Усі під одним небом живемо, але горизонт у всіх різний.
Конрад Аденауер
У неділю 26 травня німецькі соціал-демократи взяли на виборах до Європейського парламенту 15,8% (на 11,5% нижче від свого результату 2014 р.), поступившись не тільки ХДС/ХСС (28,9%), а й "Зеленим" (20,5%), які швидко та впевнено зростають. Другої поразки того ж дня найстаріша партія Німеччини зазнала на місцевих виборах у Бремені.
Андреу Налес, яка подала після цього у відставку з обох постів (глави Соціал-демократичної партії та глави відповідної парламентської фракції), в Німеччині часто називають політичним бійцем - за її манеру домагатися свого, звичку говорити гучно, нарочито чоловічу позу з широко розставленими ногами, за її складний, але впевнений політичний шлях. У рідному селищі на 500 людей, де філіалу соціал-демократів не було в принципі, Налес його просто створила. У часи правління соратника по партії Герхарда Шредера, будучи вже у президії партії, Налес не побоялася критикувати його за надмірний неолібералізм. Владне кермо в партії дісталися їй не в найкращі часи, але 14 місяців головування Налес оцінюються більш ніж достойно. Незважаючи на електоральні результати.
"Соціал-демократія у неї в крові", - з повагою сказала Ангела Меркель про партнерку з "великої коаліції" (ХДС/ХСС + СДПН).
"Враховуючи бойовий життєвий шлях пані Налес, результати виборів і її відставка говорять не так про неї, як про становище соціал-демократії в Німеччині", - підсумувало німецьке онлайн-видання Focus.
Соціал-демократія без начинки
У певному сенсі, німецька соціал-демократія справді вичерпала себе: почавшись ще у XIX ст. як партія - адвокат пролетаріату, замінивши потім робітничий клас класом середнім, на сьогодні СДПН втратила не тільки очільницю партії (її місце поки що зайняла своєрідна директорія з трьох високопоставлених представників). На сьогодні СДПН, здається, втратила себе. Всі її "фішечки" розповзлися по програмах суперників, - цілком успішну соціальну державу будують християнські демократи, про екологію, в найширшому розумінні, дбають "Зелені", лівіше по спектру теж доводиться тіснитися. Класичних робітників стає дедалі менше, а свого адвоката вони найчастіше уявляють інакше - в альтернативних націоналістичних тонах.
Теоретично, соціал-демократи могли б пошукати підтримки в сучасного пролетаріату - умовного офісного планктону, який мріє стати китами, молодих і перспективних айтішників, гаражних стартаперів та інших незахищених верств. Поки що, однак, СДПН доведеться самій перегрупуватися. І зробити цей акробатичний трюк треба в умовах вільного й стрімкого падіння вниз.
На тлі загальноєвропейської кризи соціал-демократії, пов'язаної все з тим-таки чітким розумінням відсутності ядерного електорату і з внутрішньою порожнечею партійної ідеї, локомотивним німецьким есдекам потрібні рішучі заходи. Поки що від судомної перестановки одних і тих самих програмних складових сума голосів за СДПН все-таки змінюється. Але змінюється не в кращий бік, - вона драматично зменшується. За результатами одного з недільних опитувань, через тиждень після виборів до Європейського парламенту партія втратила ще п'ять пунктів і опустилися на рівень 12%. Це найгірший результат в історії, що може залишити в тій-таки історії й самих німецьких соціал-демократів.
А дедалі реалістичніший після обезголовлення СДПН розвал "великої коаліції", що витає в повітрі, може спровокувати дострокові парламентські вибори вже взимку.
Nothing ever stays the same
Ніщо не вічне під Місяцем - такий був лейтмотив недавнього виступу канцлерки ФРН Ангели Меркель перед випускниками Гарварда. Вона згадувала свою юність у Східному Берліні й те, як несподівано відкрилася свобода після падіння Стіни. Вона стверджувала, що ми можемо впоратися з труднощами кліматичної зміни, можемо подолати голод і хвороби, закликала не будувати нові стіни нерозуміння, а тим більше - ігнорування, нагадувала про мультилатералізм і чітке розділення брехні та правди.
У всьому цьому, хай і без прямих обвинувачень, але чітко чулася критика президента США Дональда Трампа неформальним впливовим лідером Європи Ангелою Меркель. Фрау Меркель, яка обіймає посаду канцлера з 2005 р., оголосила, що йде з політики у 2021-му, вона не приховує своїх поглядів і їде з цією промовою прямо в Америку. Зустріч із самим Дональдом Трампом при цьому у плані візиту не передбачається. Може собі дозволити? Безперечно. Чи зіграє це на користь Німеччині? Питання спірне. Але, в розумінні Меркель, Німеччина як лідер Європи не просто не має права мовчати, а й мусить задавати тон. До того ж антиамериканські демарші інколи популярні серед німецького населення, - у 2002 р. різка відмова від участі у війні в Іраку допомогла Герхарду Шредеру виграти вибори й утриматися при владі.
Ось тільки у виборах брати участь, здається, не Ангелі Меркель. Наприкінці 2018 р., після її відмови балотуватися на посаду глави партії, впевнену перемогу отримала колишній генеральний секретар ХДС Аннегрет Крамп-Карренбауер. Поки що АКК, як її часто називають у Німеччині, цілком логічно діє у фарватері Меркель, робить упор на дигіталізацію й поступово набирає обертів. Ось тільки канцлерські амбіції їй передбачалося реалізувати саме у 2021 р. А не у 2019-му, коли вона, за останніми опитуваннями (в гіпотетичному разі проведення прямих виборів канцлера), поступається віце-канцлерові й міністрові фінансів ФРН соціал-демократу Олафу Шольцу (хоча партійно ХДС/ХСС, звісно, соціал-демократів випереджають на кілька корпусів).
Отож, доки Ангела Меркель критикує Дональда Трампа й робить Європу знову великою та чутною, пані Крамп-Карренбауер доводиться працювати над особистою популярністю і величиною.
Утім, майбутні вибори можуть пройти взагалі не під знаком персоналій. Цілком імовірно, ми спостерігатимемо битву ідей.
І не дигіталізацією єдиною їх перемагати.
Зелений Zeitgeist
Християнська демократія зіграла одну з провідних ролей у формуванні сучасної Європи. Післявоєнний консенсус саме християнських цінностей з ідеалами свободи і запереченням будь-яких тоталітарних проявів ліг в основу архітектури миру на континенті. А потім - і архітектури Європейського Союзу.
При цьому християнська демократія в Німеччині - усталений бренд, що асимілює в себе різні напрями у відповідь на запити суспільства й часу. Наприклад, за Ангели Меркель значна увага приділялася "зеленим" темам. Тим самим пані канцлер підіграла новим несподіваним опонентам своєї партії - "Зеленим", головним адвокатам екологічної держави. Тепер саме з ними, здається, і йтиме основна боротьба за лідерство та канцлерське місце на майбутніх виборах. За деякими опитуваннями, після європейського тріумфу "Зелені" точно здатні випередити ХДС/ХСС усередині Німеччини.
Основним козирем партії "Союз 90/Зелені" (часто просто "Зелені") є акцент на далекосяжному плануванні та розвитку. "Головне - не втратити планету". Ми тут надовго, але не назавжди, - нам треба щось залишити своїм нащадкам. І самим більш бережно ставитися до ресурсів. До того ж і демократія має бути живішою, з більшим залученням прямих елементів (референдуми, держава в смартфоні, - ну ви в курсі). А екологічність суспільства досягається, у тому числі, поступовими квотами за статевою ознакою - для досягнення справжньої, а не декларативної рівноправності. Економіка - соціально-ринкова.
До речі, про економіку. За підрахунками CNN, кліматичні зміни у найближчі п'ять років можуть коштувати ряду великих світових бізнесів майже 1 трлн дол. Тим часом правильна eco-friendly перекваліфікація може дозволити багатьом підприємствам отримати близько 2 трлн дол. прибутку. Ось і рахуйте.
Масова культура підтверджує актуальність: серіал "Чорнобиль" легко й упевнено випередив "Гру престолів" у рейтингу IMDb. Серіал про екологічну катастрофу та людське ставлення до неї виявився важливішим і ближчим, ніж тривала середньовічна драма з війнами, палацовими інтригами та драконами.
Показово, що і в людському спілкуванні "зелена" метафора стає однією з домінуючих: здається, ми вже всі уникаємо токсичних людей і шукаємо екологічних відносин.
Німецьке слово Zeitgeist ("дух часу") широко відоме в багатьох мовах. А в Німеччині воно, здається, поступово набуває зеленого кольору, - "зелена програма" поступово виходить наперед у Європі як нова об'єднавча ідея. Зрештою, тільки об'єднаним "Зеленим", ліберало-центристам і представникам ультраправих течій удалося збільшити кількість мандатів, за результатами загальноєвропейських виборів. І якщо тренд останніх уже не здається якимось загрозливим або довгочасним, то причин для падіння рейтингу "зеленої" ідеї в майбутньому не передбачається.
Звісно, багато хто сьогодні все ще сприймає "зелений" рух, швидше, як гарну утопію, а не реальну політичну ідею. І в Україні, яка ще навіть не дійшла до розподілу партій за політичним спектром, цей скепсис, мабуть, доречний. Але я ризикну припустити, що з часом цей тренд має всі шанси стати домінуючим у світі чи принаймні на європейському континенті.
При цьому не можна заперечувати, що Ангела Меркель, яка приділяла справді багато часу кліматичним питанням, теж цілком відчула Zeitgeist. Однак для багатьох сьогодні йдеться, здається, про повну зміну акцентів - "зелена" демократія замість християнської.
Адже у Святому Письмі виключним правом насилати стихійні лиха володів Бог. Відтоді людина досягла значного "успіху" в цій конкуренції. І людині тепер це ж і розсьорбувати.
Зрештою, хто сказав, що ідейне перезавантаження Європи не проходитиме під знаком екології та "зеленого" майбутнього?