Берлін визначився: що добре для Німеччини, те добре для ЄС. І якщо Газову директиву ЄС, про погодження тексту якої повідомляли минулого тижня з Берліна й Брюсселя, ухвалять, це гасло набуде не відносного, а цілком конкретного значення. Остаточне схвалення її тексту минулої середи представниками Європарламенту, Ради ЄС та Єврокомісії означає, що документ перебуває на завершальному етапі прийняття.
Нагадаємо, йшлося про спробу держав - противників "Північного потоку-2" поширити на цей і всі аналогічні трубопроводи правила Третього енергопакету ЄС. Очікувалося, що усунення монополізму "Газпрому" над обхідними маршрутами постачання газу значно знизить зацікавленість Росії безглуздо й без користі втопити у водах північних морів 10 млрд євро. Адже був прецедент, коли Брюссель зажадав поширити правила "анбандлінгу" й вільного доступу до потужностей на наземну частину "Південного потоку", який мав вийти з вод Чорного моря на суходіл у Болгарії, але не вийшов. "Газпром" не погодився на умови ЄС, і проект зупинили.
Із "Північним потоком-2" ситуація значно гірша. По-перше, його будують в умовах відкритої агресії Росії проти України, а отже, від самого початку він є чинником гібридної війни. У цьому разі - економічним. По-перше, втрата Україною транзиту (а в цьому Німеччині й "Газпрому" допомагають і турки з "Турецьким потоком") означає мінус 3 млрд євро з доходів країни. Рівно стільки становить наш річний бюджет на оборону. По-друге, Німеччина - не Болгарія. Коли Берлін щось задумав, так тому й бути.
По-третє, задовольнити вимоги Третього енергопакету щодо "Північного потоку-2" не так уже й складно. Зокрема, умову надавати потужність "труби" третім виробникам в умовах, коли вона починається в Росії, а закінчується в Німеччині, просто несерйозно. Та й у кожному разі погоджена директива говорить, що всі рішення стосовно цього газопроводу ухвалюватиме Німеччина. І стосуватимуться вони тільки тієї частини газопроводу, яка перебуватиме в її територіальних водах. Ми говоримо Німеччина - маємо на увазі ЄС... ну, і далі за текстом.
Немає жодного сумніву, що підґрунтя проекту політичне. Якщо залишити на мить трубопроводи осторонь, то маємо визнати - російська імперія давно готувалася до удару у відповідь, і не тільки в Європі.
Пом'якшення американських санкцій проти "Русала" і Дерипаски,
як і нещодавнє підвищення кредитного рейтингу Росії агентством Moody's, не залишилися непоміченими у світі бізнесу. Авторитетні експерти розцінили ці кроки як намір Вашингтона пом'якшити протистояння з Росією, санкційне досьє якої в США включає у першу чергу розслідування Мюллера, у другу - Акт Магнітського і справу про отруєння Скрипалів, і лише в третю - Україну. І навіть при всьому цьому, як показало нещодавнє опитування Pew Research Center, Росія перебуває лише на 11-му місці в списку пріоритетів членів Конгресу США, при 42% зацікавлених.
Тож Німеччина дуже вчасно заявила вустами Меркель про намір і надалі купувати російський газ, що так потрібен ФРН, яка відмовилася від ядерної енергетики. Той факт, що про остаточний текст Газової директиви домовлялися Німеччина й Франція, а не Німеччина з одного боку і Польща з країнами Балтії - з другого, говорить багато про що. Якщо для повноти картини згадати, що Франція саме зараз відкликала свого посла з Італії, а країни ЄС не змогли погодити єдину позицію навіть щодо Венесуели, стає очевидним - маємо політичний розкол у ЄС.
Днями голова Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішингер заявив, що "Північний потік-2" суперечить "основоположним переконанням Німеччини щодо європейської зовнішньої політики". "Якщо хтось прагне загальноєвропейської зовнішньої політики, він не може виключати енергетичну політику й ухвалювати національні рішення сам", - наголосив він в інтерв'ю німецьким ЗМІ.
Напередодні вирішальної битви прихильники й противники проекту обмінялися попереджувальними ударами. Відразу троє американських послів - Річард Гренелл у Німеччині, Карла Сендс у Данії і Гордон Сондленд у ЄС - виступили із вкрай негативною оцінкою ситуації із "Північним потоком-2", підкреслюючи не тільки його антиєвропейський характер, а й очевидну спрямованість проти України і групи країн-членів ЄС, що перебувають у безпосередній близькості від кордонів агресивної Росії. Наприкінці минулого року аналогічні оцінки пролунали й на рівні керівництва державного департаменту.
Керівник Бюро з питань енергетичних ресурсів Френсіс Феннон виступив на підтримку України і за реальну диверсифікацію постачальників природного газу в ЄС. Польща, яка протягом тривалого часу очолювала боротьбу групи країн ЄС проти "Північного потоку-2", заявила про намір уже найближчим часом повністю відмовитися від російського газу (але ж іще 2017 року 63% газу для Польщі надходило з РФ). Європейський парламент фактично визнав посилення залежності ЄС від російського газу в разі реалізації "Північного потоку-2" і закликав його зупинити.
Єдиною відповіддю на всі ці зусилля стали заяви спочатку міністра економіки Німеччини Петера Альтмаєра, потім міністра закордонних справ ФРН Гайко Мааса, а потім і самої фрау канцлерин про те, що проект "Північний потік-2" - економічний, приватний, на шантаж США Німеччина не погодиться, а заклопотаність інших країн ЄС у Берліні розуміють. Тому й вирішили домовлятися. Із Францією.
Тим часом іще в травні минулого року надбанням громадськості став звіт найбільшого банку РФ - "Сбербанку", в якому містилися вкрай критичні оцінки низки проектів "Газпрому", зокрема "Північного потоку-2". Головний висновок аналітиків "Сбербанку" звучав однозначно: жоден з проектів газового монополіста не має комерційного значення, якщо тільки не брати до уваги інтереси будівельних компаній, які їх реалізують, і постачальників труб та обладнання. Чи треба говорити, що серед і тих і тих чимало наближених до Кремля фігурантів санкційних списків. Недивно, що основного автора доповіді голова "Сбербанку" Герман Греф досить показово звільнив.
Не менш показовою виявилася й реакція Москви на нинішні добрі новини з Берліна. Заступник міністра закордонних справ РФ Олександр Панкін дав інтерв'ю, в якому висловився в тому розумінні, що нікому не вдасться змусити Росію "качати газ через Україну", а якщо транзит і збережеться, то тільки "на тих умовах, які потрібні нам". "Нам" - себто "Газпрому". Він також застеріг створювати перешкоди "Північному потоку-2", бо в європейських споживачів можуть виникнути складнощі. Адже транзитний контракт закінчується, нового немає, тому, на його думку, вихід один - дуже швидко будувати "Північний потік-2".
Усе це нагадує ще одну фірмову спробу кремлівського газового шантажу. На Смоленській площі не можуть не знати, що тристоронні переговори про новий транзитний контракт тривають, єврокомісар Шевкович вніс сторонам пропозиції, які, за скупими коментарями сторін, ґрунтуються на європейському праві і європейських нормах. Як не можуть не знати в Берліні і про оцінки "Сбербанку", і про величезні втрати, яких зазнає Україна, і про граничний євроскептицизм, метастази якого вже уразили найрозвиненіші країни ЄС, що вже казати про країни Центральної і Східної Європи. Чому ж Ангела Меркель так однозначно підтримує проект? Що стоїть за гідною ліпшого застосування наполегливістю Німеччини стати фактично одноособовим оператором російського газу на європейському ринку?
Причин, як здається, кілька. Не претендуючи на те, щоб вичерпати весь список, зупинимося на найістотніших. По-перше, йдеться про реально величезні гроші. Стати хабом на 110 млрд кубометрів газу - такого ще не бачила історія. Транзитний бізнес, перенесення трейдерних майданчиків у Німеччину, будівництво нових газових мереж усередині ЄС - усе це дорогого варте.
По-друге, це, звичайно, велика політика. Відносини США і Німеччини розладналися з приходом Трампа у Білий дім. Буквально з першої зустрічі Трамп, здається, зробив усе, щоб принизити фрау Меркель, поставити її перед складним вибором між європейською і трансатлантичною єдністю. Усупереч позиції європейців, Трамп наполіг на виході США з угоди з Іраном, договору з Росією щодо ракет малої і середньої дальності, прийняв рішення про виведення військ із Сирії.
Усі ці проблеми так чи інакше безпосередньо позначаються на Німеччині і потребують чималих ресурсів. Німеччина, як й інші члени НАТО, перебуває нині під тиском США у питанні про збільшення внесків в організацію до рівня 2% ВВП, не кажучи вже про 4%. Фрау Меркель остаточно й безповоротно усвідомила, що Європа і Німеччина тепер мають покладатися тільки на себе. Звідси й третій аспект - безпека. У Берліні не вірять, що Росія нападе або погрожуватиме державі, яка є фактичним посередником між РФ і ЄС у постачанні російського газу. Німеччина теж захотіла стати великою, як США і Китай, і якщо для когось Росія - це проблема, то для Берліна - можливість.
Нарешті, і це треба визнати, в Європі почали стомлюватися від війни України з Росією. Недарма ж Маас раптом заявив про необхідність деескалації по обидва боки. У Берліні впевнені, що частина провини за ситуацію в Донбасі лежить на українській стороні, Мінські угоди, пролобійовані Францією і Німеччиною, не виконуються, а в них на Рейні своїх проблем не злічити. Києву дають зрозуміти, що ні США, ні Франція з Німеччиною, ні ЄС не вирішуватимуть за нас наших проблем.
Погоджений текст Газової директиви ще має пройти процедуру узгодження державами - членами ЄС, затвердження Європарламентом і Радою Євросоюзу, а чинності набуде протягом дев'яти місяців після офіційного опублікування. Це може означати те, що завершення "Північного потоку-2" буде відкладено, як і те, що Берлін візьме відповідальність на себе й забезпечить закінчення будівництва. Повноваження нинішнього Європарламенту і Європейської комісії спливають. Прийняття директиви - крок у правильному напрямку, але що буде з її імплементацією, залишається під сумнівом. Німеччина, як і весь ЄС, стоїть на порозі змін. Залишається сподіватися, що ці зміни будуть на ліпше, а не повторенням сумних прикладів історії.