Минулого понеділка виповнився рівно рік від дня початку антитерористичної операції в Афганістані — найбільшої за всю історію акції світового співтовариства проти міжнародного тероризму, яка одержала з легкої руки ідеологів від Пентагону назву «Незламна свобода». Загалом термін невеликий, проте сьогодні вже є підстави для підбиття перших підсумків.
Коли США оголосили терористам глобальну війну, їх підтримали практично всі країни світу. Прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер у той момент висловив загальну думку: «Ми не маємо ніякого вибору». В уряду США вибір був, була й цілком певна мета. В своєму зверненні до нації напередодні початку бойових дій президент Джордж Буш заявив: жодну з вимог, поставлених ним перед лідерами талібів виконано не було. Тому Талібан має «заплатити ціну». Але розплачуватися довелося не лише терористам, а й мирному афганському населенню.
Спрямовані проти Усами бін Ладена ракетні удари американських і британських збройних сил посипалися на голови жителів Кабула, Кандагара, Джелалабада. Тоді як військове командування США запевняло, що під час бомбардувань мирне населення зазнає «мінімальних» втрат, представники міжнародної правозахисної організації Human Rights Watch подавали зовсім інші факти. У результаті ударів «високоточної» американської зброї з лиця землі зникали цілі села. За даними американських правозахисних організацій, жертвами нальотів ВПС США стали близько п’яти тисяч афганців. Але, як підкреслюють правозахисники, підрахувати втрати мирного населення вони змогли лише в важливих містах і розташованих поблизу від них населених пунктах. У глухих гірських кишлаках лічити вбитих вони просто не ризикнули. А саме їх, ці забуті Богом сільця, американці бомбардували з особливою ретельністю, розраховуючи вразити невловимого бін Ладена. З урахуванням цієї обставини можна припустити: загальні втрати афганського населення на порядок вищі від вже підрахованих п’яти тисяч.
А для американців це була найбезкровніша кампанія за останні десятиліття. США втратили лише 57 військовослужбовців. Причому від афганських куль загинув лише кожен четвертий із них, а інші — від своїх або в результаті різноманітних нещасливих випадків, спричинених неполадками техніки. Крім того, антитерористична кампанія в Афганістані була й найдешевша за останні сто років. На її проведення від кожного американського платника податків знадобилося щомісяця лише по 4,18 дол., а витрати на одного солдата регулярної армії на місяць не перевищували 871 дол. Усі ці цифри наштовхують нас на вельми сумний висновок — американська держава навчилася берегти своїх громадян і свої кошти ціною життя неамериканців.
Проте глава військового відомства США Дональд Рамсфелд вважає: його країні за минулий рік вдалося домогтися значного успіху в боротьбі з тероризмом. І справді, воєнними цілями Сполучених Штатів в Афганістані були: усунення руху Талібан від влади, захоплення або знищення «Аль-Каїди», поява в країні підконтрольного Вашингтону уряду та створення умов, за яких терористи не зможуть привільно почуватися на афганській землі. Очевидно, усіх їх так чи інакше було досягнуто.
Проте й сьогодні, через рік після її початку, представники США заявляють: війну в Афганістані проти тероризму ще не закінчено. Поки що кілька сотень бойовиків «Аль-Каїди», як і раніше, діють на афганській території, проте вони розпорошені по країні. За даними американського посла в Кабулі Роберта Фінна, воєнні операції тривають, особливо в східній частині країни, і триватимуть доти, поки не буде ліквідовано всі можливості подальшого використання терористами Афганістану як своєї бази. Американці гадають, що збройні сили коаліції залишаться тут доти, поки в афганській державі не з’явиться добре озброєна й підготовлена армія, здатна самостійно забезпечити безпеку країни та створити умови, за яких відродження терористичних організацій унеможливиться. А на думку міністра закордонних справ Афганістану Абдулли Абдулли, на створення такої армії знадобиться від трьох до п’яти років. Отож міжнародний контингент залишиться на афганській землі ще надовго.
Водночас успіх війни з тероризмом визначається не лише фактом виявлення залишків «Аль-Каїди». Набагато більше він залежить від зусиль, спрямованих на зниження політичної напруженості в сусідніх з Афганістаном країнах і запобігання серйозній дестабілізації всього регіону в цілому.
При цьому, адміністрація Буша, як і раніше, усю увагу концентрує на воєнних діях і операціях спецслужб проти «Аль-Каїди», вважаючи другорядною розробку політико-економічної концепції стабілізації Афганістану. Більше того, через інтенсивні дебати у Вашингтоні з питання про повалення режиму Саддама Хусейна в Іраку ухвалення стратегічних планів стосовно всього регіону відкладається. Але ж розробка й реалізація таких планів могли б змусити Пакистан, Іран і п’ять середньоазіатських республік розглянути питання про політичні й економічні реформи та ліквідувати самі умови перетворення регіону на оплот тероризму.
Попри те що бази й командні пункти «Аль-Каїди» в Афганістані знищено, тактичні помилки збройних сил США призвели до того, що сотням, а то й тисячам бойовиків вдалося сховатися. Тепер світ зіштовхнеться з іще небезпечнішими й невловимішими угрупованнями, готовими до нанесення нових ударів по західних країнах.
Уразливим залишається й сам Афганістан. У липні цього року було вбито віце-президента країни, у лютому загинув один із ключових міністрів кабінету Хаміда Карзая, а сам президент близько місяця тому дивом урятувався від бойовиків, котрі здійснили замах на його життя. Карзай перебуває при владі вже десять місяців, проте досі не в змозі поширити повноваження центрального уряду на всю країну та знайти політичне рішення, яке дозволило б підпорядкувати Кабулу воєначальників, які мають озброєні загони й не бажають коритися.
Світове співтовариство поки що не виконало своїх обіцянок із виділення коштів на забезпечення безпеки й реконструкцію Афганістану. Чисельність Міжнародних сил сприяння безпеці (ISAF), у завдання котрих входить стабілізація становища в Кабулі та п’яти інших афганських містах, досі не перевищує п’яти тисяч військовиків, усі вони розквартировані в столиці держави. Дуже повільно розв’язуються й економічні проблеми Афганістану. Кошти, які світове співтовариство обіцяло виділити на реконструкцію та такі потрібні новій владі, аби дати людям роботу, переманивши їх із збройних загонів польових командирів, так і не надійшли до афганської казни. На січневій конференції в Токіо міжнародне співтовариство обіцяло виділити на реконструкцію країни 4,5 млрд. доларів, із них 1,8 млрд. мали надійти поточного року. А за словами заступника міністра оборони США Поля Вулфовіца, на сьогодні в Афганістан надійшло лише 30 відсотків від цієї суми, причому для обслуговування цих коштів так і не знайшлося підходящої банківської чи кредитної системи. Отож Афганістан незабаром може опинитися в епіцентрі серйозної політичної кризи.
Нестабільність загрожує й середньоазіатським державам. Узбекистан, Киргизія й Таджикистан погодилися на розміщення на своїх територіях збройних сил західних країн, проте використали переваги свого географічного положення як зручний привід для переслідувань політичної опозиції.
У лютому й березні Киргизія й Узбекистан підписали зі США угоди про військову співпрацю, в яких обумовлювалася необхідність політичних і економічних реформ. Проте насправді адміністрація Буша не стала узгоджувати надання допомоги з проведенням реформ. Це дозволило президентам середньоазіатських держав одержувати допомогу, не проводячи демократичних перетворень. Такий стан речей підштовхує місцеву опозицію до використання винятково силових методів боротьби за владу. Не маючи концепції свого політичного курсу в регіоні, американці не здатні вплинути на ситуацію та вжити адекватних заходів для запобігання можливої нестабільності в цих країнах.
Інші сусіди Афганістану, досвідченіші в державних справах, також знаходяться в стані нестабільності. Попри лояльність до Вашингтона з боку Пакистану, позиції керівництва цієї країни, яка стала свого часу колискою для Талібану та притулком для бойовиків «Аль-Каїди», виглядають вельми хиткими. А войовничо настроєна Індія використовує розроблену адміністрацією Буша риторику «війни з тероризмом» для того, аби зірвати переговори по Кашміру.
У Ірані, який Буш зарахував до «осі зла», триває боротьба між урядом президента Мохаммада Хатамі, котрий займає помірні позиції, і консервативними релігійними діячами. У липні Вашингтон дистанціювався від Хатамі, заявивши: помірна політика останнього не принесла результатів, і відтепер США орієнтуватимуться лише на іранський народ. Ця туманна заява спричинила посилення позицій консерваторів, котрі ще рішучіше виступають за усунення Хатамі й заприсяглися підтримувати всі антизахідні ісламістські угруповання від Центральної Азії до Близького Сходу.
Саме такої політичної нестабільності й домагаються «Аль-Каїда» та інші ісламські екстремісти. Загострення боротьби між пакистанськими військовиками й політиками або поразка Ісламабада в можливій війні з Індією можуть створити сприятливу можливість для захоплення влади в Пакистані ісламістами.
Падіння одного або відразу кількох режимів у Середній Азії — у відсутність демократичної альтернативи та класу професіоналів — дозволить терористам створити тут свої нові бази й центри управління.
Непослідовна політика США стосовно Афганістану явно не справляє великого враження на арабський і мусульманський світ. Рішучий осуд мусульманським світом ідеї нападу на Ірак і скинення Саддама Хусейна змушує замислитися, чи є у Вашингтона довгострокова стратегія, здатна покласти край палестино-ізраїльському конфлікту та врегулюванню ситуації навколо Іраку.
Слідкуючи за подіями в Центральної Азії, мусульмани переконуються у войовничих настроях США, котрі для зміни ситуації в регіоні покладаються лише на військову силу. Аби війна з тероризмом принесла успіх, Сполученим Штатам слід було б подумати про новий імідж. Імідж, який ще треба заслужити.