Москва і Мінськ розпочали новий етап реалізації проєкту "Союзної держави".
Судячи з публікацій у ЗМІ, під час непублічних переговорів російська та білоруська сторони домовилися у вересні про програму подальшого поглиблення економічної інтеграції Росії і Білорусі. У грудні вона має бути затверджена, а з 2021-го - запрацювати.
Ідеться про створення єдиного регулятора національних ринків нафти, газу та електроенергії; гармонізацію державного регулювання галузей економіки; єдиний Цивільний кодекс; уніфіковану модель обліку власності та об'єднання моделей соціального захисту; єдиний зовнішньоторговельний режим (єдину митну модель); єдиний податковий кодекс (єдину податкову систему); зближення моделей банківського нагляду при збереженні двох національних центральних банків.
Будь-яке об'єднання має сенс тоді, коли сторони, котрі об'єднуються, мають рівні права, рівний голос. Білоруська економіка майже у 30 разів слабша від російської, а Росія - не та держава, яка вітає реалізацію принципу рівноправності в ініційованих нею інтеграційних проєктах. І Україна, щодо якої Росія використовувала економічні відносини як інструмент політичного тиску, не виняток.
Паливно-енергетичний комплекс Білорусі - одна з найважливіших галузей білоруської економіки - є споживачем російської сировини. Благополуччя ПЕК залежить від російських цін на сировину, конкурентності продукції, виробленої з цієї сировини, і можливості продажу її на закордонні ринки.
Дедалі складніша ситуація з поставками вуглеводневої сировини з Росії, проблема "брудної" нафти тощо примушують Мінськ шукати варіанти диверсифікації поставок. Американська нафта і скраплений газ могли б стати бажаною альтернативою. Але у разі створення єдиного регулятора ринків нафти і газу про альтернативи російським поставкам Мінську варто забути: ПЕК Білорусі стане тільки придатком до російських енергетичних компаній-гігантів. Таких, як "Газпром" або "Роснефть", а енергетична незалежність для Білорусі буде втрачена остаточно.
Що стосується ініціативи створення єдиного Цивільного кодексу, то зазначимо, що перша десятка найбагатших людей Білорусі (та й не тільки вона) загалом уже дуже щільно вписана в російське бізнес-середовище. Але внаслідок реалізації програми з поглиблення інтеграції ситуація може скластися так, що білоруський малий і середній бізнес спіткає доля російського: він почне скорочуватися, збільшуючи проблеми в забезпеченні соціального захисту громадян Білорусі.
Програма подальшої економічної інтеграції двох країн пропонує об'єднати діючі моделі соціального захисту. Але рівень економічної нерівності в Білорусі дуже відрізняється від ситуації в Росії: за цим показником Республіка -благополучніша держава, ніж Федерація. Враховуючи кратність обсягу економік, об'єднання моделей соціального захисту призведе до того, що економічна нерівність у Білорусі дуже швидко опуститься до російських реалій.
Ще одна ініціатива - це створення єдиного зовнішньоторговельного режиму, або єдиної митної моделі (єдиного митного простору). З погляду економічного союзу - цілком логічна ініціатива. Але з погляду економічних інтересів білоруських громадян і держави Білорусь таку ініціативу не можна назвати вигідною пропозицією.
Річ у тому, що додатковий поштовх економічному розвитку загалом і розвитку малого та середнього бізнесу в Білорусі, зокрема, дала війна, розв'язана Росією проти України. Санкції Заходу проти Росії й відповідні російські обмежувальні заходи привели до того, що Білорусь стала основним постачальником товарів, які раніше надходили в РФ з ЄС, США та інших держав. Адже, впроваджуючи контрсанкції, Росія обмежила поставки товарів із країн, які приєдналися до режиму західних санкцій.
Обмеживши споживання цих товарів російськими громадянами, Кремль створив досить високий рівень незадоволеного попиту на вже звичні у вжитку імпортні товари. Оскільки "святе місце порожнім не буває", білоруські посередники заповнили вакуум, що виник, своїми поставками. Як з'ясувалося, в Білорусі чудово ростуть банани й дозрівають сири, а білоруські рибалки у промислових масштабах добувають устриці, морську й океанську рибу.
Об'єднання зовнішньоторговельного режиму призведе до ліквідації всіх цих підприємств і, відповідно, робочих місць. Можливо, Кремль розраховує, що, створивши об'єднану митну модель, він значно "розмиє" чинні санкції щодо Росії. Але може статися й так, що до вже наявних у США обмежень на економічні й технологічні відносини з Білоруссю додадуться й санкції, які застосовуються до РФ. А наслідком цього може стати нестабільність білоруської національної валюти.
Втім, автори програми поглибленої інтеграції передбачили "вирішення" цієї можливої проблеми. Ідеться про зближення моделей банківського нагляду при збереженні двох автономних центральних національних банків. Але наявність двох центрів прийняття рішень у банківському секторі - повний абсурд. А враховуючи потенціал Росії, очевидно, що Національний банк Білорусі просто помре "через непотрібність" разом із національною валютою. Тільки цей процес буде розтягнений у часі.
Такі ж песимістичні прогнози для Білорусі й щодо реалізації плану зі створення єдиної податкової системи. Адже, попри певну схожість, усе ж таки податкові системи Білорусі й Росії впродовж 28 років розвивалися самостійно. Оскільки Білорусь - унітарна держава, а Росія - хай і дуже централізована, але федерація, то вже бодай із цієї причини системи збору, адміністрування, розподілу податків у них кардинально різняться.
Наприклад, Білорусь формально не стягує соціального податку. Він не входить до податкового кодексу і стягується в окремо створений фонд. У Росії соціальний податок - невід'ємна частина російської податкової системи. На думку російських аналітиків, уніфікація ставок акцизів принесе білоруським виробникам алкоголю, тютюну та бензину збитки, у тому числі "не сумісні з життям".
Постраждають і відносини Білорусі з Китаєм. Мінськ активно розбудовував свої відносини з КНР, зокрема в Білорусі було реалізовано проєкт вільної економічної зони - індустріальний парк "Великий камінь". Також функціонує "парк високих технологій". У разі об'єднання податкових систем, найімовірніше, ці проєкти доведеться закрити. А це вже удар і по найефективнішому сектору білоруської економіки - IT, і по самолюбству Лукашенка.
Чому ситуація розвиватиметься саме так? Оскільки економіка Росії значно потужніша за економіку Білорусі, переписувати доведеться саме білоруський податковий кодекс, а не російський. При цьому об'єднання податкових систем примусить Мінськ переробляти бухгалтерські стандарти. Що, своєю чергою, негативно позначиться на інвестиційному кліматі Білорусі і значно сповільнить її економічний розвиток.
Навіть невеликий перелік розглянутих питань чудово ілюструє непривабливість для Мінська обговорюваної ідеї економічної інтеграції з Російською Федерацією. Більше того, така інтеграція призведе до втрати Білоруссю її економічної незалежності.
А вслід за втратою економічної незалежності завжди настає втрата незалежності політичної та державної: не буває державної самостійності й суверенітету без економічної незалежності. Безглуздо розмірковувати і про модель можливого об'єднання: федерація чи конфедерація. Сильний завжди поглинає слабкого. А під яким "соусом" подається втрата державного суверенітету - не так уже й важливо.
Сьогодні керівництво Російської Федерації, бачачи в Білорусі свого боржника, прагне повернути борг. Не конче грішми, можна й економічним поглинанням. Гроші прийдуть потім. А розмова про економічну інтеграцію - це лише м'який варіант добровільної здачі Білоруссю свого суверенітету. Причому за рахунок такої "інтеграції" Росія отримує прямий, додатковий вихід до кордонів держав Європейського Союзу і членів НАТО. Що повністю вписується в концепцію російського геополітичного позиціювання.
Як Україні сприймати процеси, що відбуваються біля її кордонів? Як мінімум, з трьох позицій. По-перше, тісне економічне співробітництво з Росією може призвести до втрати суверенітету. По-друге, у разі реалізації програми економічної інтеграції Білорусі й Росії Україна додатково отримає 1084,2 км небезпечного кордону. По-третє, перебуваючи в тісному інтеграційному процесі з Росією, Білорусь не зможе розглядатися як дружня або нейтральна держава.
У цій ситуації Київ має усвідомити нову загрозу і прийняти необхідні рішення для мінімізації її впливу на Україну, яка вже шостий рік протистоїть збройній агресії Російської Федерації.