Найкращий вихід для збанкрутілого диктатора — природна смерть або самогубство. Однак С.Хусейну не пощастило, і сьогодні його судять ті, хто колись утік за кордон від його переслідувань.
1 липня відбулася передача колишнього президента Іраку Саддама Хусейна, а також 11 найближчих його «соратників», у руки представників судової влади тимчасового іракського уряду. Вперше в історії Арабського Сходу диктатора судитимуть за його життя і за його законами.
Спеціальний трибунал у справі колишнього президента Іраку у складі 11 високопосадових урядовців було створено 10 грудня 2003 року, за три дні до арешту С. Хусейна. Трибунал має розглянути всі злочини, скоєні баасистським режимом у період із 1968 по 2003 рік. Генеральний адміністратор трибуналу С.Челабі заявив, що на першому етапі суд над Саддамом не буде публічним, оскільки «обвинувачувані не говоритимуть відверто, якщо знатимуть, що кожне їхнє слово оприлюднюється». Суд над Саддамом для нової іракської влади має символічне значення, оскільки є наочною демонстрацією її суверенітету. Представники цієї влади сподіваються, що в міру того, як розкриватимуться злочини колишнього режиму, їхні політичні дивіденди «поборників справедливості і демократії» зростатимуть. З іншого боку, публічний характер суду може бути небезпечним для частини колишньої іракської опозиції, яка боїться викриття з боку С.Хусейна своїх власних злочинів, скоєних у той період, коли вони йому служили вірою та правдою. І тоді може виникнути класичне запитання: «А судді хто?»
Слід нагадати, що під час перебування в руках у американців С.Хусейн мав статус «військовополоненого», і на нього поширювалися положення відповідних Женевських угод. Однак із моменту його передачі в руки іракського правосуддя він втратив цей статус і став «військовим злочинцем». Певна поквапливість із початком суду над С.Хусейном пов’язана з тим, що Міжнародний Червоний Хрест висунув новому керівництву Іраку вимогу судити його або звільнити протягом двох тижнів, оскільки, відповідно до міжнародних законів, ніхто не може утримуватися в ув’язненні без пред’явлення обвинувачень.
Коли закутого в кайдани по руках і ногах С. Хусейна завели в зал суду, він виглядав схудлим, похмурим, однак поводився гордовито, тримався досить упевнено, як до того звик упродовж 24 років президентства. Схоже, що Саддам мобілізував усі свої сили для останнього двобою. Суддя слідчого відділу оголосив С. Хусейну перелік обвинувачень: застосування газу проти курдського населення (1988), придушення шиїтського повстання (1991), масові поховання (близько 250 поховань), агресія проти Кувейту (1990), знищення шиїтських духовних осіб і опозиційних політичних лідерів. Обвинувачення С.Хусейна у війні проти Ірану (1980—1988), в ході якої з обох боків загинуло близько 1 мільйона солдатів, було в останній момент зняте. Схоже, Сполучені Штати, які протягом іраксько-іранської війни надавали всіляку підтримку й допомогу режимові С.Хусейна, тепер не хотіли, щоб ця досить не приваблива на сьогодні сторінка в історії американсько-іракських відносин була оприлюднена у ході публічного суду над колишнім іракським диктатором.
С. Хусейн відмовився підписувати перелік цих обвинувачень за відсутності своїх адвокатів. Саддам наполягав, щоб до нього зверталися як до президента, з гордістю зауваживши, що «пишається цим званням, оскільки поважає волю іракського народу», який обрав його на цю високу посаду. При цьому він поводився досить зухвало і навіть намагався висувати контрзвинувачення. Зокрема, звертаючись до судді, С.Хусейн саркастично зазначив: «Ти служиш окупантам і водночас намагаєшся судити мене за законами, які я затверджував». Президента США С.Хусейн назвав «підлим злочинцем», зазначивши, що суд над ним — спектакль із метою підвищити шанси Дж.Буша на наступних президентських виборах.
С. Хусейн сказав, що йому нічого не відомо про застосування газу проти курдів. За його словами, війна проти Ірану була «природним явищем». У відповідь на запитання про мотиви розв’язування війни проти Кувейту С. Хусейн відповів: «…треба було чимось зайняти свою армію». С. Хусейн стверджував, що Кувейт є частиною Іраку, тому не можна говорити про «якусь окупацію». Іншим мотивом, який призвів до окупації Кувейту, було прагнення Саддама захистити... честь іракських жінок. За його твердженнями, «кувейтці погрожували, що вони примусять іракських жінок піти на панель за 10 динарів». Самих кувейтців Саддам обізвав «собаками». Ці заяви і образи викликали хвилю обурення в Кувейті як на офіційному рівні, так і серед пересічних кувейтців.
Із проханням надати захист С.Хусейнові до групи іракських та йорданських адвокатів звернулися його дружина Саджіда і три дочки Рагед, Рана і Хала. Керівник групи йорданський адвокат М.Рашдан заявив, що нинішнє судове розслідування у справі С.Хусейна «є незаконним, оскільки незаконним є сам тимчасовий іракський уряд, призначений окупаційною владою». Рашдан назвав усі обвинувачення, пред’явлені «пану президенту», безпідставними. Група адвокатів С. Хусейна, офіс яких міститься в Аммані (Йорданія), намагається виїхати в Багдад, однак це поки що їм не вдається. Голова спілки іракських адвокатів Камаль Хамдан також зауважив, що перше засідання суду, під час якого С.Хусейну були пред’явлені обвинувачення, відбувалося з порушеннями чинного судочинства. Згідно з іракськими законами, обвинувачення мають пред’являтися трьома суддями, а не одним. Крім того, обвинувачений має предстати перед судом у супроводі свого адвоката, чого насправді не було. Повідомляється, що Європейський суд із прав людини у Страсбурзі відхилив прохання адвокатів С.Хусейна не передавати його в руки іракського правосуддя.
Відомий французький адвокат Жак Віргіс (80 років), який планує брати участь у захисті С.Хусейна, має намір «викликати» міністра оборони США Д.Рамсфельда і колишнього держсекретаря Г. Кіссенджера свідками на процесі С.Хусейна. Ж.Віргіс стверджує, що США і Велика Британія поставляли у 80-х роках хімічну зброю масового ураження до Іраку. У 1983 і 1984 роках Д.Рамсфельд відвідав Ірак як спеціальний посланник президента Р.Рейгана з метою поновити офіційні відносини з Іраком. Щодо масових поховань (близько 500 тис. осіб), то, на думку Ж.Віргіса, це переважно жертви блокади Іраку.
Ставлення пересічних іракців до суду над С.Хусейном неоднозначне. Для деяких із них С.Хусейн залишається символом незалежного і сильного Іраку. Понад 30 років нинішнє покоління іракців жило з С.Хусейном, харизма якого стала невід’ємною частиною їхнього буття. Протягом цих років його щодня показували по телебаченні і жодна газета не могла вийти без портрета «батька нації». За роки правління С.Хусейна, особливо в 70—80-х роках, в Іраку був досягнутий значний рівень життя. В іракському суспільстві існувала певна соціальна захищеність. Усе було так, як у нас в роки сталінізму, — максимум порядку і мінімум демократії. Незважаючи на терор, більшість іракського населення була досить пристойно матеріально забезпечена завдяки прибуткам від реалізації нафти.
Згідно з останніми опитуваннями, іракці хочуть дізнатися про таємниці і злочини колишнього режиму, отримати переконливе підтвердження щодо їх скоєння. Іракці хочуть знати, чи справді були такі злочини, якими можна виправдати окупацію Іраку. Вони вважають, що, оскільки нинішній тимчасовий уряд нелегітимний, він не має права виносити остаточний вирок Саддамові. Це може зробити лише наступний уряд, який у 2005 році призначить всенародно обраний парламент.
У ставленні до суду над Саддамом іракські шиїти і суніти практично зайняли протилежні позиції. Якщо шиїти закликають до страти «безбожника Саддама руками іракців», то суніти переважно висловлюють підтримку Саддамові. Так, 1 липня в сунітському місті Самарраа відбулася велелюдна демонстрація на підтримку Саддама. Демонстранти несли його портрети й вигукували гасла: «Душами і кров’ю присягаємо тобі, Саддаме!», «Весь Ірак підтримує Саддама — гордість країни!». За повідомленнями арабських газет, суд над Саддамом викликає співчуття до нього не лише в Іраку, а й серед «арабської вулиці» в інших арабських країнах, оскільки прості араби розцінюють цей суд як приниження Іраку і всієї арабської «умми» — сукупності всіх арабських народів. Посилаючись на хаос і відсутність безпеки в країні після усунення Саддама від влади, араби виправдовують автократію С.Хусейна тим, що такою країною, як Ірак, можна управляти лише «залізною рукою».
Очевидно, суд над Саддамом і його поплічниками триватиме не один місяць, а можливо, і не один рік. До початку суду слідчі й адвокати мають розглянути 160 тисяч документів. На думку представників нинішньої влади, ознайомлюючись щоденно упродовж довгих місяців із переліком злочинів саддамівського режиму, іракці поступово звикатимуть до думки про невідворотність і законність суворого покарання С.Хусейна. Згідно з попередніми планами судового розслідування, спочатку перед судом постануть «соратники» Саддама, які, очікується, багато чого розкажуть про свого патрона, що значно полегшить проведення суду над ним. Схоже, що найбільше розчарування чекає на С. Хусейна від «зради» з боку його колишніх «сподвижників», коли вони, рятуючи себе, «продаватимуть» свого «вождя» і валитимуть усю вину на нього.
Саддам розпочав свій останній бій, у якому він неминуче отримає нищівну поразку. Але, попри це, він боротиметься до кінця, тому що здатися, втратити свою харизму, імідж «великого» Саддама і визнати себе винним — для нього гірше смерті. Ведучи свій безнадійний бій, він матиме шанс записати свою останню сторінку в історії сучасного Іраку і вмерти переможеним, але не підкореним.
Ведучи свій останній безнадійний бій, Саддам має шанс залишитися в пам’яті своїх співвітчизників і арабів «гордим і незламним арабським лідером, який наклав головою в боротьбі проти «американського імперіалізму». Інше питання — чи дадуть йому це зробити, чи доживе він до дня, коли буде виголошено остаточний вирок суду?