Сподівання світової спільноти на демократичні перетворення у М'янмі, що понад півстоліття перебувала під владою військової хунти, з приходом до керівництва країни цивільної лідерки та відомого борця за демократію Аун Сан Су Чжі розбилися об "проблему рохінджа".
The Lady
Аун Сан Су Чжі - донька відомого генерала, борця за незалежність тоді ще Бірми (країну перейменовано у М'янму 1989 року) в 1941-1947 роках, національного героя країни Аун Сана, більше п'ятнадцяти років провела під домашнім арештом у батьківському будинку в Янгоні. Людина з вагомим бекѓраундом, випускниця Оксфорду, помічник секретаря Консультативного комітету з адміністративних та бюджетних питань при ООН, вона могла й далі продовжувати свою кар'єру у відомих світових наукових центрах, оскільки одружилася з британцем і більшу частину молодих років провела за кордоном. Однак мусила повернутися на батьківщину, щоб доглядати за тяжкохворою матір'ю. Тимчасовий переїзд затягнувся на довгі роки розлуки з сім'єю. Аун Сан Су Чжі потрапила в країну 1988 року, саме в розпал масових виступів проти авторитарного правління тодішнього лідера У Не Віна, й долучилася до протестного руху.
Палкі заклики Аун Сан Су Чжі до розвитку демократії в країні та обстоювання прав людей здобули підтримку мас і зробили її лідером новоствореної "Національної ліги за демократію" та руху проти авторитарного правління. Тому влада регулярно вдавалася до її ізоляції і щоразу знаходила новий привід до обвинувачень, як тільки термін чергового арешту спливав. Кілька разів влада пропонувала Аун Сан Су Чжі залишити країну, але та відмовлялася, розуміючи, що не зможе повернутися назад. Не ризикнула виїхати навіть на похорон чоловіка, який весь цей час із двома синами жив у Англії. Натомість регулярно виступала з промовами перед людьми, що збиралися за парканом її "будинку-тюрми".
Звісно, історія героїчної жінки, котра кинула виклик військовій хунті, вийшла далеко за межі М'янми і зробила її іконою демократії в очах західного світу. На Аун Сан Су Чжі посипалися найпрестижніші звання та нагороди світу, а в 1991 році вона стала першою жінкою Азії - лауреатом Нобелівської премії миру. Вінцем героїзації образу став фільм "The Lady", знятий Люком Бессоном за мотивами життя Аун Сан Су Чжі. Фільм вразив навіть Гілларі Клінтон, яка переглянула його у 2011 році дорогою до М'янми, готуючись до зустрічі з лідеркою демократичної опозиції, незадовго до цього звільненої з-під арешту. Це був перший за понад п'ятдесят років візит офіційної особи США до досі закритої багатої на ресурси, але економічно й соціально виснаженої країни.
Від ікони до політика
На той час під тиском жорстких санкцій Заходу нове керівництво М'янми на чолі з Тейном Сейном, колишнім військовим, почало поступовий рух до реформування країни. Уряд звільнив сотні політичних в'язнів, дозволив роботу профспілок, скасував частину обмежень на свободу преси й розпочав діалог зі своїми політичними опонентами, зокрема Аун Сан Су Чжі. Очолювану ж нею "Національну лігу за демократію" нарешті було допущено до парламенту.
Першу перемогу партія здобула ще в 1990 році, взявши більшість голосів на парламентських виборах, однак військовий режим відмовився визнавати їх результати. А у 2008 році ініціював прийняття нової Конституції Республіки Союз М'янма (нині офіційна назва країни), згідно з якою у двопалатному Всесоюзному парламенті 25% місць зарезервовано за представниками армії, котрі голосують як єдиний блок, за наказом головнокомандувача Військових сил (так званого Тамадо). Він же призначає трьох силових міністрів - оборони, внутрішніх справ та охорони кордонів. У Раді національної оборони та безпеки, яку формально очолює президент, шість із одинадцяти - представники армії. Однак віце-президент, хоч і не належить до військових, є висуванцем військової фракції в парламенті і, фактично, представляє її інтереси. Саме Рада національної оборони та безпеки пропонує президентові для затвердження кандидатуру головнокомандувача. Таким чином, у М'янмі виникла своєрідна модель управління, таке собі поєднання цивільного і військового правління, при цьому в підпорядкуванні так званої "цивільної" гілки влади на чолі з президентом немає жодного силовика. Військові змогли насадити таку формулу управління, при якій у їхніх руках залишився контроль за розвитком політичного процесу в країні, а зміни до Конституції, що потребують підтримки не менше трьох чвертей голосів, без їхньої участі неможливі.
Після блискучої перемоги "Національної ліги за демократію" на виборах 2015 р., у 2016 р. Аун Сан Су Чжі стала де-факто лідером країни, попри те, що формально посаду президента посів її близький соратник Тхін Чжо, а у 2018 р. його замінив Він Мьїнт. Самій лідерці партії Конституція забороняє бути президентом країни через наявність серед її близьких родичів громадян іноземної держави. Тож спеціально для неї впровадили окрему посаду державного радника М'янми.
Очікування, які покладалися на Аун Сан Су Чжі, особливо на тлі сакралізації її образу як ікони демократії з боку західного істеблішменту, дуже швидко зруйнували каральні операції урядових сил проти мусульман-рохінджа у штаті Аракан (Ракхайн).
Іспит мусульманами-рохінджа
Конфлікт між урядом М'янми, яка на 90% складається з буддистів, та мусульманами-рохінджа триває багато десятиліть. Влада країни відмовляється визнавати їхнє громадянство, вважаючи рохінджа нелегальними бенгальськими мігрантами, хоча є історичні свідчення мешкання рохінджа на цих територіях, як мінімум, два століття, ще під британською колоніальною владою. Отримавши незалежність, уряд Бірми відмовився визнавати рохінджа, разом зі 135 іншими народностями, офіційною етнічною групою, а в 1982 р. уже військова хунта позбавила їх права на громадянство країни. З цієї причини більшість рохінджа не мають легальних документів або зареєстровані як тимчасові резиденти з узаконеними державою обмеженнями на планування сім'ї, освіту, працевлаштування, медичне обслуговування та свободу пересування. Як наслідок, штат Ракхайн, де компактно проживає населення рохінджа, за даними Світового банку, найвідсталіший у країні, з рівнем бідності 78 %, порівняно з 37,5 % по країні загалом.
Зіткнення між мусульманами-рохінджа та буддійським населенням на побутовому й релігійному ѓрунті відбувалися регулярно, однак посилення у країні антиісламської риторики та буддійського націоналізму під проводом буддійських монахів породило серед рохінджа організовані групи так званого самозахисту. Одна з них - Армія захисту рохінджа Аракана (ARSA) - визнана урядом країни терористичним угрупованням. У серпні 2017 р., після нападу ARSA на кілька поліцейських постів, уряд провів масштабну військову операцію проти мирного населення, яку згодом Організація Об'єднаних Націй визнала "етнічними чистками" та "геноцидом" проти рохінджа. Серед злочинів, задокументованих Незалежною міжнародною місією ООН, "вбивства, тортури, зґвалтування, переслідування, знищення та примусова депортація за етнічними ознаками". Тільки за місяць військових дій було знищено сотні поселень, убито близько 10 тисяч мирних громадян, а понад 750 тисяч змушені були залишити М'янму, переважна більшість їх зупинилася в таборах біженців у сусідньому Бангладеш. До речі, урядові військові кампанії з витіснення тисяч рохінджа з їхніх домівок систематично проводилися з 2012-го по 2016-й рік під гаслом боротьби з тероризмом, однак серпнева шокувала світ своєю жорстокістю та масштабністю. Місія ООН звинуватила найвище військове керівництво М'янми у трьох категоріях злочинів, визнаних міжнародним правом, - геноциді, злочинах проти людяності та військових злочинах, а Міжнародний кримінальний суд, на пропозицію глави Місії, розпочав попереднє розслідування.
Однак найбільшим розчаруванням для світової спільноти в цій ситуації стала не так бездіяльність цивільної влади М'янми в питанні запобігання та уникнення насилля у штаті Ракхайн, як небажання з боку Аун Сан Су Чжі визнати злочинні дії військових проти рохінджа. Лідерка країни заперечує "етнічні чистки" стосовно них і наполягає на фактах насилля, що періодично виникають між мусульманами-рохінджа та буддистами в місцях їхнього спільного проживання, від яких однаковою мірою страждають обидві сторони. Реагуючи на критику, Аун Сан Су Чжі відзначає, що "ніхто не може знати краще нашу країну, ніж ми самі", натякаючи на односторонній і поверховий підхід з боку іноземних політиків та міжнародних організацій до ситуації у М'янмі.
Тим часом у самій країні обмежено доступ репортерів і громадських організацій до територій, на яких відбулися акти насилля, а уряд не погодився на роботу міжнародних експертів для подальшого моніторингу ситуації. Більше того, у вересні минулого року суд М'янми засудив до семи років ув'язнення двох репортерів Reuters через "порушення державної таємниці", під якою мається на увазі розслідування жорстокої страти десятьох жителів одного з поселень.
Минулого листопада М'янма і Бангладеш, який потерпає від напливу біженців і відзвітував про 15 тисяч новоприбулих упродовж 2018 р., підписали договір про репатріацію рохінджа. Для уряду Аун Сан Су Чжі - це новий виклик. З одного боку, понад сорок гуманітарних організацій, які працюють у таборах біженців, заявляють про відсутність належних побутових та безпекових умов для повернення. З іншого, самі рохінджа не погоджуються на репатріацію без надання їм громадянства. Однак більшість населення М'янми, в якій антимусульманські настрої підігрівалися роками, повернення рохінджа та надання їм громадянства сприймає вкрай негативно. З наближенням парламентських виборів 2020 року Аун Сан Су Чжі навряд чи буде реалізовувати непопулярні рішення, особливо на тлі загального розчарування її симпатиків відсутністю прогресу в інших життєво важливих сферах. Тим паче що особиста позиція Аун Сан Су Чжі в цьому питанні теж неоднозначна. Прийшовши до влади, вона заборонила чиновникам використовувати назву "рохінджа", замінивши її на "люди, які сповідують іслам у штаті Ракхайн", аби цей "чутливий для суспільства термін не заважав у розв'язанні проблем миру", і висловила сумніви в можливості набуття ними громадянства.
Світова спільнота проілюструвала своє невдоволення діями Аун Сан Су Чжі відкликанням численних відзнак, серед яких - спеціальна нагорода борця за права людини Amnesty International, премія імені Елі Візеля Музею пам'яті жертв Голокосту США, почесна нагорода з прав людини Південної Кореї, почесні відзнаки міст - Парижа, Единбурга, Оксфорда, Дубліна, Ґлазѓо, Ньюкасла, почесне громадянство Канади тощо. Однак сама лідерка М'янми, попри шквал критики, продовжує обстоювати позицію урядових сил, тим самим виправдовуючи вчинений ними акт агресії.
Аун Сан Су Чжі вкотре повторила історію героїзованих особистостей, чий прихід до влади дуже швидко викликав десакралізацію та розчарування. З одного боку, лідерка М'янми діє в умовах складного розподілу влади, з обмеженими можливостями впливу на силові структури й не може контролювати армію. З іншого - намагаючись підтримати опозиційні сили в авторитарній М'янмі, західні політики випустили з уваги деталі, що відповідали реальному образові, але могли нашкодити його ідеалізації. Тим самим поставивши надто високу планку, якій мусила відповідати виплекана ними ікона демократії.