Сесія міністрів оборони НАТО, яка відбулася 24-25 червня у Брюсселі, приділила особливу увагу питанням реагування на ядерну політику і ядерну риторику Росії.
Що вирішили - не розкривається, крім натяків на перегляд власної ядерної політики та програм бойової підготовки. Процес тільки розпочато.
Напередодні сесії генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг зробив досить жорстку заяву: "Це брязкання ядерною зброєю, яким займається Росія, геть безпідставне... Це те, до чого ми апелюємо, і одна з причин, чому ми підвищуємо боєздатність наших сил".
Безпосередньою причиною стала нещодавня заява Владіміра Путіна про те, що цього року російські ядерні сили отримають понад 40 нових міжконтинентальних балістичних ракет. У грудні минулого року Путін казав про надходження більш як 50 таких ракет у 2015 р. Інформацію відтоді багато разів тиражували дрібніші російські фігури. Можна було б пожартувати, що НАТО обурило зниження планів оновлення російських ядерних сил. Але з ядерною зброєю краще не жартувати.
Гамбурзький рахунок
В.Путін зробив свою заяву 16 червня на відкритті міжнародного військово-технічного форуму "Армія-2015", на якому рекламувалися військові досягнення Росії. Ішлося про стратегічні ядерні сили (СЯС), конкретно про 24 міжконтинентальні балістичні ракети (МБР) "Ярс" та 16 балістичних ракет на підводних човнах (БРПЧ) "Булава". Російський президент подробиць не повідомляв, але військові експерти натякнули. Торік російські СЯС отримали 22 "Ярси" й 16 "Булав".
На 1 березня ц.р. СЯС Росії мали 515 розгорнутих носіїв ядерної зброї (МБР, БРПЧ, стратегічні бомбардувальники) з 1582 боєголовками на них, США - 785 носіїв з 1597 боєголовками. За договором СНО-3 до лютого 2018 р. кожна зі сторін повинна мати не більш як 700 носіїв із 1550 боєголовками. Крім цього, допускається мати ще 100 нерозгорнутих носіїв (фізично існуючі МБР, БРПЧ і стратегічні бомбардувальники, що з різних причин не перебувають на бойовому чергуванні).
Щоб виконати умови Договору, США до лютого 2018 р. мають скоротити або перевести в нерозгорнутий вигляд 85 носіїв. Росія до цього терміну може наростити їхню кількість на 185, що вона й намагається зробити в рамках своєї програми озброєнь.
Програма переозброєння СЯС Росії з наміром вибрати ліміт у 700 носіїв включає виробництво МБР "Ярс" у мобільній і шахтній версіях, БРПЧ "Булава", будівництво атомних підводних крейсерів "Борей" (оснащений "Булавами"), поновлення виробництва Ту-160. Є ще низка конструкторських розробок, які можуть дійти до серійного виробництва в середньостроковій перспективі, - МБР "Сармат" (важка ракета на заміну МБР "Воєвода"), МБР "Рубеж" (стратегічний комплекс, спроможний завдавати удари також на середній дальності), БРПЧ "Лайнер" (глибока модернізація БРПЧ РСМ-54), керований бойовий блок (спроможний здійснювати атмосферний маневр для подолання протиракетної оборони - радянський довгобуд, який далеко технологічно не дотягує до перспективних американських розробок без'ядерних гіперзвукових систем), бойовий залізничний ракетний комплекс (БЗРК) "Баргузин" (відтворення знищеного комплексу української розробки, тепер уже з використанням МБР "Ярс").
Програма не настільки масштабна, як можна було б припустити зважаючи на зчинений галас, але досить значна з огляду на те, що американські СЯС не переозброювалися від часів холодної війни, крім відтворення арсеналу БРПЧ "Трайдент-2". Американські СЯС пройшли глибоку модернізацію на зламі 2000-х, що віддаляє початок переозброєння до 2020-х. Але США при президенті Б.Обамі готові були піти на більш глибоке скорочення ядерних сил. Без'ядерний світ - особиста амбіція нинішнього американського президента. Певного прогресу у вигляді Договору СНО-3 досягнуто, але Росія відмовилася йти далі.
Взагалі, якщо говорити про принципові розбіжності в баченні світу нинішнім керівництвом США і Росії, воно в тому, що "американські партнери" хотіли б без'ядерного світу без зон впливу, Росія ж, що "встала з колін", - ядерного світу, поділеного на зони впливу. До початку 2020-х, коли СЯС Росії цілком складатимуться з нових систем, США змушені будуть вирішувати, починати власні програми переозброєння чи переконувати Росію піти на глибокі скорочення нещодавно виробленого. У нинішньому десятилітті переконати Росію не вийшло. 40 нових ракет В.Путіна тому свідчення. Це одна з причин, чому Захід стурбований.
Поворотний потенціал
Боєголовок в арсеналах США і Росії значно більше, ніж розгорнуто на стратегічних носіях. Точної кількості не називають. Вважається, що в Росії приблизно 8,5 тис. боєголовок, у США - 7,5 тис. Частково це т.зв. поворотний потенціал СЯС, тобто те, що може бути повернуто на старі або нововироблені носії. У США він більший за рахунок більшого числа "розвантажених" носіїв. БРПЧ "Трайдент-2" у роки холодної війни несли по вісім бойових блоків, зараз - по чотири, МБР "Мінітмен-3" несли по три блоки, зараз більша їх частина - моноблочні. У Росії завантаження носіїв на межі. Це один з раціональних аргументів Росії на користь виробництва нових МБР і БРПЧ.
Основна частина багатотисячних арсеналів - боєголовки для тактичних систем. У їх числі авіабомби, ударні авіаційні ракети малої дальності, наземні оперативно-тактичні ракети, морські крилаті ракети. Екзотичні на сьогодні озброєння типу ядерних артилерійських снарядів і мін, скоріш за все, знищено. З початку 1990-х діють добровільні зобов'язання, прийняті США і Росією щодо нерозміщення тактичної ядерної зброї на флоті та у військах. Але технічна можливість для поворотного потенціалу є. США, теоретично, можуть повернути тактичну ядерну зброю на флот, Росія - ще й у війська (комплекси "Точка У" і "Искандер-М"). У цілому, тактичного ядерного "добра" в арсеналах Росії більше, ніж у США.
Що ж до авіаційної ядерної зброї, то вона не перебуває під жодною забороною. Під тактичні ядерні місії пристосовано різні типи штурмовиків і тактичних бомбардувальників. Постійним подразнювальним чинником у відносинах Росії з Заходом є наявність у Європі американських ядерних бомб B-61 для тактичної авіації. Їх небагато, навряд чи більше двох сотень, але важливий принцип.
Ще до підписання в 1968-му Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), у НАТО склалися процедури спільного ядерного планування, які передбачають, серед іншого, підготовку літаків та екіпажів деяких неядерних членів альянсу для виконання місій з використанням американських ядерних бомб. У мирний час і під час навчань фізична передача контролю не здійснюється. Крім захисту від радянської загрози в цих процедур був і антиядерний сенс - аргумент для Німеччини відмовитися від розробки власної ядерної програми. На етапі ратифікації ДНЯЗ США і СРСР обмінялися листами, які фіксують розбіжність позицій із цього питання при взаємній згоді виконувати Договір. США виходили з того, що метою ДНЯЗ є запобігання великій війні в Європі. Тому, якщо вона почнеться, Договір втрачає силу, і передача ядерної зброї неядерним членам альянсу стає можливою. СРСР вважав, що метою ДНЯЗ є без'ядерний світ, тому він залишається в силі навіть у випадку війни.
Словом, це досить лицемірна казуїстика навколо гіпотетичних ситуацій, яка слугує для створення політичного тиску. До того ж нині ситуація "перевернулася". США зберігають B-61 у Європі для демонстрації єдності (політичний мотив), показуючи готовність рухатися до без'ядерного світу. Росія вказує перстом на НАТО як аргумент посилення власного ядерного арсеналу. Питання в черговий раз порушила Росія, щоправда без особливих результатів, у рамках оглядової конференції ДНЯЗ навесні ц.р.
Піддаючи осуду процедури ядерного планування НАТО, Росія має практичну мету - виправдати власну відмову від переговорів про скорочення тактичної ядерної зброї. Останніми роками з'явилася ще одна мета - створити контраргументи проти звинувачень з боку США у порушенні Росією Договору про ракети середньої і меншої дальності (РСМД).
Проблема виникла в 2013 р., коли США зафіксували випробування "Искандер- К", який використовує крилату ракету Р-500 із дальністю понад 500 км, що є порушенням Договору РСМД. Спочатку Росія стверджувала, що це дозволені Договором випробування морської ракети. Потім - що дальність Р-500 не перевищує 500 км. Потім перейшла в наступ, заявляючи, що пускові установки протиракетної оборони (ПРО) США в Європі можуть використовуватися для запуску ракет середньої дальності, а ракети-мішені, використовувані для випробувань ПРО, є ракетами середньої дальності, що заборонені Договором. Це має під собою певні технічні аргументи, але в Договір РСМД не укладається. Ні пускові установки, ні ракети-мішені не розроблялися, не вироблялися і не випробовувалися як наземні ударні системи середньої дальності.
Навесні ц.р. США заявили, що терпець їм у спробах повернути Росію до дотримання Договору РСМД уривається, і вони готові розглянути заходи на випадок припинення його дії (було, що Росія відкрито погрожувала з нього вийти). Результатом може стати повернення в Європу американських ракет середньої і меншої дальності для стримування Росії. Треба сказати, що готових систем у США немає. Але в рамках НАТО проблему почали обговорювати.
Деескалуючий ядерний удар
"Брязкання ядерною зброєю", про яке казав генсек НАТО, стосується не тільки й не стільки дій Росії щодо модернізації СЯС, порушення нею Договору РСМД і небажання скорочувати тактичну ядерну зброю. Ідеться про глибоку зміну ядерної стратегії. З моменту анексії Криму Росія почала дедалі відвертіше погрожувати США і ЄС ядерною зброєю у разі спроб зупинити її силою. Це те, що чув Захід, але не чула Україна, звинувачуючи його в малодушності перед обличчям російської загрози.
Через рік після анексії Криму російський президент відверто розповів про початок цього ядерного шантажу у пропагандистському фільмі "Крым. Путь на Родину". У відповідь на запитання про приведення в бойову готовність ядерних сил на випадок конфлікту із Заходом В.Путін відповів: "Ми готові були це зробити. Я розмовляв з колегами і казав прямо так само, як і вам зараз кажу відкрито, що це наша історична територія, і там проживають російські люди, вони опинилися в небезпеці, і ми не можемо їх покинути".
Таку саму думку транслювали Заходу через різні канали в серпні минулого року, коли Росія пішла на пряме воєнне вторгнення в Україну для запобігання поразці "ДНР/ЛНР". Ішлося про те, що Росія готова використати будь-які засоби, у тому числі ядерні, якщо Захід втрутиться. Потім поріг застосування ядерної зброї був іще більше понижений, коли дискутувалося питання про надання Україні летальної зброї, що дозволяє змінити баланс сил. Росія стверджувала, що готова запобігти цьому будь-якими засобами.
Це було схоже на блеф, але він був сповнений такої віри Росії у свою правоту, що змушував поставитися до нього цілком серйозно. Наприкінці жовтня минулого року на засіданні Міжнародного дискусійного клубу "Валдай" у Сочі російський президент виголосив одну зі своїх антизахідних промов. У ній був такий пасаж: "У нас були такі блискучі політики, як Микита Хрущов, який стукав по столу черевиком під час засідання ООН. І весь світ, насамперед США і НАТО, подумав: Микиту краще залишити в спокої, а то він піде й запустить ракету". Це саме те, що Росії вдалося на початках навіяти Заходу - Путіна краще не чіпати, а то він запустить ракету.
У зв'язку з підготовкою нової редакції Воєнної доктрини Росії досить активно дискутувалося питання про можливість включення в неї положення про превентивні ядерні удари. Ухвалений у грудні минулого року текст виявився щодо цього більш витриманим: "Російська Федерація залишає за собою право застосувати ядерну зброю у відповідь на застосування проти неї і (або) її союзників ядерного та інших видів зброї масового ураження, а також у випадку агресії проти Російської Федерації із застосуванням звичайної зброї, коли під загрозу поставлено саме існування держави".
Уважне прочитання цього уривка змушує замислитися: що саме Росія готова вважати загрозою "самому існуванню держави"? В авторитарних країнах загроза державі і загроза політичному режиму зливаються воєдино. Крим, як заявлено, сакральний для Росії, тобто його втрата несе екзистенціальну загрозу. Росіяни і українці, як стверджує російський президент, є одним народом. За цією логікою, втрата контролю над Україною також несе Росії фундаментальну загрозу.
Росія не збирається використовувати СЯС для завдання превентивного ядерного удару. Але вона готова використати тактичну ядерну зброю для закріплення своїх гібридних успіхів із розширення "життєвого простору". СЯС покликані стримати Захід від подальшої ескалації. У цьому полягає концепція, яку дедалі виразніше формулюють російські стратеги, - можливість завдати "деескалуючих" ядерних ударів. Вона ґрунтується на вірі в те, що у разі загрози поразки або позбавлення Росії перемоги в гібридній війні на обраному нею напрямку попереджувальний ядерний удар невеликої потужності змусить противника визнати поразку, навіть якщо той має ядерну зброю.
Звичайно, Росія усвідомлює свої слабкості та обмеженість ситуацій, у яких подібний шантаж спрацює. У сильніших країн є свої фундаментальні інтереси, у які не варто вторгатися. Але там, де рішучість Росії вища, вона розраховує переграти навіть сильнішого противника - в Україні так точно, а можливо, й у країнах Балтії. Але що, коли падіння цін на нафту буде оголошено загрозою самому існуванню Росії? Або арешти майна у справі ЮКОС? Або заснування міжнародного трибуналу щодо збитого малайзійського "Боїнга"? Чи готові кремлівські яструби запустити ракету, щоб виграти справу в Міжнародному арбітражному суді в Гаазі, коли йдеться про 50 млрд дол. Сприйняття рішучості іншої сторони суб'єктивне, і в цьому слабкість російського шантажу.
Увесь минулий рік Захід був наляканий Росією і готовий був іти на поступки, щойно Москва зупинить війну в Донбасі. Але Кремль втратив момент, коли можна було отримати максимум. Машина західних санкцій і військових приготувань НАТО набрала інерції, якої з ходу не зупинити ніякими запевненнями, що Росія і думки не мала йти переможним маршем на Київ і Ригу. В останні місяці замість переляку проявилося роздратування і від російського "брязкання ядерною зброєю". Відтак уже в новій Воєнній стратегії США сказано, що американські військові "мають бути готові протистояти "ревізіоністським державам", таким як Росія, що кидають виклик міжнародним нормам".
Чергова російська заява про 40 ракет пролунала в неслушний момент. Лідери поважних ядерних країн про такі програми голосно не кричать, якщо тільки не намагаються когось шантажувати, але в такому разі вони перестають бути поважними.