Будь-яку війну важко назвати легкою й приємною. Однак війна з Росією перекреслила всі усталені уявлення про це явище. Порушуючи міжнародні стандарти, ігноруючи права людини та правила ведення війни, Росія вдалася до перевіреного методу терору, часто використовуваного ще радянською владою, — примусового переселення українських громадян із тимчасово окупованих територій.
Агресор любить подискутувати навколо юридичних термінів «депортація» та «евакуація». Але для України всі ці дискусії й маніпуляції не мають жодного значення. В яких би умовах люди не виїжджали до Росії — з автоматом біля власної скроні чи без нього, без права обрати напрямок порятунку чи на основі особистого розуміння ситуації, — сталася трагедія. Трагедія втрати (сподіваємося, тимчасової) Україною внаслідок російської агресії людей і свого людського потенціалу.
Знищивши рідні домівки мільйонів українців, Росія суворо обмежила українцям виїзд на території, контрольовані Україною. Натомість країна-агресор часто залишає лише одну цинічну опцію — виїхати в Росію, на територію, звідки прийшли війна, вбивства та руйнування.
Втім, для багатьох українських родин, попри необхідність проходити «фільтраційні табори», така можливість стала хоч і морально важкою, але єдиною альтернативою, щоб залишити зону бойових дій. І далі через територію Росії мати шанс потрапити в країни ЄС, а звідти в Україну — якщо таким буде бажання.
Не всі з них, слава Богу, стали здобиччю російського режиму. Частина наших громадян мають власні ресурси й сили, щоб вирватися з РФ самостійно та намагатися будувати нове життя з чистого аркуша. Але є й такі, в кого мало шансів побачити цивілізований світ. Із кардинально різних причин: безгрошів’я, страх перед майбутнім, залякування, обіцянки постраждалим золотих гір у депресивній російській глибинці чи навіть скороминущі політичні настрої.
Та всі ці причини неважливі. Людей вигнали війною з власної домівки і примусили жити в Росії. Ніхто з них до 24 лютого і гадки не мав змінювати, до прикладу, улюблений Маріуполь на занедбану російську провінцію.
Особливо турбує вивезення сиріт, адже вони — найбільш беззахисні, а Росії дуже легко використати їх у своїх цілях. Країна-агресор надає їм своє громадянство та влаштовує у прийомні сім'ї, які виховуватимуть їх як росіян, а не як українців. Саме цих дітей, коли їх не повернути на Батьківщину, Україна ризикує втратити назавжди.
Отже, які реальні масштаби переселення? Чому вивезення українських дітей — незаконне? Як Україна повертає своїх дітей додому? Навіщо Росія переміщує українських дітей?
Масштаби переселення
На жаль, кінцевих і верифікованих власних даних в України поки що немає, але ті, що надходять із Росії, — шокують. Російське пропагандистське інформагентство ТАСС, посилаючись на інформацію від свого джерела в силових структурах, повідомило, що на 24 липня, тобто рівно за п’ять місяців війни, кордон Росії перетнуло 2,8 мільйона українців, у тому числі 448 тисяч дітей, із яких понад дві тисячі — діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.
Якщо вірити цим даним, то на територію Росії переміщено 6% дитячого населення України, яке на початок повномасштабної збройної агресії становило 7,5 мільйона осіб.
Україна наводить трохи менші цифри, але при цьому наголошує, що робота над встановленням кількості вивезених з України дітей досі триває. За попередніми даними, йдеться про майже 200 тисяч дітей. Саме такі цифри навів під час свого онлайн-виступу в Гаазі президент України Володимир Зеленський.
Що стосується дорослого населення, то напередодні, 13 липня, під час онлайн-виступу перед учасниками конференції «Азійське лідерство», яка відбувалася в Сеулі, Володимир Зеленський зазначив, що Росія примусово депортувала два мільйони українців.
За його словами, всіх вивезених людей позбавляють засобів зв'язку, в них відбирають документи. Їх залякують і намагаються розподілити по віддалених регіонах Росії, щоб їм було максимально складно повертатися додому, на Батьківщину.
Крім того, президент України наголосив, що Росія створила так звані «фільтраційні табори», через які примушує проходити людей на окупованих територіях.
Точна кількість таких таборів невідома. Наразі є інформація, що на ТОТ України та в прилеглих до них районах РФ діють 18 «фільтраційних таборів». Точних даних про кількість людей, які пройшли через них, теж немає. За приблизними оцінками ОПОРИ, «фільтрацію» пройшли понад один мільйон українців, у тому числі діти.
Чому вивезення українських дітей незаконне
Українська сторона кваліфікує дії Росії як порушення різних міжнародних конвенцій, а Росія традиційно знімає з себе відповідальність і стверджує, що українці виїхали на її територію добровільно, а взагалі, мовляв, Росія не займається викраденням дітей. Навпаки, вона рятує їх, «евакуюючи» в безпечне місце.
Таку тезу на засідання Ради Безпеки ООН просував заступник постпреда РФ при ООН Дмітрій Полянскій. «Усі ці люди добровільно виїхали до нашої країни, рятуючи життя своє та своїх дітей. Ми рішуче відкидаємо безпідставні звинувачення в тому, що російська влада займається викраденням дітей», — заявив Полянскій.
Утім, це не так. Звинувачення України обґрунтовані.
Про те, чому дії Росії є незаконними та порушують кілька міжнародних конвенцій, докладно розповів на своїй сторінці у Facebook уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.
14 липня він, із посиланням на московського губернатора, повідомив про черговий випадок депортації українських дітей до Росії. За словами Лубінця, в середині липня до Підмосков’я з тимчасово окупованого Донецька транзитом через Курськ і Ростов перемістили дев’ять українських дітей, позбавлених батьківського піклування. Всі ці діти — рідні брати і сестри — раніше жили в Донецькому дитячому будинку. Тепер їх планують влаштувати до сімей російських громадян.
Дмитро Лубінець наголосив, що російська пропаганда видає воєнні злочини за благородний вчинок, хизуючись «небайдужістю» росіян. «Насправді Росія спочатку власноруч робить українських дітей сиротами, вбиваючи їхніх батьків та членів родини снарядами, роз’єднує їхні сім’ї в депортації, позбавляє їх права навчатися і зростати на Батьківщині, руйнуючи школи та цивільну інфраструктуру міст і селищ, а потім великодушно «влаштовує» до сторонніх людей на чужині!» — вважає уповноважений.
Дмитро Лубінець наголосив, що такими діями Росія порушує норми статті 49 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни. Ця норма забороняє примусове переселення або депортацію осіб із окупованої території.
Крім того, інша частина цієї статті передбачає, що особи, евакуйовані через безпекову ситуацію за межі окупованих територій, мають бути повернені додому відразу після припинення воєнних дій на цій території.
Цей момент дуже важливий — росіяни навмисне називають депортацію дітей «евакуацією». Втім, такі дії не можуть вважатися «евакуацією», оскільки РФ не планує повертати українських дітей на території, де вже не йдуть бойові дії. Серйозність своїх намірів Росія демонструє не лише в різних публічних заявах, а й влаштовуючи вивезених дітей у прийомні сім'ї і навіть надаючи їм своє громадянство за «спрощеною процедурою».
Так, згідно з повідомленням уповноваженої з прав дитини при президентові Росії Марії Львової-Бєлової в соціальній мережі «вконтактє» від 15 липня, до кінця тижня батьки з'являться у 108 дітей-сиріт із Донбасу, які набули громадянства Росії за «спрощеною процедурою».
Запровадження цієї процедури ініціював сам Владімір Путін, підписавши 30 травня указ про спрощений прийом у громадянство Росії українських дітей-сиріт або тих, хто залишився без батьківського піклування, в тому числі на тимчасово окупованих територіях. Українське МЗС вважає, що цим указом Путін фактично узаконив викрадення дітей з України.
«Розглядаємо указ президента Російської Федерації про спрощення прийому в російське громадянство українських дітей-сиріт або тих, хто залишився без батьківського піклування, як спробу Кремля легалізувати незаконне переміщення на територію РФ українських дітей із тимчасово окупованих російською армією територій України», — йдеться в заяві МЗС України.
Втім, про те, що Росія не планує повертати дітей, свідчить не лише «паспортизація», а й, наприклад, цинічна поведінка вже згаданої Львової-Бєлової, яка стала прийомною матір'ю для хлопчика з Маріуполя. При цьому жінка не веде переговорів з Україною про повернення дитини, а піариться на тому, що малюка вивезли з рідної країни і не мають наміру повертати.
Крім Женевської конвенції, дії Росії щодо українських дітей підпадають під статтю 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду. Згідно з нею, насильницьке передавання дітей однієї національної групи в іншу є виявом геноциду. Це небезпечно тим, що дитина може втратити свої ідентичність, зв'язок із родиною та рідною країною.
А також, за словами Дмитра Лубінця, країна-агресор порушила низку статей Конвенції ООН про права дитини, зокрема:
— статтю 8, якою встановлено зобов'язання держав поважати право дитини на збереження індивідуальності, включно з громадянством, ім'ям та сімейними зв'язками, не допускаючи протизаконного втручання;
— статтю 21, в якій закріплено обов’язок держав забезпечувати, щоб усиновлення дитини дозволяли лише компетентні органи влади, які визначають, що усиновлення допустиме, з огляду на статус дитини щодо батьків, родичів та законних опікунів, і що зацікавлені особи дали свою усвідомлену згоду на усиновлення.
Крім того, уповноважений з прав людини зазначає, що усиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернативний спосіб догляду за дитиною лише у тому разі, якщо забезпечення іншого прийнятного догляду в країні походження дитини неможливе.
Втім, як свідчить практика, Росія зовсім не переймається дотриманням міжнародних правових документів. Саме тому Офіс генерального прокурора України має багато роботи, аби задокументувати всі воєнні злочини Росії та сформувати якісну доказову базу для Гаазького трибуналу.
Росія не повинна уникнути відповідальності за свої злочини.
Як Україна повертає своїх дітей додому
Втім, одна річ — фіксувати злочини, інша — працювати над поверненням українських дітей додому, і Україна активно працює над обома завданнями. Це складний і тривалий процес, але він уже дає певні результати.
В Україні дані про примусове переміщення дітей фіксує Національне інформаційне бюро. На спеціальну гарячу лінію можуть звернутися самі громадяни. Відповідну інформацію надають також офіційні українські структури — тобто всі, кому стало відомо про депортацію людини, і дитини зокрема. Станом на 25 липня верифіковані дані про 5658 дітей, і ці цифри щодня змінюються.
Крім того, 17 червня 2022 року Кабмін утворив Координаційний штаб з питань захисту прав осіб, депортованих або примусово переміщених у зв’язку зі збройною агресією РФ проти України. Штаб очолила міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук.
За результатами роботи цього органу за місяць в Україну вдалося повернути 47 дітей. Про це в коментарі ОПОРІ розповіла Ірина Верещук.
«За сприяння Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за місяць повернуто 47 дітей, яких примусово вивезли в РФ. Більшість їх — із тяжкою долею: це діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування. Частина цих дітей стали сиротами вже під час війни», — зазначила пані міністерка.
За її словами, дітей повертають фактично в ручному режимі. Про кожну дитину окремо з російською стороною ведуться перемовини, для цих дітей визначають законних представників — переважно родичів. Також опрацьовують маршрут, часто дуже складний, бо проходить через декілька країн в обидва боки.
«Представники цих дітей долають непростий шлях — як за його протяжністю, так і за психологічним навантаженням. Умовно: щоб потрапити з Києва в Донецьк, треба проїхати територію Польщі, Литви, Латвії та Росії і вже потім в’їхати на окуповану росіянами територію України, забрати там дітей і так само повернутися назад», — зазначила Ірина Верещук.
Ще одна складність у процесі повернення українських дітей, про яку ми вже згадували, — їх усиновлення громадянами Росії на основі указу Путіна про спрощення процедури. Подробицями про це в ефірі YouTube-каналу «Говорить ОПОРА» поділилася представник уповноваженого Верховної Ради України з питань дотримання прав дитини та сім'ї Аксана Філіпішина.
«Чим небезпечна процедура усиновлення? Тим, що в результаті усиновлювач може змінити не просто ім’я та прізвище дитини, він може змінити навіть дату народження. І це означає, що нам дуже важко буде в майбутньому потім персоніфікувати й ідентифікувати наших дітей. І усиновлення є, за законами Російської Федерації, таємним. Якщо усиновлювач зберігає таємницю усиновлення, то дуже складно буде потім знайти, де перебуває наша дитина», — зазначила Філіпішина.
На жаль, Україна не має інформації про кількість примусово паспортизованих дітей. Проблема і в тому, що Росія не відповідає на українські офіційні звернення щодо уточнення інформації про українських дітей.
Також вона підкреслює, що родини, депортовані або вимушені виїжджати з окупованих територій саме через Росію, зіштовхуються з безліччю проблем, намагаючись звідти вибратися. Насамперед — це інформаційний вакуум. Утім, якщо через мережу Інтернет таким людям вдається сконтактувати з українськими державними структурами, то їх можуть проконсультувати.
За словами Аксани Філіпішиної, в електронному форматі діють різні послуги, наприклад «єМалятко» та «єСуд». Із допомогою першого, наприклад, можна оформити свідоцтво про народження дитини, а з допомогою другого — стежити за перебігом судових справ щодо відновлення документів.
«Багато звернень стосуються втрати документів на дітей і, відповідно, неможливості через це далі рухатися з території Росії. Для таких випадків є низка шляхів, як отримати українське свідоцтво про народження дитини. Зокрема, український омбудсмен може звертатися до суду для встановлення фактів, що мають юридичне значення, наприклад народження дитини. І за рішенням суду через треті країни дипломатичними шляхами відновлені документи можуть бути передані родині, аби вона могла надалі залишити територію Росії. І вже перший судовий кейс такий є», — розповіла представниця уповноваженого з прав людини.
Крім того, нерідко проблему становить відсутність коштів, адже, щоб добратися до третіх країн, часто потрібно перетинати велику частину Росії з місця, куди переселили українців. І, звісно, слід говорити про відсутність або обмежену кількість так званих «зелених коридорів», через які люди могли б виїздити з окупованої території безпосередньо в Україну.
Навіщо Росія переміщує українських дітей
Отже, зважаючи на масштаби примусового переселення українських родин, залишилося зрозуміти, навіщо Росія здійснює цю політику. Адже депортація українських громадян і виплата їм разової допомоги на суму 10 тис. руб. — навіть якщо виплачувати її через одного, бо отримують допомогу не всі, — потребує фінансування, що становить декілька десятків мільярдів рублів.
Відповідь проста — це елемент стратегії Росії на знищення України як держави, української нації та етносу. Українців у Росії чекає русифікація. Це робитиметься, щоб вони перестали себе ідентифікувати з Україною та стали громадянами Росії. Чим більше українців стануть росіянами, тим менше залишиться українців, а чим менше українців, тим легше їм перемогти, — така логіка дій Росії. Ба більше, аналіз схожих ситуацій у минулому дозволяє припустити, що так окупанти планують «виховати» військову силу для подальшої війни з Україною. Саме цей сценарій РФ реалізувала, мобілізувавши до своїх збройних сил українців із раніше окупованих Донецької та Луганської областей, а також із Криму.
Русифікація українських дітей відбуватиметься через інтеграцію в російський освітній процес і діяльність так званих «патріотичних» та мілітарних дитячих організацій, наприклад «юнармії», а також через видачу українським дітям і їхнім батькам російських паспортів. Ми спостерігаємо такі дії загарбників не лише в РФ, а й на тимчасово окупованих територіях України, які Росія прагне анексувати.
Що робити Україні?
Відповідь очевидна — всіляко намагатися повернути своїх дітей та їхніх батьків додому. На жаль, цей процес може затягнутися на роки, тому Україні необхідно ідентифікувати депортованих українців, налагодити і підтримувати з ними зв'язок, допомагати повертатися на територію України. Причому не припиняти роботу навіть із тими громадянами, котрі зараз не зголошуються залишити Росію. Агресор грає вдовгу і без емоцій, ми мусимо навчитися теж.
Екстреним завданням є повернення дітей-сиріт, доки їх остаточно не сховали на території держави-агресора.
До пакета оперативних рішень входить допомога громадянам знайти безпечні шляхи повернення додому через «зелені коридори» та треті країни, а також надання фінансової підтримки для виїзду навіть із найвіддаленіших околиць Росії.
Доступ до державних послуг, українська шкільна освіта онлайн, дистанційний вступ до наших ВНЗ — це інструменти для тривалої боротьби за своїх людей, вивезених у Росію. Але починати її треба вже зараз.
Більше статей Анатолія Бондарчука та Олександра Клюжева читайте за посиланнями.