три вибухи зарядів. Чомусь цей факт старанно замовчується. Не хочеться навіть обговорювати, що станеться, якщо під час гідророзмиву здетонує 40-тонний заряд ТРП на розташованому практично в центрі Павлограда хімічному заводі саме в той момент, коли на його складах ще знаходиться близько 4000 тонн ТРП.

Щоб повністю виключити можливість вибуху, кожен заряд має проходити попередню рентгенівську або ультразвукову дефектоскопію на предмет однорідності ТРП. По кожному заряду має прийматися індивідуальне рішення про спосіб його знищення.

— Що робити з відбракованими зарядами: розмивати не можна, спалювати не можна?

— Хочемо ми цього чи ні, однак частину зарядів доведеться знищувати усе ж або шляхом тієї ж детонації, або спалювання, або якимось іншим, альтернативним способом, наприклад, шляхом дрібнодисперсної поверхневої деструкції заряду чи навіть затоплення їх на великій глибині в акваторії Світового океану. До речі, останній — найдешевший, безпечний і екологічно нешкідливий спосіб знищення твердопаливних двигунів будь-яких розмірів!

— У результаті гідророзмиву Павлоградський хімзавод отримає промислові вибухові речовини, що є чистішими і безпечнішими, аніж ті, що виробляються нині в Україні ВР на основі тротилу. Чи так це?

— З одного боку це дійсно так — при вибухах нових водоемульсійних складів на основі ТРП спостерігається деяке зменшення кількості токсичних оксидів азоту, що надходять в атмосферу, порівняно з традиційними твердими промисловими ВР. Однак, з іншого боку, ніби забувається про хлор, що входить до складу ТРП. А його сумарно 500—600 тонн у всіх зарядах ТРП. І він, цей хлор, взагалі ж нікуди не дінеться при гідророзмиві та переробці ТРП у вибухівку, а входить до складу будь-якої нової «екологічно чистої» промислової ВР. Отже, після кожного вибуху нової ВР кілька тонн хлору (в основному у вигляді HCl — соляної кислоти) потраплятимуть одразу в атмосферу або, будучи адсорбовані рудою, — разом із рудою та породою — на агломераційні фабрики і далі — на металургійні заводи, звідки знову ж обов’язково потраплять в атмосферу. Крім того, ті ж діоксини, котрі можуть утворюватися при детонації чи спалюванні ТРП і якими лякають противників гідророзмиву, обов’язково будуть утворюватися і при вибухах нових емульсійних складів на його основі саме через наявність у їхньому складі хлору. Таким чином, використання нових, «екологічно чистих» ВР, створених на основі ТРП, явно не поліпшить стану і так далеко не найблагополучнішого з екологічної точки зору регіону нашої країни — Кривого Рога. Просто відбудеться перенос токсичних речовин з одного місця Дніпропетровської області в інше, а там ви утворений «бруд прибирайте самі»!

— Чи є якесь оптимальне рішення?

— У твердженні американської сторони, що процес гідророзмиву ТРП у даний час недостатньо обгрунтований із погляду безпеки населення України, дійсно, є великий смисл. Нам треба не ставати в позу вкотре скривдженого і критикувати опонентів, а збиратися й обговорювати всі аспекти даної проблеми. Необхідно ще і ще раз старанно проаналізувати всі без винятку наслідки процесу і сам процес знищення ТРП двигунів ракет SS-24, що зберігаються в Павлограді, порівняти між собою інші альтернативні рішення і вибрати дійсно оптимальне. Швидше за все, це рішення буде не якимось одним-єдиним способом, а комбінацією декількох. Тобто частина зарядів може бути утилізована шляхом гідророзмиву, частина — знищена шляхом детонації, частина — шляхом спалювання. Спалювання ТРП, на мій погляд, доцільно проводити не відкритим способом із водною завісою, як пропонують зараз американці, а з максимально можливою очисткою продуктів згоряння перед їхнім викидом в атмосферу, як це робиться зараз у Воткінську (Російська Федерація).

При цьому слід врахувати і певний негативний досвід росіян, особливо в частині недостатньої ефективності застосовуваних ними способів очистки продуктів згоряння ТРП від шкідливих речовин. Дана проблема в принципі технічно вирішувана, тим більше, якщо при цьому використати накопичений український досвід.

Свого часу в Україні були розроблені дуже ефективні нові абсорбери-емульгатори — пристрої для очищення продуктів згоряння ТРП й інших пальних речовин від твердих часток і шкідливих газів шляхом уловлювання їх водою чи хімічно активними рідинами. До даного часу ці абсорбери добре відпрацьовані, серійно виготовляються на Південному машинобудівному заводі і з успіхом застосовуються в металургійній промисловості як в Україні, так і в Росії. Прив’язка їх до технологічного устаткування стенда спалювання ТРП не становитиме великих труднощів. Напевно й в Україні, і в США знайдуться великі підприємства, котрі бажають взяти участь у даному дорогому великомасштабному альтернативному гідророзмиву проекті. Знайдуться і політичні сили, що підтримають такі підприємства.

— Ви працювали у відомій школі горіння Лідського університету (Великобританія), що нам підказує світовий досвід?

— Бажано зробити обговорення всіх пропозицій зі знищення ТРП максимально відкритим для всіх зацікавлених сторін, і, насамперед, для жителів Павлограда. Знову ж, виходячи з негативного досвіду Росії, жителів Павлограда необхідно переконувати в безпеці знищення ТРП до початку реалізації проекту, а не після.

Порядок обговорення міг би бути приблизно таким. Повторно оголошується конкурс проектів. Не тендер, а саме конкурс. Крім офіційних, уповноважених на це національних структур, усі запропоновані проекти з екологічної точки зору оцінює незалежна міжнародна група відомих учених, у число яких входять і українські, і американські, і європейські спеціалісти. Потім відбуваються публічні захисти запропонованих проектів, у яких беруть участь і жителі Дніпропетровської області, і місцеві адміністрації всіх рівнів, й інші зацікавлені сторони. Незалежна міжнародна група вчених інформує присутніх про всі негативні наслідки кожного проекту. За результатами таких відкритих слухань і експертних оцінок, що виставляються місцевими адміністраціями і жителями Павлограда, приймається рішення про спосіб знищення ТРП і різні форми компенсацій жителям і місцевим адміністраціям за неминучу шкоду довкіллю та здоров’ю людей. І тільки після цього оголошується тендер на реалізацію оптимального проекту. При цьому очевидно, що гідророзмив матиме з фінансової точки зору певні переваги перед усіма іншими пропозиціями як уже частково реалізований на практиці, хоча, повторюю, мені особисто більш безпечним здається описаний вище комбінований спосіб. Після прийняття остаточного рішення вже жодна зі сторін не зможе відмовитися від зобов’язань під приводом неврахованої раніше екологічної чи іншої небезпеки, або технічної, фінансової необгрунтованості початого проекту.

Запропонований у найзагальніших рисах шлях — це звичайна практика обговорення і прийняття екологічно небезпечних програм у всіх розвинених країнах світу. Чому б і Україні не скористатися подібною практикою?