8 березня в німецькій газеті Welt am Sonntag було опубліковано інтерв'ю президента Єврокомісії Жана-Клода Юнкера, в якому він закликав створити європейську армію. На думку Юнкера, така армія допомогла б здійснювати загальну зовнішню політику та політику безпеки ЄС, показала б світу, що між країнами - членами Союзу ніколи більше не буде війни, дала б ЄС змогу реагувати на загрози як країнам-членам, так і сусідам, дала б сигнал Росії, що Євросоюз серйозно ставиться до захисту своїх цінностей на тлі української кризи. Пан Юнкер вважає, що НАТО для цього не цілком відповідна структура, оскільки не всі члени альянсу є членами ЄС. При цьому він спробував заспокоїти опонентів, заявивши, що європейська армія повинна не конкурувати, а доповнювати НАТО.
Трохи раніше, наприкінці лютого, виступаючи перед підкомітетом оборони та безпеки Європарламенту, командувач Єврокорпусу бельгійський генерал Гі Бухсеншмідт заявив, що Європу спіткають великі проблеми, якщо вона й далі спиратиметься тільки на "м'яку силу" в умовах появи нових загроз на Півдні й Сході. Він меншою мірою говорив про Росію, а більше - про Африку у зв'язку з проблемою "Боко Харам", але також підтримав ідею більшої "стратегічної автономності" Європи. Невдовзі ініціативу Юнкера презентував Америці колишній генсек НАТО і колишній верховний представник ЄС Хав'єр Солана в статті для Wall Street Journal. Використовувалася інша назва - європейське оборонне співтовариство, але зміст і аргументація були ті самі.
Однак уже 16 березня, виступаючи на конференції високого рівня, організованій провідними європейськими "мозковими центрами", президент Єврокомісії відіграв назад, давши пояснення, що він просто відповів ствердно на пряме запитання, маючи на увазі віддалену перспективу. Упродовж тижня, що минув між цими двома заявами, висловилися всі, хто вважав за потрібне відреагувати, і промовчали ті, хто вважав, що все вже сказано. Справді, минуло 12 років відтоді, коли питання про європейську армію і європейське оборонне співтовариство серйозно обговорювалося востаннє, і 63 роки - відтоді, як його поставили вперше.
А поговорити?
Причин, з яких питання про європейську армію знову порушено саме тепер, кілька. По-перше, це усвідомлення Європою нових загроз, що мають військовий вимір, - путінська Росія, ІДІЛ і "Боко Харам". По-друге, зменшення військових потенціалів більшості європейських країн через скорочення військових витрат. По-третє, і це найбільш практичне пояснення, якщо говорити про мотивацію політиків і єврочиновників, - наближення оборонного саміту ЄС, призначеного на червень.
Заступник головного спікера Єврокомісії Міна Андрєєва прокоментувала ситуацію в тому дусі, що ідея європейської армії належить до довгострокової перспективи, і це всього лише одна з пропозицій для розгляду на оборонному саміті ЄС. Вона зазначила, що пропозицію п. Юнкера "не слід сприймати з подивом", оскільки вона була частиною його програми при обранні 2014 р. на пост президента Єврокомісії. За словами Андрєєвої, економія від створення європейської армії може становити до 120 млрд євро на рік. Важко зрозуміти, що мається на увазі, зважаючи на те, що сумарні щорічні військові витрати країн ЄС становлять приблизно 190 млрд євро. Імовірно, це просто помилка.
Європейська реакція на пропозицію п. Юнкера була передбачувано суперечливою. У Німеччині ідею зустріли доволі тепло. Офіційний представник німецького уряду Крістіане Віртц повідомила, що Ангела Меркель вважає правильним поглиблення військового співробітництва з тим застереженням, що це проект майбутнього. У тому ж ключі висловилися міністр оборони Урсула фон дер Ляєн і міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр. Лідери основних фракцій у парламенті також підтримали ідею, особливо рішуче - соціал-демократи. Проти висловилися лише ліві, які перебувають в опозиції, і "зелені". Вони вважають ідею європейської армії антиросійською. Минулого тижня опитування показало, що створення європейської армії підтримує майже половина німців (49%).
Серед європейських лідерів однозначно "за" висловився тільки президент Фінляндії Саулі Нііністе. Але ця думка пролунала самотньо на тлі скепсису прем'єр-міністра країни, міністра закордонних справ та оборони і представників парламенту, які вказали на неможливість реалізувати ідею у найближчому майбутньому. Так само скептично висловилися і перші особи Естонії.
Лунали й рішучіші заперечення. Представники альянсу на запити ЗМІ повторили добре відому позицію, згідно з якою інвестиції в оборону з боку європейських союзників усіляко вітаються за умови, що забезпечується взаємне доповнення, а не дублювання НАТО і ЄС. Очільник МЗС Польщі Гжегож Схетіна назвав ідею створення європейської армії "вкрай ризикованою". Посол США в ООН Саманта Пауер заявила 9 березня у Брюсселі з цього приводу, що вона б "застерегла від акценту на формі замість змісту". Перші особи Великобританії взагалі промовчали - їхня позиція щодо питання європейської армії загальновідома. Деякі британські політики вирішили повторити її ще раз. Спікер Консервативної партії Джеффрі Ван Орден прямо заявив: "Цей безрозсудний рух до європейської армії слід зупинити".
У Росії на шум навколо європейської армії увагу звернули, але без колишнього ентузіазму, що незмінно супроводжував російську реакцію на будь-які ознаки розколу між США і ЄС. Заступник міністра закордонних справ Росії Олексій Мєшков заявив, що в Москві очікують роз'яснень з боку ЄС, оскільки незрозуміло, що мається на увазі. Перший заступник фракції "Единая Россия" у Держдумі член комітету з питань оборони Франц Клінцевич назвав ідею європейської армії провокуючою. Клінцевич зрозумів її як спробу посилити НАТО ще однією армією. У цьому він помилився. Але те, що аргументом п. Юнкера була, зокрема, російська загроза, - правда.
ЄС зазнає відчутного дискомфорту від нездатності врегулювати без американської участі нову гостру кризу біля своїх кордонів. Між балканськими війнами і російською агресією проти України - два десятиліття. Увесь цей час європейські голлісти сперечалися з атлантистами про кращу організацію європейської оборони, але альянс і нині там, унікальний і незамінний у своїй "жорсткій силі". Саме її бракує Європі для надання переконливості "м'якій силі" санкцій проти Росії. Справді, що може ЄС за відсутності НАТО протиставити Росії, коли в неї практично розв'язані руки для військово-політичної ескалації? Нещодавно вона легко зробила ще один крок до остаточного виходу з Договору про звичайні збройні сили в Європі, призупинивши участь у засіданнях Спільної консультативної групи з його виконання.
Винаходження велосипеда
За довгі роки свого існування НАТО створило досить ефективні механізми інтеграції збройних сил без шкоди для суверенітету країн-членів. Вони не ідеальні. Але це найкращий на сьогодні компроміс між політичними, військовими та економічними вимогами до колективної "жорсткої сили". Питання європейської армії, по суті, зводиться до можливості відтворити досвід НАТО власними силами ЄС.
Це питання має два виміри - створення командної структури й інтеграція збройних сил. Першу, найбільш ґрунтовну спробу створити європейську армію під проводом європейського оборонного співтовариства в 1952-1954 рр. було зроблено, коли Організація Північноатлантичного договору щойно з'явилася (до 1952-го був просто Вашингтонський договір). Тоді ніхто не збирався заощаджувати на обороні або ж "витискати" США з Європи. Потрібно було вирішити питання про припинення режиму окупації Західної Німеччини і створити в ній власні збройні сили. Після провалу спроби проблему розв'язали Західноєвропейський союз (ЗЄС) і НАТО.
У середині 1980-х ренесанс європейської оборонної інтеграції був пов'язаний із ЗЄС. У 1988-му ЗЄС навіть провів операцію зі збереження вільного судноплавства в Перській затоці в умовах ірансько-іракської війни. Маастрихтським договором про утворення Європейського Союзу ЗЄС було відведено головне завдання - сформувати самостійну європейську оборону. Розпочалася інтенсивна взаємна адаптація командної структури й механізмів інтеграції сил НАТО і ЄС. Процес був болісним. 2003-го знову постало питання про незалежну від США європейську армію. У відповідь на операцію США в Іраку Франція, Німеччина, Бельгія і Люксембург провели саміт, де порушили питання про власну командну структуру ЄС. Цю зустріч, у якій брав участь і Жан-Клод Юнкер, на той час прем'єр Люксембургу, американські політики презирливо назвали "шоколадним самітом". Особливого продовження вона не дістала. Активне долучення до процесу європейського оборонного будівництва Великобританії істотно змінило акценти.
На цей час у результаті багатьох зусиль і компромісів склалася така ситуація. ЄС має рудиментарну командну структуру. При проведенні операцій або використовуються штаби однієї з країн-членів, або формуються штаби на час операції, або використовується командна структура НАТО (т.зв. механізм "Берлин-плюс"). Саме ці опції використовуються при проведенні сучасних воєнних операцій ЄС.
Що ж до інтеграції європейських сил, то вона відбувається у рамках як НАТО, так і ЄС. Процедури уніфіковано, підрозділи, які виділяють для обох організацій, багато в чому - одні й ті самі. У більшості випадків колективні сили створюються на час операції. Але є й постійні багатонаціональні формування. Більша їх частина діє в рамках Сил реагування НАТО (СРН). Сухопутний компонент СРН узагалі складається тільки з європейських корпусів. Чотири з них багатонаціональні: Союзний корпус швидкого реагування, Перший німецько-голландський корпус швидкого розгортання, Багатонаціональний корпус "Північ-Схід", Єврокорпус. Усі вони, крім корпусу "Північ-Схід" зі штабом у польському Щецині, є корпусами високої готовності. Останній невдовзі також має стати корпусом високої готовності у зв'язку зі зростанням загрози російської агресії. Штаби цих корпусів під час проведення операції НАТО в Афганістані по черзі приймали командування Міжнародними силами сприяння безпеці.
Морська компонента СРН також переважно європейська і за своєю природою багатонаціональна, хоча з меншим ступенем інтеграції. Командування здійснюється через три мобільні штаби: на борту італійського авіаносця Giuseppe Garibaldi, іспанського транспортно-десантного корабля Castilla, французького авіаносця Charles de Gaulle та корабля ВМС США Mount Whitney. У майбутньому планується створити штаб на борту французького десантного корабля Mistral. Власне морські сили НАТО складаються з двох морських груп - трьох-шести бойових кораблів під єдиним командуванням, які надають на ротаційній основі країни - члени альянсу. Саме їх ми спостерігаємо останнім часом у Чорному морі у зв'язку з реагуванням НАТО на дії Росії проти України.
В ЄС створено так звані Бойові групи, подібні СРН, але зі значно меншим бойовим потенціалом. Вони не постійні, за єдиним винятком - Європейських сил швидкої дії (EUROFOR). Ці сили ще в середині 1990-х були сформовані Францією, Італією, Португалією та Іспанією. EUROFOR брав участь у двох операціях - в Албанії на запит НАТО у зв'язку з потоком біженців з Косово у 1998-му і Македонії під егідою ЄС у рамках операції Concordia в 2003-2004 рр. Але це було ще до створення Бойових груп ЄС, яких досі так жодного разу й не задіяли.
НАТО і ЄС розвивають механізми глибшої військової інтеграції між своїми членами, що дістали назву "розумна оборона" (smart defense) та "об'єднання і спільне використання" (pooling and sharing) відповідно. Можна навести два характерні приклади. У 2010-му між Францією і Великобританією було підписано угоди про військове співробітництво, які передбачають, серед іншого, створення спільних експедиційних сил чисельністю близько 5 тис. із централізованим командуванням і єдиною авіаносною групою. 4 березня ц.р. підписано угоду між Бельгією, Люксембургом і Нідерландами про почергове підтримання (починаючи з 2016 р.) у високій готовності двох бойових літаків F-16 в інтересах патрулювання спільної території. Це форма реагування на провокаційні прольоти бойових літаків Росії по периметру ЄС.
Таким чином, структура командування ЄС і багатонаціональні європейські формування існують і апробовані в операціях. Але цього явно недостатньо для швидкого створення єдиної європейської армії. Можна погодитися з тим, що форсування її створення тільки погіршить ситуацію з європейською обороною, зруйнувавши те, що вже працює в рамках НАТО і ЄС. Велосипед, загалом, уже винайшли. Питання тільки, як швидко він їхатиме.
Саміт наближається
У грудні 2013 р. після п'ятирічної перерви відбувся оборонний саміт ЄС. Під час його підготовки будь-які згадування про європейську армію викреслили на настійну вимогу Великобританії. Саміт не приніс проривних рішень щодо ЗПБО, але все-таки дав відчутні результати. Перебіг реалізації цих рішень якраз і мають розглянути на наступному оборонному саміті в червні.
Назва "оборонний" певною мірою оманлива. Насправді основні ініціативи стосуються не збройних сил, а ринків оборонної продукції. Мотив, що змушує ЄС приділяти особливої увагу цьому питанню, - загроза технологічної деградації внаслідок скорочення військових витрат. ЄС традиційно відстає від США, але тепер збільшується відставання ще й від країн БРІКС. Сукупні витрати цієї групи країн на дослідження й розробки в оборонній сфері перевищили європейські ще 2008-го, і розрив тільки зростає.
Кінцева мета пропозицій Європейської комісії - створити єдиний ринок оборонної продукції, який усе ще фрагментований, оскільки оборонне виробництво залишається прерогативою національних урядів. Кардинальним вирішенням питання стало б створення європейської армії, замовлення на оснащення й модернізацію якої розподілялися б із загальних фондів. Це дало б потужний імпульс розвитку індустріальної бази ЄС, передусім транснаціональних європейських компаній. Вони, ймовірно, і стануть основними лобістами ініціативи Жана-Клода Юнкера.
Питання про європейську армію можна поставити так: чи є спосіб, яким ЄС зможе створити переконливу "жорстку силу" за ті самі кошти або навіть менші, ніж ті, що їх зараз мають у своєму розпорядженні національні уряди, та ще й автономно від США? Відповідь - ні. Немає жодних історичних доказів, що інтеграція багатонаціональних сил на рівні взводів і відділень буде ефективнішою за нинішню європейську інтеграцію на рівні корпусів дивізій і бригад. Власна командна структура ЄС, яка перейняла б у НАТО контроль за європейськими силами, не вирішить проблеми політичної волі і не дасть економії. Альянс має рацію в тому, що посилення Європи неможливе без збільшення витрат на оборону.
Прихильники європейської армії мають рацію в тому, що уніфікація бойових процедур, озброєнь та оснащення, що веде до формування єдиного ринку оборонної продукції, здатна дати синергетичний ефект. Утім, вести мову слід не про економію, а про те, що такі загрози як мілітаристська Росія, ІДІЛ і "Боко Харам" потребують і більших витрат, і підвищення ефективності їх використання через уніфікацію сил та об'єднання ринків.
Заявляючи про недостатність "м'якої сили" і вказуючи на Росію як загрозу, ЄС визнає, що й Україні не обійтися без "жорсткої сили" стосовно тієї ж загрози. Але якщо європейська армія - проект віддаленого майбутнього, НАТО існує вже зараз. Міняти ставки зарано. Але сьогодні дуже важливо те, що реформування європейських ринків оборонної продукції, тісно пов'язане з ідеєю європейської армії, дає шанс українським оборонним підприємствам переорієнтуватися з Росії на Європу. Не забуваючи про НАТО, варто звернути на це увагу.