Міжнародна політика стала б нецікавою, якби не було президента Венесуели Уго Чавеса. У своїх спробах створити антиамериканський інтернаціонал Чавес часто виходить за межі здорового глузду, намагаючись привернути увагу до ідей, що вкотре демонструють його непримиренне ставлення до Сполучених Штатів.
Озвучена ідея Уго Чавеса про створення військового альянсу для захисту від можливих атак з боку США і запрошення до нового військового блоку Нікарагуа, Болівії та Куби наразі значно переплюнула всі попередні антиамериканські заяви венесуельського президента. А особливо той її пасаж, у якому йдеться, що напад США на одного із членів альянсу буде тепер розцінений як виклик усім учасникам блоку. І союзні армії «не сидітимуть склавши руки». Адже очевидно, що в американців немає жодних планів нападати на Венесуелу чи її лівих латиноамериканських союзників. Однак якби такі плани й існували, то в Чавеса не було б жодних шансів проти американської військової потуги.
Заява Чавеса видається черговим потужним PR-ходом, який здатний укотре привернути увагу світу до персони цього лідера. Адже його войовничі випади проти Америки мають більше бутафорний та популістський характер і розраховані на те, аби відвернути увагу пересічних венесуельців від їхніх нагальних потреб. Доки Уго Чавес затягує Нікарагуа у протистояння зі США, нікарагуанські опозиційні лідери охарактеризували пропозицію невгамовного венесуельця як безглузду пригоду. План «є величезною димовою завісою» президента Чавеса і покликаний затінити його «нездатність покращити ситуацію для бідних», наголосив Едуардо Монтеалегре головний суперник сандініста Даніеля Ортеги на президентських виборах у Нікарагуа, котрий тоді посів друге місце і представляє Ліберальний нікарагуанський альянс.
Проте не слід забувати, що, незважаючи на всю абсурдність зазначених заяв, Уго Чавес ніколи не робить щось просто так. Сьогодні завдяки його непродуманим діям і висловлюванням Чавес фактично поставив Венесуелу на межу війни з Колумбією. Тому варто звернути увагу на той факт, що його пропозиція прозвучала саме перед запланованим візитом державного секретаря США Кондолізи Райс до Колумбії, і ця заява є частиною дестабілізуючого плану Чавеса. Чавес використовує свою кипучу енергію для роздмухування й поширення антиамериканізму, замість того аби забезпечити продуктами харчування багату на нафту венесуельську націю, яка відчуває нестачу хліба і молока.
Хоча можна спробувати знайти ще одне пояснення антиамериканському політичному демаршу Уго Чавеса. Він дуже побоюється, що у разі конфлікту з Колумбією Сполучені Штати прийдуть на допомогу своєму союзнику в Латинській Америці. Адже трохи раніше він стверджував: «Колумбія — країна, контрольована імперією... Я попереджаю світ — північноамериканська імперія створює умови, щоб спровокувати збройний конфлікт між Колумбією і Венесуелою». Можливо, саме звідси бажання Чавеса утворити антиамериканський альянс і його твердження, що «в нас один і той же спільний ворог — імперія Сполучених Штатів, і якщо вони нападуть на одного з нас, це буде атака проти нас усіх». Однак Чавесу не так просто буде знайти отих «усіх», оскільки навряд чи виявиться багато охочих заходити у пряму конфронтацію зі США.
Проголошуючи свою конфронтаційну заяву, Уго Чавес використовує свій давній трюк для відвернення уваги венесуельців від незліченних проблем у країні. Однак сумнівно, що йому вдасться пояснити американською «агресією» соціальну невпевненість венесуельців, безробіття, інфляцію, руйнування лікарень та сміття на вулицях. Дешевий політичний трюк Чавеса дуже нагадує про поширений нині у Венесуелі іронічний слоган, який пародіює псевдопатріотичні заклики президента у стилі Фіделя Кастро: «Patria, paludismo y dengue, moriremos» («Батьківщина, малярія і пропасниця, помремо»).
Уряд Сполучених Штатів категорично відкидає закиди венесуельського президента щодо буцімто підготовки військового нападу Колумбії і США на Венесуелу. Як заявив заступник офіційного представника державного департаменту США Том Кейсі: «Нашу увага в цьому регіоні привертають такі речі як вільна торгівля і економічний розвиток, а не якісь там дикі теорії змови. Наша увага до Венесуели спрямована на те, щоб мати добрі відносини з цією країною».
Тим часом ще однією з причин агресивної антиамериканської риторики Уго Чавеса може бути його невгамовне прагнення залишитись на президентській посаді на третій термін. Так, у своїй останній програмі «Alo presidente», яка транслювалася минулої неділі на радіо і телебаченні, Чавес заронив венесуельцям ідею про можливість проведення референдуму у 2010 році з приводу зміни до конституції, яка б дозволила балотуватися на президентську посаду необмежену кількість разів. Очевидно, що, хоч йому на президентській посаді перебувати аж до лютого 2013 року, Чівес просто не здатний відмовитися від влади і уявити собі той день, коли він не буде президентом.
«Ми прагнули зробити це під час конституційної реформи, але, якщо не буде прийнято цю нову пропозицію, я готовий піти», — повідомив Уго Чавес. Водночас він попередив про війну в країні, якщо на майбутніх президентських виборах переможе «контрреволюційний» кандидат. Оскільки, як запевняє Чавес, його соціалістична революція — гарантія миру.
Ініціатива Уго Чавеса з вибудовування антиамериканської військово-політичної осі остаточно підтвердила, що він у своїй внутрішній і зовнішній політиці користується переважно негативними цілями. Бо якби він хотів створити якусь латиноамериканську спільноту, то, мабуть, логічно було б об’єднуватися навколо позитивної мети. Наприклад, навколо створення єдиного економічного чи навіть політичного латиноамериканського простору, але аж ніяк не навколо протистояння силі, яка перебуває за межами цього регіону.
Це свідчить про те, що Уго Чавес взагалі не має потужних позитивних ідей. Адже позиціювання лише за рахунок відбиття від чийогось потужного іміджу, в даному разі — іміджу Сполучених Штатів, якраз і демонструє креативну неспроможність та інфантильність Чавеса як політика. Хоча, можливо, про це й раніше здогадувались пересічні громадяни і спеціалісти з політики не лише за межами, а й і всередині Венесуели. Що, власне, підтверджують результати розгромного референдуму стосовно конституційної паракомуністичної реформи у 2007 році у Венесуелі. Як відомо, вона ганебно провалилася, оскільки венесуельський народ її не підтримав.
Відтак, схоже, що Уго Чавес гарячково намагається виправити ситуацію з власним позиціюванням та власним іміджем і таким чином пробує підвищити свій авторитет серед світової спільноти, а через це — і в самій Венесуелі. Вирішити ж поточні проблеми, від харчування й до розвитку інфраструктури у себе в країні він абсолютно не здатний, що, власне, й характерно для лівацьких режимів. Видається, його авторитет похитнувся остаточно. Зважаючи на логіку розвитку політичних і економічних подій у Венесуелі, навряд чи йому вдасться виправити ситуацію. Єдине, що може призвести до негативних або трагедійних наслідків, — це те, що Уго Чавес, розуміючи провал своєї кар’єри і своєї політики, справді може розпочати війну з сусідніми державами, аби відтермінувати кінець свого режиму на місяці чи навіть роки. А таке чіпляння Уго Чавеса за персональну владу може дорого коштувати всій Латинській Америці.