Існує єдине й унікальне місце, де уряди демократичних промислово розвинених держав мають можливість аналізувати й удосконалювати свою економічну та соціальну політику. Вони зіставляють набутий досвід, намагаються вирішувати спільні проблеми, — і це веде до істотного підвищення ефективності та прискорення результативності запроваджених заходів. Цим місцем є Організація Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР), штаб-квартира якої знаходиться в Парижі.
У пресі все частіше можна натрапити на десятки різних абревіатур — МВФ, ЕС, ЕБРР, КСР, МБРР, проте ОЕСР зустрічаємо лише зрідка. Історична довідка про неї може вміститися в кілька рядків. Як відомо, у 1947 р. майбутній держсекретар США Дж. Маршалл, виступаючи в Гарварді, запропонував план зруйнованої у Другій світовій війні європейської економіки. Для розумного і ефективного використання коштів було створено Європейську Організацію Економічного Співробітництва (ЄОЕС). У 1961 р. на її основі виникла ОЕСР, яка вже не обмежувалася західноєвропейськими країнами. Вона ставила своїм завданням поліпшення функціонування світової економіки, координації соціальної та економічної політики держав-членів і водночас гармонізації підходів до розв’язання проблем на користь країн, які обрали ринковий, тобто капіталістичний шлях розвитку.
Спочатку до ОЕСР належали 20 країн. Прихід Японії, Австралії, Нової Зеландії, Мексики перетворив її на всесвітню організацію. У 1995 р. до неї приєдналася Чехія, а в 1996 р. — Угорщина, Польща та Південна Корея. 30-м її членом незабаром стане Словаччина. У наш час ОЕСР називають лабораторією ідей, центром спостереження, клубом багатих країн. У кожному з цих визначень є частка істини, і тільки сукупність їх дає уявлення про специфічно консультативний характер ОЕСР і ті політико-економічні завдання, які вона допомагає розв’язати насамперед державам-членам та не тільки їм. Ця організація — не благодійне товариство: з цього приводу не повинно бути жодних сумнівів.
Тут не покладаються на еволюцію в часі, тут підкоряють час економічним та соціальним інтересам значної кількості країн. Істотні зміни зачепили найважливіші принципи роботи ОЕСР: замість аналізу обмеженої конкретної галузі діяльності (з метою формулювання рекомендацій у кожному конкретному випадку) вона пішла значно складнішим, але більш ефективним за своїми наслідками шляхом — вивчення економічних явищ у їхній взаємодії, взаємовпливі, взаємопроникненні. Водночас вона досліджує заходи, здійснювані державною владою на різних рівнях як у межах держав- членів, так і в їх партнерських взаєминах з іншими країнами. Наприклад, ОЕСР з’ясовує, яким чином соціальна політика (яка формулюється величезною кількістю факторів) впливає на функціонування економіки, або як мондіалізація змінює економіку країни, відкриваючи для неї нові можливості процвітання або, навпаки, загрожуючи опором всередині цієї країни, що підштовхує її до політики протекціонізму.
Генеральним секретарем ОЕСР нині є п. Дональд Джонсон. Щороку відбуваються зустрічі на рівні міністрів держав-членів для вироблення нових програм дій та підбиття підсумків. Точних даних про бюджет ОЕСР нема, але в документах можна знайти приблизну суму — 300 млн. американських доларів на рік. З них 25% фінансується за рахунок внеску США. 1900 спеціалістів, які постійно працюють в ОЕСР, ніколи не змогли б забезпечити виконання її зобов’язань (зокрема, щороку не змогли б виходити близько 500 різного роду публікацій), якби до роботи не залучали близько 40 000 експертів з усього світу.
Річ у тім, що ОЕСР — не фінансова, а інтелектуальна організація. Тут збирають і аналізують найрізноманітніші економічні та інші показники, тут відбувається обмін думками, тут опрацьовуються рекомендації, які мають допомогти поліпшити функціонування світової ринкової економіки. Рекомендації не обов’язкові для виконання, але якщо консенсус знайдено, якщо національні інтереси не зазнали дискримінації, між країнами може бути укладена формальна угода, або ж уряди можуть зобов’язати різні національні інституції взяти рекомендації на озброєння.
Річна продукція одного лише економічного директорату ОЕСР важить стільки ж, скільки праця кількох наукових інститутів. Тут аналізують стан світової торгівлі, монетарної системи, економічні наслідки дій урядів у галузі сільського господарства і промисловості, енергетики, ринку праці, зайнятості, бюджетної політики, платіжного балансу та багатьох інших аспектів, вміщених у рамки ближчих та довгострокових перспектив розвитку світової економіки.
Держав, які бажають одержувати таку інтелектуальну підтримку, особливо в період економічної кризи, і в той же час спроможних запропонувати послуги своїх експертів світовій громадськості, стає все більше. Після розпаду СРСР стало ясно, що потрібні специфічні програми підтримки нових незалежних держав (ННД), які обрали ринковий шлях господарювання. У 1998 р. створюється Центр співробітництва з державами, які не є членами ОЕСР.
Незважаючи на істотні відмінності між європейськими ННД і Аргентиною або Чілі, наприклад, вони мають чимало схожих труднощів. Згаданий центр націлено на те, щоб допомогти цим країнам насамперед у таких сферах, як світова торгівля, інвестиції, податкова система та навколишнє середовище, де дуже вигідно використати досвід, нагромаджений в ОЕСР. Є й інші програми — специфічні, цілеспрямовані, підпорядковані інтересам окремих країн або регіонів.
Росія змогла одержати таку програму. Переді мною солідний том «Огляд діяльності з охорони навколишнього середовища. Спеціальний випуск. Російська федерація». Цю працю підготували 17 іноземних експертів, співробітників секретаріату й консультантів. Протягом лише одного 2000 року в Росії буде проведено за чітко визначеним графіком 33 різних заходи. Хіба не очевидна користь від такої програми? Яка можливість засвоєння досвіду різних країн відкривається через неї для тих держав, які поки що не мають шансів стати повноправними членами ОЕСР!
Велика робота в галузі охорони навколишнього середовища не може бути відокремлена від єдиного процесу побудови демократичного суспільства з ринковим механізмом керування економікою. У вересні 2002 р. в Києві відбудеться П’ята міжнародна конференція на рівні міністрів екології, яка розгляне хід реалізації Програми з охорони навколишнього середовища для країн Центральної та Східної Європи. А в жовтні цього року відбудеться проміжна підконференція в м. Алмати так само на рівні міністрів (екології та економіки чи фінансів) з питань водного господарства та інвестицій у водногосподарчий сектор ННД. До Казахстану приїдуть представники Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Комісар з екології Європейського союзу, представники багатьох громадських організацій. Будемо сподіватися, що Україна нарешті подасть остаточний список високих посадових осіб, яких (за кошти ОЕСР!) запрошено обговорити серед інших питань проблему якості води, насамперед у містах країн Центральної та Східної Європи.
Україна ніколи не забувала, що співробітництво з ОЕСР може бути корисне для її населення. Вже з початку 90-х рр. почалися більш-менш регулярні дипломатичні контакти з метою увійти у віддаленій перспективі до цього клубу високорозвинених країн. Але дипломати і економісти по-різному оцінювали можливості використання Україною співробітництва з ОЕСР. Та й кризова ситуація пояснює певну обережність України. Проте останнім часом, як розповідає радник-посланник Посольства України у Франції Віталій Антонович Йохна, відбулися помітні прискорення у русі назустріч один одному: України і ОЕСР. Вони підписали Угоду про привілеї та імунітети, у 1999 р. вона була ратифікована, і тепер двері для спільної праці відчинено. Україна призначила В.І.Лисицького — урядового секретаря Кабінету міністрів національним координатором по співробітництву з ОЕСР, буде створено Раду, яка об’єднає національних координаторів по окремих програмах на рівні заступників міністрів.
— Тепер посольство працює, — продовжував Віталій Антонович, — над підготовкою візиту міжнародних експертів ОЕСР в Україну. Вони мають визначити ступінь готовності нашої країни до співробітництва з ОЕСР, а також встановити, які конкретні кроки буде зроблено обома сторонами. Ми маємо багато висококваліфікованих фахівців, які вже довели свою компетентність, працюючи в Комітеті ОЕСР по сталі. Співробітничали ми і з іншими комітетами цієї організації. Я певен, що ми маємо розширювати наше співробітництво. Якщо ми не налагодимо свої контакти зі світовою спільнотою, якщо наші дії не одержуватимуть вчасно її оцінку, то в майбутньому нам доведеться постійно роз’яснювати сенс наших вчинків і — ще гірше — виправдовуватися, чому було прийняте те чи інше рішення, яке йде у розріз із загальновизнаними тенденціями.
Наведу конкретний приклад. Як відомо, в Україні не раз піднімали питання про створення так званих «вільних зон», тобто територій, де діятиме послаблена податкова система, або навіть зовсім буде скасовано податки. Тим часом ОЕСР доказово твердить, що в економічному плані «фіскальний рай» ніякої вигоди не дає. У рекомендаціях Комітету з податкових питань прямо сказано, що існують серйозні підстави посилити нині діючі заходи та зміцнити міжнародне співробітництво з метою знайти розв’язання проблем, які виникають у зв’язку з функціонуванням «податкових раїв», що безумовно завдають шкоди світовій економіці. ОЕСР закликає всі держави утриматися від прийняття планів створення таких зон, або навіть скасувати плани, за якими діятиме «податкова система», що завдає шкоди. Йдеться також про конкуренцію, про різні види шахрайства, «відмивання брудних грошей», особливо якщо країна, яка практикує послаблене оподаткування, не має належного досвіду й необхідних дуже складних систем контролю різних видів грошових операцій у цих зонах. Ефективність боротьби проти «фіскальних раїв» значною мірою залежить від скоординованості політичних дій та від узгодженості економічної політики між партнерами, особливо в епоху мондіалізації.
— Деякі країни, що практикують цю шкідливу систему, вже заявили про намір покласти їй кінець до 31 грудня 2005 р.
— Саме так. І нам необхідно враховувати цю світову тенденцію. Приймаючи ті чи інші рішення в економічній сфері, важливо знати думку більш досвідчених політиків, фінансистів, економістів, стратегів, проаналізувати їхні зауваження, постаратися викласти свою мотивацію — згоду чи незгоду. Ми прекрасно розуміємо, що настав час «справжньої економізації зовнішньополітичної діяльності», якій треба вчитися. А вчитися, радячися на рівних з компетентними спеціалістами, ніколи не соромно.
— Чи не здається вам, що у відношенні до ОЕСР все ще помітні ознаки застарілої хвороби радянського періоду — підозрілості?
— Менталітет змінюється, і не тільки у країнах колишнього СРСР, він змінюється і в західних політичних та економічних колах. «Процес пішов», — як казав Михайло Горбачов. Але, тут я погоджуся, хід історії прискорити не вдається. Побоювання надати експертам необхідну інформацію я назвав би анахронізмом. Мовляв, знатимуть, скільки пар чобіт вистачало в Україні, отже, визначать кількість солдатів. Та хіба ж сучасна армія могутня завдяки кількості солдат? Повірте, знають і без наших показників, скільки хто має ракет, танків, літаків, солдатів і офіцерів, скільки і чого ми виробляємо.
— Говорити про гроші, про економічну вигоду вже не вважають пристойним. Скільки коштує участь в ОЕСР, чи не заважка вона для українських фінансистів?
— За багатьма параметрами наша країна ще не може претендувати на місце серед держав — повноправних членів ОЕСР. Але брати участь у роботі комітетів, де саме й пульсує гаряча кров дискусій, відбувається боротьба ідей та обмін інформацією, нам украй необхідно. І це право коштує 30 000 французьких франків (менше 5 000 доларів США) на рік. А в робочій групі можна брати участь лише за 10 000 франків. Гадаю, що фінансовий бік справи не відіграватиме визначальної ролі.
— А чи має Україна відповідні кадри?
— Оце справжня проблема. Недавно я обмінювався думками з посольством Польщі при ОЕСР. В них справи начебто поступово налагоджуються, а спочатку, як і в нас, бракувало фахівців високої кваліфікації в міністерствах та відомствах, які бездоганно володіли б англійською чи французькою мовами: це дві робочі мови організації.
— Один з працівників центру по співробітництву з державами, які не є членами ОЕСР, у приватній розмові сказав, що іноді складається враження, що Україна поводить себе як перебірлива дівиця: країна — великий потенційний ринок, розташований в центрі Європи, шукайте, мовляв, такі форми співробітництва, які мене влаштовуватимуть. Коротше кажучи, розбалувана.
— Можливо, то від заздрощів хтось так думає. А країна дуже приваблива для партнерів у багатьох відношеннях. Тільки нам треба навчитися бути реалістами і позбуватися навичок мислення, орієнтованих на короткотерміновий успіх. Треба розсувати горизонти нашого бачення, замислюватися над віддаленими наслідками наших політико-економічних демаршів. Цьому також слід вчитися. І Україна впевнено крок за кроком просувається на цьому нелегкому шляху.
— І останнє питання: в якій галузі діяльність ОЕСР найбільшою мірою відповідає інтересам України?
— Я не бачу жодної, в якій співробітництво з ОЕСР не було б вигідним Україні. Всі вони важливі, але насамперед сільське господарство, промисловість, фінанси, навколишнє середовище, податкова система… Але так я можу все перерахувати, ось забув торгівлю додати, ядерну енергетику… Саме тому посольство прагне зробити все для того, щоб наші зв’язки з організацією стали плідними та стабільними.
— З посольства певно йдуть відповідні реляції на цю важливу тему. До речі, свого часу посол Венеціанської Республіки Альберто Віміна написав своєму урядові реляції про Україну: «У Раді козаки обмірковують справи, підтримують свої погляди без зарозумілості, все маючи на меті спричинитися до загального добра. Якщо визнають кращим погляд інших, то з ним погоджуються, без впертості відмовляються від власного погляду і приєднуються до більш правдивого». Щоправда, це було написано 1650 року.