Приголомшлива перемога ісламського руху ХАМАС на парламентських виборах призвела до загострення внутрішньополітичної боротьби в Палестині і до фактичної блокади палестинських територій з боку Ізраїлю. Терміни ультиматумів, пред’явлених хамасівському уряду Палестини, давно минули. Новий прем’єр-міністр Палестинської автономії Ісмаїл Ганія і політичне керівництво ХАМАС відкинули триєдину умову визнання їхнього уряду і не готові «поступитися принципами». Замість визнання Ізраїлю хамасівці пропонують укласти багаторічне перемир’я, розраховуючи на те, що наступні покоління євреїв і арабів будуть більш сприйнятливими до мирного співіснування. Справедливості заради слід зазначити, що той самий Ісмаїл Ганія виступає за контакти з ізраїльтянами для розв’язання насущних проблем Палестинської автономії і підтримує режим припинення вогню між ХАМАС і Ізраїлем от уже більше року.
Недавні заяви представників ХАМАС за кордоном про поновлення бойових дій проти Ізраїлю у відповідь на варварські бомбардування сектора Газа, у результаті яких загинули мирні жителі, зокрема жінки й діти, були згодом дезавуйовані. Однак така політика призвела до втрати стратегічної ініціативи на переговорах з Ізраїлем, погіршила і без цього складну соціально-економічну ситуацію в Палестинській автономії. На територіях практично сталася гуманітарна катастрофа. Повідомлення світових агентств про періодичні штурми будівлі палестинського парламенту в Рамаллі палестинськими службовцями і поліцейськими, розлюченими багатомісячними невиплатами, уже нікого не дивують.
Спроби хамасівського керівництва перебрати на себе контроль над силовими структурами автономії, майже цілком укомплектованими представниками переможеного ФАТХ, викликали черговий раунд протистояння, яке вилилося в перестрілки на вулицях Гази. Події цього тижня (між міліцією ХАМАС і представниками батальйонів мучеників Аль-Акси практично по всій території Палестини відбувалися збройні сутички і захоплення заручників) дозволяють деяким експертам твердити, що в Палестині почалася громадянська війна. Проте чи це так?
Щоб відповісти на це запитання, необхідно повернутися на кілька місяців назад і звернути увагу на той факт, що перемога ХАМАС на виборах була пов’язана не з ідеологічною перевагою палестинських виборців, а з утомою, викликаною корупцією і некомпетентністю палестинських націоналістів. Тобто виборці здебільшого голосували не за ХАМАС, а проти ФАТХ, сподіваючись на поліпшення свого економічного становища. Насправді дива не сталося.
Надії ХАМАС на фінансову допомогу арабських братів так і залишилися надіями. Навіть демонстрація зібраних в арабських країнах 20 млн. дол., які привіз у валізі міністр закордонних справ Палестинської автономії Махмуд Аз-Загар, не зможе подолати кризу неплатежів. Опитування громадської думки університетом «Бір-Зейт» у Рамаллі свідчить: підтримка ХАМАС із боку палестинського суспільства знизилася з 50 до 37%. Більш того, 54% опитаних упевнені, що адміністрація ХАМАС таємно розподіляє наявні в її розпорядженні кошти серед своїх прихильників. Іншими словами, імідж хамасівського уряду, як більш справедливого, починає викликати сумніви. При цьому понад 64% опитаних виступають за створення уряду національної єдності.
Громадське замовлення зрозуміле: громадянській війні — ні, національній єдності — так. Однак як досягти такої єдності, коли немає згоди усередині палестинського суспільства щодо ключового питання — про визнання Ізраїлю в довоєнних межах 1967 року?
На цьому тлі з’являється лист палестинських ув’язнених, які перебувають в ізраїльських в’язницях, із закликом до національної згоди, авторство якого приписують Марвану Баргуті, одному з керівників палестинської міліції, заарештованому на початку другої інтифади 2001-го. «Меморандум національної згоди» закликає сторони «зміцнити і згуртувати внутрішній палестинський фронт, захистити національну єдність на батьківщині й у діаспорі, протистояти ізраїльським планам, які мають на меті нав’язати палестинському народу рішення, що перекреслює національну мрію і зневажає права на створення суверенної палестинської держави».
У ньому, зокрема, пропонується створити палестинську державу в межах 1967 року зі столицею в Східному Єрусалимі, забезпечити права біженців на повернення і приєднати ХАМАС та «Ісламський джихад» до Організації визволення Палестини (ОВП), яка «є єдиним законним представником палестинського народу в будь-якому місці земної кулі». З цією метою до кінця 2006 року пропонується заснувати нову Палестинську національну раду на принципах пропорційного представництва всіх палестинських і ісламських партій.
Важливим елементом цього документа є заклик до створення уряду національної єдності, уніфікації політичної риторики на основі загальнонаціонального консенсусу, проведення судової реформи і деполітизації силових структур. Особливо підкреслюється, що проведення переговорів — прерогатива Організації визволення Палестини і голови Палестинських національних зборів (нині президент Палестини Махмуд Аббас). Кожна угода, яка має остаточний статус, повинна бути затверджена Палестинськими національними зборами або схвалена загальнонародним референдумом. Меморандум засуджує будь-які розкольницькі тенденції, застосування зброї для вирішення суперечок і проголошує принцип святості палестинської крові.
Базуючись на ідеях цього документа, Махмуд Аббас, незважаючи на протести уряду і навіть демонстративну відмову від підписів під меморандумом представників «Ісламського джихаду» і ХАМАС, приймає рішення винести питання про визнання меж 1967 року на референдум, який має відбутися 26 липня.
Що очікує Палестину? Нині є три сценарії можливого розвитку подій, які на певному етапі можуть перетнутися. Перший — найбільш несприятливий: ХАМАС відмовляється від ідеї референдуму, закликає до його бойкоту і не визнає його результати. Вже тепер очевидно, що більшість (за різними оцінками від 56 до 80%) населення проголосує «за». Президент Палестинської автономії ініціює відставку уряду й оголошує проведення нових парламентських виборів. Якщо поступки досягти не вдасться і сторони продовжать опиратися, можлива громадянська війна, особливо в секторі Газа, який не контролюється ізраїльтянами.
Другий, компромісний, сценарій передбачає досягнення угоди між протиборчими сторонами з наступними перевиборами і парламенту, і президента автономії. І не факт, що Махмуд Аббас погодиться знову балотуватися на посаду президента. У цьому разі виникає гостра необхідність в існуванні так званої третьої сили, що зможе скористатися ослабленням ХАМАС і ФАТХ. І це — третій сценарій.
Харизматичним лідером, котрий може об’єднати палестинський електорат, мабуть, є Марван Баргуті, який перебуває в ізраїльській в’язниці (за нього нібито ведуться торги між Ізраїлем і США). У разі позитивного варіанту розвитку подій досягається компроміс з питань референдуму, після проведення якого створюється уряд національної єдності. Тоді Палестина здобуває довгождану стратегічну перевагу на переговорах з Ізраїлем, фінансову і політичну підтримку з боку «близькосхідного квартету» (Сполучені Штати, Росія, Європейський Союз та ООН) і, що не менш важливо, недопущення розвитку подій за ізраїльським планом. От тільки який із сценаріїв випаде після 26 липня, знає лише Аллах.