UA / RU
Підтримати ZN.ua

НОВА ІНТИФАДА

Черговий тиждень іракської інтифади не став переломним для сил коаліції. Навпаки, ситуація навіть погіршилася...

Автор: Михайло Соколовський

Черговий тиждень іракської інтифади не став переломним для сил коаліції. Навпаки, ситуація навіть погіршилася. Тепер уже ніхто не заперечуватиме той факт, що повстанці взяли на озброєння нову тактику — захоплення заручників.

Перший такий акт було скоєно проти громадян Японії. 8 квітня екстремісти захопили трьох японців: незалежного фоторепортера, співробітницю гуманітарної організації та студента-пацифіста, котрий самостійно намагався знайти в Іраку сліди збідненого урану, що містився в американських авіабомбах і ракетах. Бойовики, які утримують заручників, погрожують убити їх, якщо Токіо не виведе своїх військовослужбовців з Іраку. Це при тому, що японські військові не є визначальною силою в коаліції. Понад півтисячі солдат із Країни вранішнього сонця, дислоковані в місті Ес-Самава, допомагають місцевій владі відновити інфраструктуру міського господарства й виконують інші гуманітарні завдання. Влада Японії категорично виключила можливість виконання вимог терористів.

Загалом за останній тиждень жертвами викрадачів в Іраку стало понад два десятки іноземців. Частину з них уже відпустили, доля інших невідома. Найчастіше, як у випадку з трьома японськими заручниками, викрадачі використовують їх для того, щоб натиснути на США та їхніх союзників і змусити останніх вивести війська з країни.

9 квітня з’явилася інформація про те, що в заручники потрапили двоє американців і четверо італійців (у Римі ці повідомлення досі не підтвердили). За даними австралійської телекомпанії «ABC», один з американців — водій міжнародної гуманітарної організації, захоплений екстремістами в передмісті Багдада. Вже кілька днів значаться зниклими безвісти двоє співробітників служби безпеки німецького посольства в Багдаді, про що стало відомо минулої суботи.

Наприкінці минулого тижня на кілька годин опинилися в полоні семеро південнокорейців — активістів євангелістської церкви, а в понеділок на весь день потрапили в заручники семеро громадян Китаю. Всіх їх відпустили на волю.

Недільного ранку на шосе Багдад — Амман невідомі озброєні люди захопили знімальну групу Чеського громадського телебачення: кореспондента й оператора. В Іраку зник і кореспондент чеського радіо.

12 квітня невідомі викрали дев’ятьох фахівців російської компанії «Інтеренергосервіс» (громадян України й Росії), котрих наступного дня відпустили. Так і залишилося таємницею, хто їх захоплював, оскільки жодна організація не взяла на себе за це відповідальності, невідомі й мотиви викрадення.

Поки що ніхто не знає про долю американця Томаса Геммілла, захопленого раніше. За повідомленням арабського телеканалу «Аль-Джазіра», його викрадачі вимагають зупинити операцію в Ель-Фаллуджі. Серед іноземних громадян, узятих у заручники в Іраку, є двоє палестинців із Східного Єрусалима, в котрих на їхнє нещастя були ізраїльські паспорти.

Найбільш трагічно на момент написання статті склалася доля чотирьох фахівців американського нафтового концерну «Галлібертон», які зникли під Багдадом тиждень тому. Їхні тіла знайшли понівеченими до невпізнанності.

Лише за тиждень в Іраку викрадено громадян тринадцяти держав. Але точну кількість заручників ніхто з дипломатів не називає. Тож не дивно, що дедалі більше країн висловлюють побоювання щодо безпеки своїх співвітчизників в Іраку. Кілька держав настійливо рекомендують своїм підданим залишити цю країну.

Складається враження, що ситуація в Іраку остаточно виходить з-під контролю окупаційної влади тимчасової адміністрації, і ті екстремістські угруповання, що викрали, зокрема, й наших співгромадян, просто діють на власний розсуд, хапаючи в заручники будь-кого неарабської зовнішності.

Хвиля викрадень, що прокотилася Іраком, не дивує. Радше, навпаки, — чому її так довго не було. Така практика має місце всюди від Колумбії та Сомалі до Філіппін і Ємену. Тож у середовищі журналістів, які подорожують країною, вже довгий час вважали, що загроза викрадення іноземців давно назріла. Адже на значній частині Іраку відсутній закон.

Перші викрадення багатих іракців та їхніх дітей почалися вже через кілька днів після закінчення війни. Вимога викупу — надійний спосіб швидко одержати гроші. Проте сьогодні ситуація докорінно змінилася. Якщо раніше терористи при викраденнях людей керувалися головним чином меркантильними міркуваннями, то сьогодні в іракських викрадачів, як свого часу в Лівані, переважають політичні мотиви. Мета терористів — домогтися виведення іноземних сил із країни.

Справді, розвиток в Іраку ліванської ситуації та викрадення людей не тільки з економічних, а й із політичних міркувань було питанням лише часу. Під час громадянської війни в Лівані з 1975 до 1990 року захоплення заручників із наступною вимогою викупу й висуванням політичних ультиматумів було буденною справою. Займалися цим шиїтські бойовики з організації «Хезболла», котрі викрадали іноземців із передмість Бейрута й утримували декого з них у полоні протягом кількох років. Причому почалося це не в перші роки громадянської війни, а так само, як і в Іраку, внаслідок іноземної інтервенції — після того як 1982 року в Ліван ввійшли ізраїльські війська, а згодом, після вибуху посольства США, американські військові кораблі почали артилерійський обстріл країни. Згодом викрадення досягли неконтрольованих масштабів — заручників обмінювали наче гральні карти. І схоже, що в Іраку з його численними сунітськими партизанськими групами й шиїтськими бойовиками з одного боку, і тисячами іноземців, котрих легко впізнати й котрі вільно пересуваються по країні, — з іншого, повторюється цей сценарій.

А либонь відповідальність за безпеку іноземних громадян в Іраку несе коаліція. У відповідній резолюції Ради Безпеки ООН №1483 від 22 травня минулого року США й Великобританію визнано окупаційними державами. Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права вони безпосередньо відповідальні за безпеку цивільного населення на території Іраку — як громадян Іраку, так й іноземців, які на законних підставах перебувають на території країни.

Проте союзники продовжують повторювати одні й ті самі помилки. І справа не тільки в заручниках. Візьмемо, приміром, питання неконтрольованого розповсюдження зброї на іракській території. За кілька місяців до початку іракської кампанії американські та європейські ЗМІ рясніли повідомленнями про неефективність звичайної стрілецької зброї, ручних гранат і примітивних мінометів проти надсучасної техніки. Сьогодні навіть приблизних даних про наявність на руках у населення Іраку зброї немає ні в командування коаліційними силами, ні в спецслужб, ні в іракської поліції. Подейкуть, що мало не в кожного дорослого іракця чи навіть підлітка може бути пістолет, карабін або автомат. Після повалення Саддама Хусейна був період, коли тільки ледачий не брав участі в розграбуванні арсеналів поліції та спецслужб знищеного режиму. Крім стрілецької зброї, у руки натовпу потрапила величезна кількість мін, гранат й інших боєприпасів, жертвою яких згодом ставали як самі їхні власники, так і солдати США та країн коаліції.

Одним із найнебезпечніших предметів, що потрапили до рук повстанців, став гранатомет радянського виробництва РПГ-7, відомий у нас під назвою «муха». Протягом трьох десятків років його тисячами поставляли дружнім Радянському Союзу режимам. Саме цю зброю, яку легко переносить одна людина, яка пробиває сталеву броню й не вимагає від користувача практично ніяких спеціальних навичок, мають бойовики ватажка іракських шиїтів Муктади аль-Садра.

Утім, у руки повстанців дедалі частіше потрапляє і зброя з арсеналу новостворюваної поліції Іраку. До того ж сили міжнародної коаліції не мають можливості контролювати фактично відкриті кордони країни з Іраном і Йорданією, а це — невичерпне джерело поповнення амуніції та боєприпасів. За злою іронією долі, від зброї масового знищення, в наявності якої в Іраку американське керівництво було впевнене, поки що не постраждав жоден солдат, а від звичайних куль і гранат уже загинули сотні.

І доступність легкої стрілецької зброї — не єдиний прорахунок командування коаліції. Картина, що супроводжувала минулотижневе повстання під керівництвом Муктади аль-Садра, навдивовижу скидаються на події річної давнини, коли відразу після падіння Багдада місто захопили мародери.

В обох випадках американська адміністрація була не готова не допустити очевидне. За інформацією «Вашингтон пост», один з офіційних представників американської влади визнав, що на випадок повстання шиїтів-екстремістів не існувало навіть цілком розробленого плану дій. А либонь «Армія Махді» виникла та зміцніла не за день.

Американська преса відзначає, що замість визнання своїх помилок адміністрація США безупинно говорить про появу чергового світового лиходія, винуватця всіх її бід. У липні минулого року, коли було знищено синів Саддама, Білий дім самовпевнено оголосив про швидке припинення іракського опору. У грудні як аргумент використовувався факт затримання самого Саддама. Ще півтора місяця тому опором нібито керувала «Аль-Каїда», і коренем зла було оголошено Абу Мусаба.

А тепер з’явився новий лиходій. Цього тижня командування союзників оголосило, що завданням військ США є захоплення або знищення Муктади аль-Садра. Що ж, можливо, до моменту виходу цього номера «ДТ» з друку з ним уже буде покінчено. Добре що місце перебування аль-Садра відоме, а коаліція стягує сили для рішучого удару по його штаб-квартирі. Отже, незабаром знову буде оголошено, що «відтепер життя піде по-іншому».

Проте в це вже мало хто вірить. Цілком очевидно, що в Іраку неможливо навести порядок, просто знищуючи екстремістських лідерів одного за одним. Адже на їхнє місце завжди прийдуть інші. Цілком зрозуміло, що в цій країні коаліції протистоїть масштабний релігійний і націоналістичний рух, яким користується, але аж ніяк не контролює жоден із чергових лиходіїв.