Епідемія вірусу, яка охопила планету, змушує знову повертатися до загальних економічних питань, які вже поставали перед людством. Процес глобалізації, який був невідворотним унаслідок технічного прогресу, технологічних проривів, дедалі зростаючих потоків капіталу, людської міграції, створення єдиної фінансової системи та світових товарних ринків, надав нові можливості та переваги людству. Разом із тим глобалізація зумовила нові виклики для всієї планети.
Глобалізація та нерівність
Зростаюча нерівність як між країнами, так і всередині переважної більшості країн спростувала тезу багатьох теоретиків і прихильників глобалізації про поступове вирівнювання доходів і між багатими та бідними країнами, і між багатими та бідними в окремо взятій країні. Винятки Південної Кореї, Сінгапуру та ще невеликої групи країн, які спромоглися війти до клубу багатих країн, лише посилювали загальносвітовий тренд зростання нерівності. В середньому впродовж останніх 40 років громадяни 20 найбагатших країн отримували від 40 до 50 разів більше, ніж громадяни 20 найбідніших країн.
І хоча впродовж останніх 20 років таке співвідношення між 20 найбагатшими та 20 найбіднішими країнами дещо зменшилося, все одно розрив залишається значним і відносно стабільним (див. рис. 1, 2). За умов збереження таких темпів і відсутності шоків і глобальних потрясінь (що практично неможливо, і це наочно демонструє поточна епідемічна та економічна кризи) подолання нерівності займе близько ста років.
Одночасно із нерівністю між країнами зростає і нерівність усередині самих країн (див. рис. 3). Неефективне використання надвисоких доходів як країнами, так і окремими індивідуумами надавало додаткової аргументації стосовно того, що ринки не можуть самі ефективно розподіляти надлишкові ресурси.
Скандинавська модель соціального устрою на рівні окремо взятої економіки виглядає найбільш ефективною в умовах сучасних викликів. Основні елементи такого підходу мають бути використані і на міжнародному рівні. Основна ідея полягає в тому, що все населення планети має бути певною мірою захищене та мати доступ до системи захисту, в тому числі протиепідемічного. Це стосується, зокрема, діагностики, вакцинації та лікування. Тобто в умовах сучасних викликів, які демонструє пандемія COVID-19, високий дохід або багатство не дає суттєвих переваг щодо можливості уникнути вірусу. Тож багаті країни або індивіди з високими доходами та багатством мають вкладати більше коштів, скажімо, в охорону здоров'я бідних країн або бідних верств населення власної країни, бо це захищатиме їх власне здоров'я та зменшуватиме ризики нових епідемій. І тут на перший план повинна вийти держава або на світовому рівні глобальні інституції, які можуть фінансувати такі програми чи навіть повністю імплементувати їх у світовому масштабі.
Якщо проаналізувати політичну та економічну системи окремих країн, то роль держави може бути ефективною в таких ситуаціях, як епідемія, або з позиції авторитаризму, коли невиконання наказів влади населенням суворо та безумовно карається, або при високій довірі громадян до власних інституцій влади та управління. У першому випадку ефективність боротьби демонстрували Китай або Сінгапур. В умовах демократії це можуть бути окремі європейські країни, де пік епідемії вже майже пройдено. Звичайно, криза ще у розпалі, і підбиття підсумків ефективності боротьби з епідемією ще попереду.
Зокрема, аналіз шведської моделі демонструє різноманіття факторів, які є значними у формуванні економічного управління та ролі держави в цьому процесі, а також якості системи державних інституцій. З іншого боку, довіра до уряду, центрального банку та політичної системи інституцій у Швеції достатньо висока. Економіка, політика та демографія є ключовими напрямами формування шведської моделі управління. Багато спільнот у світі зауважують дедалі більше переваг скандинавських моделей і, зокрема, шведської. Ефективні та послідовні уряд і центральний банк, менша економічна нерівність, вищі соціальні бонуси, такі як безплатне медичне страхування при високій якості медичної допомоги, дешева вища освіта та високий рівень життя роблять суспільство більш життєстійким і захищеним від зовнішніх шоків. Саме Швеція, на відміну від багатьох інших держав, вибрала тактику пом'якшеного варіанта карантину без суттєвого призупинення економіки, але з посиленням точкових заходів протидії інфекції. Така тактика може бути ефективною лише за високого рівня довіри до влади та самосвідомості всього населення.
Глобалізація та зміна клімату
Першим глобалізаційним викликом стала зміна клімату, яка стосувалася всього людства та, без перебільшення, його подальшого існування. Цей виклик потребував кооперації всіх урядів і країн, а також значних ресурсів. Самі ринки, звичайно, не були здатними на адекватну відповідь. Лише скоординована глобальна макроекономічна та фінансова політики були у змозі призупинити процес зміни клімату. Паризька угода 2015 року була дійсно першою глобальною відповіддю світової спільноти на загрозу глобального потепління. 196 країн підписали широкий план дій, який мав призупинити процес глобального потепління:підвищення температури не більш як на 1,5–2 градуси за Цельсієм до 2030 року. Але відносно далекий горизонт дії цього виклику та неоднозначні наукові висновки щодо внеску економічної діяльності в глобальне потепління, а також неоднаковий рівень загрози для різних країн призвели до деякого відходу від тих рішень, які було узгоджено в Парижі 196 країнами.
Діюча міжнародна угода базувалася на сценарії, який погіршується дуже поступово та не передбачає більш катастрофічної, швидкої зміни клімату та значного потепління. Тому за поточного прогнозу щодо зміни клімату залишається високим ступінь невизначеності стосовно швидкості потепління та географічного розподілу його наслідків, танення льодовиків, зміни напрямків океанських течій, швидкості підвищення рівня Світового океану тощо.
Поточна вірусна криза, її наслідки
Поточна вірусна криза, яка вже переросла в повномасштабну світову економічну кризу, не має аналогів у сучасному періоді глобалізації людства.
По-перше, вона зачепила все людство без винятку, коли кожна людина, кожна країна, кожен регіон або частина світу рано чи пізно були вражені або перебувають під ризиком масштабного враження. Тому вона потребує якомога ширшого співробітництва всіх урядів і країн.
По-друге, вона поширюється надзвичайно швидко, і порівняно з, наприклад, зміною клімату тут не залишається часу для дебатів щодо можливих варіантів відповіді на загрозу.
По-третє, найуразливішими вже не безпосередньо через вірус, а через економічні наслідки кризи є найбільш фінансово незахищені верстви населення в кожній із країн, а також бідні країни з низьким рівнем доходу, які не мають ресурсів, щоб захистити себе від подвійного вірусного та економічного шоку.
Це не є звичайною кризою попиту, які до цього спалахували в окремих країнах або мали більш глобальний характер. Економічна активність у всьому світі знижується з двох причин: по-перше, влада забороняє перебувати поза домівками більшості людей; по-друге, люди бояться контактувати одне з одним. У результаті страждають люди, які зайняті у сфері послуг, на малих підприємствах і на виробництвах, де неможливо працювати дистанційно. У країнах із значною часткою тіньової економіки, до яких належить Україна, першими постраждають люди, які мали щоденний заробіток у неофіційному секторі економіки та не мають офіційного соціального захисту.
Економістам відомо визначення суспільного блага як блага, що є як невинятковим, так і неконкурентним. Це означає, що будь-яка особа не може бути виключена з його використання, а використання однією або багатьма особами не зменшує його доступності для інших.
У посібниках з макроекономіки наводяться приклади суспільних благ, приміром, святковий феєрверк або маяки на узбережжях морів. Ці блага не є винятковими, тому що неможливо заборонити будь-кому насолоджуватися феєрверком або орієнтуватися по світлу маяка. З іншого боку, ці блага не є об'єктом конкуренції. Зокрема, до найважливіших суспільних благ належать оборона, фундаментальні наукові дослідження, підтримка найбідніших верств населення державою.
Тому як економічній науці, так і політикам можна запропонувати, щоб увесь комплекс антивірусного захисту населення, який має надавати держава, вважався таким же суспільним благом, як, скажімо, військова оборона держави.
Відмінність полягає лише у тому, що оборона окремої держави спрямована на захист власних кордонів з іншими державами. Натомість вірус не визнає кордонів, і антивірусний захист має бути міжнародним суспільним благом, як чисте повітря або температурний режим на планеті. Від хвороби однаково незахищені королі, прем'єр-міністри, міліонери та люди з бідних кварталів, населення найбагатших країн світу - Норвегії чи Люксембургу або найбідніших - Гаїті чи Еритреї.
Цю проблему неможливо вирішити в рамках окремої країни чи регіону. Уряди та країни продовжують боротьбу з пандемією на національному рівні, закриваючи кордони та запроваджуючи жорсткі заходи самоізоляції. Але така тактика може спрацювати лише протягом відносно короткого проміжку часу. Карантин лише дає час, щоб підготуватися та розтягнути і згладити криву захворювання в часі для кожної окремої країни, і не "вбити" медичної сфери країни. Але рано чи пізно будь-яка економіка, навіть багата, буде змушена послабити лещата карантину, аби просто виживати. Економічні та політичні наслідки світової хвороби можуть тривати роками. Не виключена також поява другої хвилі епідемії або нових модифікацій вірусу, які знову загрожуватимуть кожній людині на планеті. Тому ефективне протистояння таким викликам, як поточна пандемія, можливе тільки за умови глобального консенсусу щодо вирішення проблеми епідемій і відповідної програми дій у рамках усього людства. Підтримка суспільної довіри до влади як в окремих країнах, так і у відносинах між урядами та країнами буде ключовим фактором успішної боротьби із сучасним викликом. У цьому контексті має підвищитися роль світових організацій і міжнародної кооперації. Можливо очікувати в майбутньому докорінного переформатування світового устрою. Альтернативою цьому можуть бути фатальні сценарії в майбутньому людства.