UA / RU
Підтримати ZN.ua

Новий порядок від Сі Цзіньпіна

Китай стає більш амбіційним та наполегливим у досягнення власних цілей

Автор: Наталія Бутирська

Сі Цзіньпін активізував свою дипломатичну діяльність одразу після того, як закріпив владу на ХХ з′їзді партії. Тільки від початку місяця Китай відвідали лідери В′єтнаму, Пакистану, Танзанії та Німеччини. Зближення з сусідами, стабілізація відносин із Європою та зміцнення взаємодії з країнами, що розвиваються, — основні найближчі цілі китайської дипломатії, яка майже три роки була вкрай обмеженою через жорстку коронавірусну політику. За цей час геополітичне тло у світі стало напруженішим, міжнародний імідж Китаю значно погіршився, а відносини із Заходом перебувають на найнижчому рівні за останні два десятиліття.

Читайте також: Сі готується до великого протистояння: чого чекати від Китаю

Китайський лідер наголосив, що КНР і США мають знайти правильний спосіб поладити одне з одним у «нову епоху». Примирлива риторика Сі Цзіньпіна прозвучала після кількох місяців серйозного загострення у відносинах між країнами через ситуацію навколо Тайваню. Зі свого боку США неодноразово зазначали, що не прагнуть конфлікту з Китаєм. Ці заяви прозвучали на тлі інтенсифікації двосторонніх дипломатичних зв′язків та підготовки до першої особистої зустрічі Сі та Байдена під час саміту «Великої двадцятки» на Балі наступного тижня. Є сподівання, що розмова двох лідерів допоможе розрядити ситуацію та сприятиме «відповідальному управлінню американо-китайськими відносинами», проте аж ніяк не стане базою для їх перезавантаження. Це розуміють обидві сторони.

Китай не влаштовує нинішня система світового порядку, в якій превалюють західні цінності, стандарти, функціонують глобальні інститути, підпорядковані США, а для Сполучених Штатів, навпаки, він — основний конкурент, що має потенціал цей порядок змінити.

Зі зростанням власної економічної та військової потуги Пекін прагне реформувати міжнародну систему управління. З одного боку, він підтримує ті міжнародні інститути й норми, які відповідають його цілям та інтересам, з іншого — намагається підірвати ті, які не відповідають його баченню.

Разом із цим Китай намагається просувати власну модель політичного та економічного розвитку. А також створює альтернативні інститути (ШОС, БРІКС) та моделі (ініціатива «Пояс і шлях» із залученням до участі 140 країн світу, Азійський банк інфраструктурних інвестицій — потужна фінансова установа, яка інвестує в інфраструктурні проєкти і виробничі сектори в усьому світі), що допомагає розширити його вплив і зміцнити зв′язки з іншими країнами, заручитися підтримкою інших авторитарних держав, таких, як, наприклад, Росія, і претендувати на роль захисника інтересів Глобального Півдня.

Китай пропонує власну, за його твердженнями — справедливішу, альтернативу нинішньому світовому порядку, в якому домінують США: «побудову людського суспільства зі спільним майбутнім». Цю ідею проголосив Сі Цзіньпін у 2015 році на сесії Генеральної Асамблеї ООН. В її основі лежить багатосторонність та відмова від односторонності, гри з нульовою сумою і менталітету холодної війни. Китайський лідер закликав світові держави сприяти відкритому, інноваційному і збалансованому розвиткові, який приносить користь усім. А також підтвердив, що Китай і надалі докладатиме зусиль до забезпечення миру в усьому світі, сприяння глобальному розвиткові і підтримки глобального порядку.

Така заявка вимагає від Пекіна реальних кроків, а також породжує певні очікування у світі від нього як від відповідального глобального гравця. А з цим важче. Насамперед тому, що риторика Китаю не завжди збігається з його діями.

Більш агресивний і войовничий Пекін небезпідставно викликає побоювання сусідніх держав з приводу його стратегічних намірів і більше застережень із боку регіональних гравців, аніж упевненості, що його посилення може стати активом для безпеки регіону. Особливо на тлі заяв про можливість застосувати військову силу проти Тайваню, що несе ризик серйозного військового конфлікту і негативних наслідків для багатьох країн навколо.

Зростання авторитаризму всередині самого Китаю робить ціннісні розходження з іншим демократичним світом очевидними. Посилення національної безпеки та досягнення національної автономії держави інтерпретується китайською владою як необхідність на шляху до великого відродження китайської нації, але це ще й запорука виживання самої комуністичної системи. На створення умов для подальшого розвитку КНР спрямовані зусилля внутрішньої й зовнішньої політики. Вони полягають у вибудовуванні сприятливої екосистеми для зростання Китаю, що почасти реалізується без урахування інтересів інших держав і не відповідає очікуванням, які покладаються на нього як на велику світову державу.

Пекін постійно критикує домінування Заходу на міжнародній арені, але при цьому не здатен продемонструвати лідерство у вирішенні багатьох міжнародних проблем. Превалювання власних інтересів над глобальними часто призводить до двоякості в поведінці Китаю. Нездатність Пекіна виявити чітку позицію в питанні російської агресії проти України, насамперед у питаннях територіальної цілісності та суверенітету, дотриманні статуту ООН — тих інтересів, які він постійно декларує на міжнародній арені, значно погіршили його міжнародний імідж та посилили сприйняття КНР через призму дружби з РФ.

Аналогічна ситуація і навколо ядерної програми Північної Кореї, що створює загрозу не тільки сусіднім Японії та Південній Кореї, а й світу загалом. Саме Китай має найбільший вплив на режим Кіма, але не виявляє зацікавленості у припиненні провокацій та ядерного шантажу з боку КНДР.

Китай міг би відіграти позитивну роль у вирішенні складних міжнародних питань, відмовившись від порожньої риторики та обвинувачень на адресу США і Заходу. Вочевидь, німецький канцлер здійснив недавно досить непопулярний усередині країни й на теренах ЄС візит до Пекіна, щоби спробувати змінити неконструктивну позицію китайської влади. Олаф Шольц визнає, що КНР із її населенням 1,4 мільярда та економічним потенціалом відіграватиме важливу роль на світовій арені в майбутньому, саме тому потрібно знаходити шляхи взаємодії з ним.

Під час зустрічі з канцлером Сі Цзіньпін зробив важливу заяву в контексті ядерних погроз РФ у бік України про те, що ядерна зброя не може бути застосована, ядерні війни не повинні вестися, та потрібно запобігти ядерній кризі в Євразії. Оприлюднення цієї позиції важливе з погляду стримування російських намірів, однак слугує ще одним тестом, наскільки серйозно зумів Пекін провести «червоні лінії» в ядерному питанні для своїх російських партнерів.

Усім очевидно, що нинішній Китай змінився, як змінюється й весь світ. Питання в тому, в який саме бік змінюватиметься світ. І чи зможе Пекін реалізувати свої амбіції в межах загального глобального розвитку, не створюючи власного — сіноцентричного.