"Покірна краса умирання, чому ти мені так близька?"
Володимир Сосюра
У Росії розпочався 2024 рік. Виголошення 15 січня 2020 року Владіміром Путіним послання до Державної думи РФ ознаменувало початок підготовки до зміни персоналії російського президента.
Тон послання, просякнутого гордістю за великий російський народ і його здобутки, виглядає, скоріше, миролюбно, за сьогоднішніми російськими мірками. Для чого воювати, якщо Росія і так попереду всього світу у сфері озброєнь? Головне - забезпечити транзит у нову систему влади і відсвяткувати 75-ту річницю Великої перемоги. Останнє, втім, породжує напруженість у відносинах із Польщею та іншими історичними ревізіоністами. Але тут не звикати.
За заявами почалися кадрові перестановки. Відставку Дмітрія Мєдвєдєва було негайно прийнято, а новим прем'єром став Міхаїл Мішустін. Його уряд отримав у російській ліберальній пресі назву "сильного технократичного". Міністри оборони і закордонних справ зберегли свої посади, а Дмітрій Козак, віцепрем'єр-міністр, що відповідав за питання ПЕК і економічного розвитку тимчасово окупованих територій українського Криму і Донбасу, втратив посаду, і було оголошено про його майбутнє призначення у президентську адміністрацію.
Уранці 25 січня пов'язаний з Владіславом Сурковим російський політолог Алєксєй Чєснаков написав у своєму телеграм-каналі про відставку помічника президента РФ "у зв'язку із змінами політики на українському напрямі". І того ж дня відбулося призначення Дмітрія Козака заступником глави адміністрації.
Прес-секретар російського президента Дмітрій Пєсков у коментарі підкреслив відсутність указу про відставку Суркова і висловив здивування щодо начебто змін російської політики відносно України. Чєснаков у своєму "Телеграмі" наполіг, що Владіслав Сурков власного рішення не змінить.
Це вся (на ранок 27 січня 2020 року) офіційна інформація. Далі - домисли і спекуляції, бо, як відомо, вже майже сто років "Росія - це секрет, загорнутий у головоломку усередині таємниці".
Заяви про відставку Владіслава Суркова стали частиною загальних перестановок у російській владі на початку підготовки до закінчення останнього путінського строку. Чутки про послаблення апаратних позицій автора російського ізводу ідей суверенної демократії ходили давно. Вже кілька років говорили про конкуренцію Суркова і Козака за курування ОРДЛО, ситуація в якому поступово зайшла у глухий кут.
Саме спробою упередити опалу найпростіше пояснити появу вкрай пишномовних і ще більш заплутаних програмних статей Владіслава Суркова про "державу-напівкровку" і "глибинний народ". Але проблеми виявилися складнішими. Добігає кінця епоха, змінюється стиль, змінюються письменники.
Як подейкували, 2017 року помічник президента програв змагання за Луганськ, де ФСБ привела до влади соціально близького Пасічника. У 2019 році росіянам (у тісній співпраці з німцями і американцями) вдалося посунути "господаря Молдови" Влада Плахотнюка і відкрити шлях до зміцнення начебто проросійського президента цієї держави Ігоря Додона. У цьому контексті медіа знову згадували Дмітрія Козака. Дехто також говорить, що останньому вдалося організувати канал комунікації з представниками нового керівництва України.
Отже, схоже, Сурков програв апаратну конкуренцію своєму ефективнішому супернику. А від змін персон завжди чекають змін політики.
Не виключено, що Путін прийняв рішення відкоригувати курс щодо конфлікту в Донбасі і звернув свою увагу на Козака як ефективного переговірника. Звісно, на кардинальні зміни розраховувати важко, але нюанси позиції можуть змінитися. І це вже доволі багато.
У принципі є чотири альтернативні сценарії розвитку ситуації.
Перший - воєнний, ймовірність якого невелика внаслідок високої вартості та складно передбачуваних наслідків. Зрештою, навіщо воювати з Україною, якщо невоєнні методи працюють?
Другий сценарій - визнання "незалежності" Донецька і Луганська або навіть приєднання їх до РФ як нових суб'єктів федерації. З одного боку, це може розглядатися пропагандою як чергова перемога у справі збирання земель. З іншого - повністю покладає на Росію відповідальність за розвиток ситуації та ще більше погіршує відносини із Заходом.
Третій - пролонгація нинішнього стану речей, а саме: конфлікт низької інтенсивності, подальша деградація ОРДЛО, подовження західних санкцій, небажання адаптувати Мінські домовленості до реалій сьогодення тощо. Все те, що ми бачили понад чотири роки. Цей підхід, тісно асоційований з ім'ям Владіслава Суркова, може втілюватися ще довго, не несе для РФ надзвичайних ризиків, але не дозволяє їй поліпшити відносини з Європою.
Четвертий сценарій - заморожування і початок урегулювання конфлікту, а саме: припинення вогню, адаптація Мінських домовленостей, зокрема щодо питання контролю за кордоном, загалом добра воля РФ до припинення війни. Навіть у найкращому випадку це буде тривалий і болісний процес, але з'являється певна надія на припинення бойових дій і поступове обмеження російського втручання.
Якщо Владімір Путін дійсно обрав мирний сценарій транзиту, то для нього критично важливим є зменшення напруженості у відносинах з ЄС. І за це він буде готовий заплатити певними поступками на Донбасі, які не загрожуватимуть його позиціям усередині Росії. Втім, інформації поки що занадто мало для будь-яких обґрунтованих висновків. Усе може змінитися. Колії ще не обрано, а осінь Путіна тільки наближається.