Упродовж останніх кількох тижнів напередодні й у період урочистостей з нагоди століття з дня завершення Першої світової війни, однією з обговорюваних тем стало створення спільної європейської армії.
Незважаючи на те, що це ненове питання є достатньо суперечливим і викликає більше запитань, ніж відповідей, його вкотре "активував" президент Франції Еммануель Макрон.
Виступаючи в місті Верден 6 листопада під час поїздки місцями боїв Першої світової війни, очільник Франції в ефірі французького радіо Europe 1 заявив, що Європа повинна зменшити свою залежність від американської військової потуги як з огляду на останню ініціативу президента США Дональда Трампа щодо виходу з договору часів холодної війни про скорочення ракет середньої і малої дальності (РСМД), так і через те, що Росія "показала, що може бути загрозою". Саме тому Європі конче потрібно мати можливість захищати себе самостійно. "Ми повинні захистити себе від Китаю, Росії і навіть Сполучених Штатів", - наголосив Е.Макрон.
Д.Трамп образився і в традиційній для нього формі відреагував у своєму Twitter: "Президент Франції Макрон запропонував, щоб Європа створила власні збройні сили, аби захиститися від США, Китаю і Росії. Дуже образливо, але, можливо, Європі слід спочатку сплатити справедливу частку на фінансування НАТО, яке поки що субсидується зусиллями США".
Непорозуміння з приводу того, хто, кому і за що винен, могло б погано скінчитися, та до конфлікту не дійшло. Французький і американській президенти зустрілися 10 листопада, напередодні урочистостей у Парижі, і, обговоривши питання, знизили градус напруги. Політики, принаймні публічно, продемонстрували порозуміння і прагнення єдиної мети - зростання ролі й ваги Європи, зокрема збройних сил європейських країн.
Однак шляхи досягнення мети таки дещо відрізняються. Якщо США зацікавлені в посиленні європейських сил у рамках НАТО, де фінансовий тягар буде справедливо розподілений на кожного з учасників, то Париж, скоріш за все, має інший погляд….
Річ у тому, що Е.Макрон говорить про створення "справжньої європейської армії" - зведених європейських сил для особливих випадків у кризових ситуаціях, що діятимуть паралельно з НАТО. Цю думку поділяють єврочиновники в Брюсселі. На їхнє переконання, така структура потрібна, по-перше, через невпевненість у надійності Північноатлантичного альянсу, яку породжує невдоволення США європейськими союзниками та їхніми недостатніми оборонними бюджетами. По-друге - через майбутній вихід Британії з Євросоюзу. По-третє - через агресивну політику РФ. І особливо це актуально в контексті перспектив розірвання ДРСМД.
У європейських країнах справді побоюються повторення протистояння часів холодної війни, де полем зіткнення виступала саме Європа. Про це заявили 78 експертів з міжнародної аналітичної спільноти European Leadership Network. В оприлюдненій 7 листопада заяві вони закликали Росію і Сполучені Штати не вчиняти односторонніх дій, які б поставили під загрозу майбутнє Договору РСМД. Адже це може призвести до гонки озброєнь і руйнування глобального режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Вони переконанні, що Європа вкотре стане майданчиком, на якому відбуватиметься протистояння США і Росії через відсутність ДРСМД як фактора стабільності безпеки в регіоні.
Безумовно, на цьому тлі прагнення Е.Макрона посилити Європу справжніми європейськими силами видаються цілком логічними. І він не самотній у своїх переконаннях. Цю ініціативу, з певними зауваженнями, підтримують також у Німеччині й Великій Британії. Канцлерка ФРН Ангела Меркель не проти створення таких сил, але заявила, що вони повинні стати частиною програми співпраці в галузі оборони. У свою чергу Велика Британія, з одного боку, не підтримує створення європейської армії (як паралельної НАТО структури), а з іншого - зовсім не проти залишитися впливовою силою в Європі поза межами ЄС, у рамках інших безпекових утворень.
З огляду на це, ініціатива і прагнення Е.Макрона, скоріш за все, мають гібридний характер. У його баченні, з одного боку створюються європейські збройні сили, які тісно співпрацюють між собою, а також з НАТО і ЄС, а з іншого - тримаються дещо відокремлено. І в цьому напрямку вже зроблено певні кроки.
Так, 25 червня ц.р. з ініціативи Франції міністри оборони дев'яти країн Європи - Франції, Німеччини, Бельгії, Данії, Нідерландів, Естонії, Іспанії, Португалії та Великої Британії - підписали угоду про формування спільних Європейських сил військового реагування, яка фактично дозволить продовжити участь Британії після Brexit. Як було офіційно зазначено, ця ініціатива відрізнятиметься від європейського оборонного пакту, відомого як PESCO (Permanent Structured Cooperation - "Постійне структурне співробітництво"), що включає в себе всі країни-члени ЄС крім Великої Британії, Мальти і Данії. Ініціатива спільних сил, запропонована президентом Франції, буде спрямована на швидке розгортання військ поблизу кордонів Європи. Сили реагування складатимуться з військовослужбовців низки країн, у тому числі ЄС, і можуть бути розгорнуті за кордоном під час гуманітарних криз і громадянських воєн.
Але досі незрозуміло, яким чином буде здійснюватися взаємозв'язок з європейськими структурами. Хто керуватиме і як відбуватиметься безпосереднє управління військами? Як уписуватимуться нові європейські збройні сили в європейську безпекову архітектуру, що склалася в рамках НАТО і створюється в рамках PESCO? Хто, як і в якому обсязі здійснюватимете їх фінансування і т.п.?
Зрозуміло, що таким кроком Париж прагне створити більш дієві (з погляду реакції на виклики та загрози) сили в рамках Європи. Але тоді треба зрозуміти, в рамках якого правового поля вони діятимуть під час загострення ситуації.
З огляду на формат, у якому на даному етапі створюються ці сили, це більше схоже на відірване від європейських структур військове утворення, орієнтоване на поглиблення військової співпраці між окремими країнами Європи. Звичайно, така конфігурація надає певні можливості для європейських держав, які не входять ані в НАТО, ані в ЄС. До них належить, зокрема, й Україна, яка, по суті, могла б отримати реальний шанс потрапити до складу об'єднаних збройних сил Європи, отримати додаткових союзників і нові перспективи. Однак не все так просто, як може здатися. І проблема тут не лише в політичних перепонах і застереженнях.
Безліч запитань без відповідей викликають різні реакції на ініціативу Макрона, зокрема й негативні. Противники президента у Франції звинувачують його у відірваності від дійсності й нерозумінні реальних повсякденних проблем, з якими стикаються французькі виборці. Вони переконані, що ініціатива Макрона - це лише політтехнологічний крок. Нібито таким чином президент Франції прагне заручитися більшою підтримкою населення країни, а також самоствердитися в Європі. Можливо, в цьому і є певний сенс. Очільникові Франції справді треба посилювати електоральну підтримку всередині країни. Адже, за оцінками французького інституту вивчення громадської думки Ifop, внутрішньою політикою президента Франції у вересні цього року були задоволені лише 29% опитаних. Це найменший показник за останні кілька місяців У липні він становив 39%, а в серпні - 34%. А тому не варто виключати, що своїми заявами Макрон, серед іншого, має на меті здобути більшу підтримку громадськості.
Проте важко сказати, наскільки доречною є ініціатива Франції, а також низки європейських країн з огляду на безпекову ситуацію в Європі й уже наявний у регіоні інституційний інструментарій у секторі безпеки. Можливо, доречніше було б спростити бюрократичні процедури в рамках НАТО і ЄС, реально збільшити витрати на оборонку країн-учасниць у рамках наявних структур, підвищити злагодженість, чисельність та боєздатність наявних збройних формувань, створити умови (зокрема нормативно-правові та інфраструктурні) для їх ефективного застосування в межах континенту тощо.
Усі ці та багато інших питань потребують вирішення, якщо йдеться про створення справді дієвих європейських збройних сил. А інакше запропонована ініціатива може залишитися на папері. Єдине, чого не хотілося б, щоб острахи й непорозуміння, як усередині Європи, так і між європейцями та американцями, не спричинили розколу у відносинах між давніми союзниками. Адже це зробить їх слабкими. Це розуміють у Кремлі, а тому всі можливі ініціативи, що вноситимуть непорозуміння, під будь-яким виглядом будуть ним підтримані.
Саме тому президент Росії Владімір Путін у рамках урочистостей 11 листопада в Парижі позитивно відреагував на ідею президента Франції Еммануеля Макрона створити загальноєвропейські збройні сили. "У принципі, Європа - потужне економічне утворення, потужний економічний союз, і в цілому це цілком природно, що вони хочуть бути незалежними, самодостатніми, суверенними у сфері оборони та безпеки", - зазначив тоді ВВП. Очільник РФ чудово розуміє, що в разі зменшення впливу і ролі США в Старому Світі буде набагато легше ладнати з європейцями, які дуже часто навіть між собою не знаходять точок дотику.
Отже, скоріш за все, Європейські збройні сили діятимуть у контексті оборонних ініціатив ЄС, адже станом на цей час там уже створено певну систему військового партнерства. Вже підготовлено Загальний щорічний оборонний огляд - Common Annual Review on Defense (CARD), ухвалено проект створення PESCO і сформовано Європейський оборонний фонд - European Defense Fund (EDF), що поступово наповнюється фінансами. Визначено, що CARD сприятиме виявленню прогалин у силах і можливостях ЄС, EDF забезпечуватиме фінансування оборонних проектів, а само PESCO стане політичним складником і забезпечуватиме скоординований підхід до реалізації двох інших ініціатив, а також визначатиме перспективи. Не вистачає в цій архітектурі саме військового складника.
Як розвиватимуться події навколо цього питання в подальшому, сказати однозначно важко. Зрозуміло лише одне: ініціатива створення об'єднаних збройних сил Європи, яка обговорюється вже досить давно, на тлі нинішніх викликів і загроз безпеці вимагає від основних держав Європи вийти із "зони комфорту" й остаточно усвідомити необхідність переходити до відповідальних і рішучих дій.