Зазвичай народи прагнуть незалежності, коли точиться війна, принижуються їхні права, що може призвести до знищення культурної ідентичності, або коли свого часу об’єднання відбулося не на добровільній основі. Що стосується Шотландії, то голова її уряду - перший міністр А.Салмонд заявляє: «Шотландія не пригноблена, і в нас немає потреби бути визволеними. Незалежність має значення, оскільки в нас немає влади, щоб досягти реалізації нашого потенціалу».
Черговий референдум щодо незалежності Шотландії має відбутися восени 2014 р., щоб ознаменувати 700 років відтоді, як у 1314 р. шотландці перемогли Англію у битві при Беннокберні, відвоювавши свою незалежність.
З чого все починалося
Уже з часу проголошення Акта про Унію, який об’єднав Королівства Шотландії та Англії і створив сучасну Велику Британію, окремі політики й відомі діячі постійно виступали за повернення незалежності, але мали дуже низьку підтримку в суспільстві. У другій половині 60-х років XX ст. у Північному морі поблизу берегів Шотландії було знайдено поклади нафти, і представники Національної партії Шотландії почали звинувачувати уряд країни в тому, що кошти від продажу нафти, 90% якої міститься на території Шотландії, не спрямовуються належним чином на розвиток самої Шотландії. Наявність нафти як гарантії економічного розвитку майбутньої країни досі є одним із аргументів прихильників незалежності. У середині 1960-х позиції прихильників ширшої автономії, а саме створення власного парламенту, що припинив своє існування у 1707 році, зміцнилися. Королівська комісія, яка почала працювати в 1969-му, дійшла висновку, що окремі парламенти для Шотландії та Уельсу стануть найкращим рішенням для майбутнього розвитку територій. Лише у 1978-му парламент Великої Британії прийняв закон про Шотландську асамблею, поставивши при цьому її створення у залежність від результатів референдуму, що й пройшов 1 березня 1979 р. Закон прийнято не було, оскільки явка не сягнула потрібних за законодавством 40%. Хоча 52% населення проголосувало за поновлення парламенту, це становило тільки 32,9% зареєстрованих виборців.
Лозунг поновлення шотландського парламенту став одним із основних елементів передвиборної кампанії лейбористів, а концепція деволюції (передачі) влади - візитівкою тодішнього лідера лейбористів Джона Сміта, шотландця з походження, який очолив би уряд Великобританії, коли б не раптова смерть у 1994-му. У травні 1997-го лейбористи на чолі з Тоні Блером перемогли на виборах до Британського парламенту, а вже у вересні було проведено референдум. На ньому 60% громадян висловилися за створення парламенту Шотландії, який офіційно відкрив свою першу сесію 12 травня 1999 року.
На початку 2012-го було оприлюднено проект закону про референдум, мета якого - проголошення повної незалежності Шотландії.
Якщо питання проведення референдуму фактично вирішене, то його юридична й організаційна частини все ще залишаються в процесі обговорення як у Шотландії, так і в Лондоні. У січні 2012 року обидві сторони випустили так звані Консультації - спеціальні брошури, які мають на меті винести основні спірні питання на обговорення та запитати думку експертів і громадян. Серед таких питань: коли має пройти референдум, хто отримає право голосу, на основі якого законодавства має бути проведений референдум, хто - шотландський чи британський парламент - має юридичне право ініціювати референдум. Ці питання - першорядні, але мають, швидше, технічний характер. Більш серйозні питання, як, скажімо, наслідки розподілу, майбутня роль Великобританії у світових справах, членство в таких організаціях, як ЄС та НАТО, монетарна політика і т.п., поки що не виносяться на загальне обговорення, хоча можуть мати велике значення як для прийняття остаточного рішення всередині країни, так і для сприйняття цього рішення іншими державами.
Чому саме тепер?
На це запитання немає відповіді навіть у найзатятіших прибічників незалежності.
У квітні 2011р. в Шотландії неочікувано перемогла Шотландська національна партія, що з самого початку виступала за незалежність, але її противники, лейбористи, завдяки яким свого часу Шотландія отримала власний парламент, заявляють: питання референдуму - лише намагання відвернути увагу спільноти від реальних проблем: безробіття, економічного спаду.
Вже тепер у Шотландії незалежні судова, освітня системи та сфера охорони здоров’я. Відповідно до Шотландського Акта 1998 року, влада місцевого парламенту обмежується лише у сферах оборони, зовнішньої та імміграційної політики, національної безпеки, фіскальної й монетарної політики.
За словами колишнього голови парламенту Шотландії Дж. Ріда, «це не був лінгвістичний націоналізм, це націоналізм інституціональний - бажання відділити законодавчу, освітню системи та систему місцевого самоврядування». Мова взагалі не є однією з основних засад шотландського націоналізму, адже здавна більшість населення країни говорила шотландсько-англійською мовою, і лише невелика гірська частина - гельським діалектом.
У самій Шотландії використовують термін «деволюція», коли говорять про збільшення влади у руках Единбургу та перехід до якнайширшої автономії і можливої незалежності. Ні відокремлення, ні право на самовизначення, а саме деволюція, яка зазвичай означає перехід права, передачу влади, децентралізацію.
Деякі експерти ставлять питання, чи не зарано шотландські націоналісти розпочали кампанію на підтримку референдуму, адже за два роки люди можуть перегоріти, а думка про необхідність вибору - набриднути.
Хто матиме право голосу?
Шотландська влада пропонує піти за принципом багатьох країн Європи, де право голосу на референдумі отримують ті, хто постійно мешкає на певній території. Таким чином, право голосу на майбутньому референдумі мають отримати громадяни Великої Британії, громадяни Співдружності націй, громадяни Ірландії та інших країн - членів ЄС, які постійно мешкають, тобто є резидентами у Шотландії, а також персонал Збройних сил та уряду Її Величності, що перебувають за межами Шотландії, але закріпленні для голосування за Шотландією, та члени Палати Лордів, які мешкають у Шотландії. Якщо ви шотландець, котрий багато років працює у Лондоні, право брати участь у референдумі ви втрачаєте. Як каже голова парламенту Шотландії Тріша Марвік, «бути шотландцем - не означає бути етнічним шотландцем», важливо те, що ви берете участь у повсякденному житті цієї країни.
Тим часом певні питання викликає вікове обмеження для учасників голосування, - це люди віком від 18 років. Триває дискусія про зниження мінімального віку до 16 років, оскільки автори ідеї проведення референдуму вважають, що, не давши цим молодим людям права голосу, їх фактично виключать із політичного процесу саме тоді, коли суспільство очікує від них повного вступу у свої права та обов’язки, як-то одружуватися, служити у збройних силах або сплачувати податки. Також обговорюється питання обмеження верхньої планки, а саме можлива заборона брати участь у референдумі особам віком за 60 років. Але остаточне слово в цьому питанні залишається за Вестмінстером.
Цього разу ініціатори референдуму не встановлюють мінімальну планку учасників референдуму від кількості населення, щоб референдум був визнаний. Це пояснюється звичайною практикою Великої Британії та багатьох інших європейських країн. Тим часом слід зазначити, що таким чином перемогу може отримати саме той, хто в останню мить зуміє зорганізувати прихильників не бути ледачими і прийти на дільниці для голосування. А низька явка додасть аргументів опонентам такого рішення на користь реальної репрезентативності волі населення Шотландії.
Згідно з недавно проведеними соціологічними опитуваннями, лише 38% населення підтримують ідею незалежності, 57% - проти. Тим часом на запитання «Чи хочете ви більшої влади для шотландського парламенту замість Лондона?» вже 68% респондентів відповідають «так» і лише 17% - проти.
Голова клану МакЛарен, історію якого можна простежити до VI ст., колишній посол Великої Британії у Грузії Дональд МакЛарен каже, що «як горець і шотландський патріот, будучи романтичним, я би хотів сказати «так» незалежності, оскільки ми здатні на це. Але як громадянин, будучи більш прагматичним, я не хочу, щоб ця країна увійшла в стан хаосу, отже, швидше за все, я скажу «ні».
На сьогодні повністю підтримує ідею незалежності лише Шотландська національна партія. Три інші впливові партії, котрі представлені у парламенті, дотримуються дещо інакших поглядів. Так, на думку представників лейбористів, питання незалежності лише відвертає увагу від соціально-економічних проблем у країні. Ліберал-демократи завжди підтримували ідею децентралізації влади, вважаючи, що люди на місцях повинні мати більше влади, наприклад у питаннях оподаткування. Але вони не бачать, яку додаткову перевагу принесе саме проголошення незалежності. Консерваторів узагалі можна зарахувати до категорії уніатів, оскільки вони вважають, що шотландці отримають набагато більше у складі Великої Британії, і постійно повторюють, що 2/3 населення проти цієї ідеї.
Точаться дискусії з приводу того, чи не внести у бюлетень для волевиявлення і друге запитання, яке б передбачало м’якший варіант майбутнього, а саме - надати Шотландії ще більше прав в усіх сферах, залишивши за центральним урядом у Лондоні лише питання оборони, зовнішньої політики, монетарної політики та валюти. Так уже проводився референдум у Новій Зеландії 2011 року, коли в один бюлетень одночасно було внесено два запитання, певним чином взаємовиключних.
Позиція Лондона
Вона поки що вельми стримана. З одного боку, переважає думка, що краще до певного часу не обговорювати цю тему, аби не створювати небажаних резонансу та розголосу. З іншого - лейбористи, які тепер перебувають в опозиції, стримано, але негативно сприймають ідею шотландської незалежності. І питання тут не в британському націоналізмі, а в суто політичній виборчій проблемі. За мажоритарними округами Шотландія має 59 місць у Палаті общин, на сьогодні 56 із них займають саме лейбористи, які завжди мали серйозну перевагу в цьому регіоні. Таким чином, Лейбористська партія автоматично втратить значну підтримку, а отже й шанси повернутися до влади після наступних виборів.
Центральний уряд вважає, що в Шотландського парламенту немає достатніх повноважень у рамках нинішнього законодавства на проведення такого референдуму, оскільки це питання безпосередньо стосується всього Королівства, а не лише території Шотландії. А ось чи делегує Вестмінстер ці права Единбургу, чи прийме окремий законодавчий акт самостійно - все ще залишається питанням.
Фактично референдум - лише перший крок, адже після цього мають пройти переговори з Великою Британією для забезпечення передачі влади та суверенітету народові Шотландії. Як говорять у кулуарах британські політики, відкрито референдуму ніхто не протистоятиме, бо це викликало б лише шквал обвинувачень. У законності референдуму в цій країні також сумнівів немає. Але завжди залишається варіант, коли хтось із мешканців країни подасть до суду, що проведення референдуму або сама незалежність утискають його права, і таким чином буде розпочатий судовий процес, який може значною мірою затримати оголошення незалежності.
Наслідки референдуму
Як реалізується процес незалежності - через відокремлення чи розпад Великої Британії? І, таким чином, чи автоматично перебере на себе Шотландія міжнародні зобов’язання, які мала у складі Королівства? Є кілька можливих варіантів у разі схвального результату референдуму. Перший - створення окремої незалежної держави (як було з Пакистаном чи Алжиром). Другий - дві держави-правонаступниці (як відбулося з Сирією та Єгиптом після розпаду Об’єднаної Арабської Республіки у 1961 році). І третій варіант, що на сьогодні найменш вірогідний, - це утворення двох абсолютно нових держав.
Членство в таких міжнародних організаціях, як ООН та її сателіти, не стане проблемою, є недавні прецеденти з Чорногорією та Південним Суданом, коли після цивілізованого обопільно підтриманого роз’єднання частина старої держави швидко проходила процедуру вступу. А ось питання членства в ЄС - більш комплексне. І якщо вже сьогодні Шотландія відповідає вимогам членства, то технічно цей процес складніший, оскільки потребуватиме перегляду розподілу портфелів єврокомісарів, місць у Європейському парламенті тощо. Хоч на сьогодні Шотландія - більший єврооптиміст, ніж Велика Британія, все ж не варто забувати приклад Норвегії, яка двічі провалила референдум про вступ у ЄС через побоювання обмежень у нафтовидобутку та рибній ловлі, в тих самих сферах, які важливі й для Единбургу.
Поки що немає відповідей і на певні питання щодо майбутньої держави: чи увійде Шотландія до Шенгенської зони, якою буде національна валюта - євро, фунт чи щось нове. Останній пункт заслуговує особливої уваги. Сьогоднішні відповіді членів шотландського уряду звучать невпевнено: «подивимося, що буде з євро за два роки, тоді й вирішуватимемо», - але відповідь саме на такі запитання може стати ключовою у прийнятті рішення під час голосування на референдумі.
Окремі оглядачі вже ставлять питання, чи залишиться Велика Британія після відокремлення Шотландії постійним членом Ради Безпеки ООН, адже, на їхню думку, це вже буде інша держава, з іншим потенціалом та впливом у світі.
Шотландія не претендує на ядерну зброю Британії, однак постає питання розміщення підводних атомних човнів, які перебувають у шотландських територіальних водах, що не до вподоби багатьом мешканцям. Тому, швидше за все, у разі проголошення незалежності Шотландії Лондону доведеться шукати нову військово-морську базу.
Ще одне важливе питання для шотландців - чи збережеться влада королеви на цій території? Так. На сьогодні в усіх промо-роз’ясненнях, які розповсюджуються у рамках початої інформаційної кампанії, чітко зазначається, що королева залишається главою держави, а шотландський парламент отримає всю повноту влади в управлінні, як у Канаді та Австралії. Але чи свідчить це про велику любов до монархії? Ні. Швидше, про повагу до особи нинішньої королеви, яка недавно відсвяткувала 60-річчя на троні.
Здається, більшість шотландських політиків зовсім не турбують побічні ризики, які випливають із ситуації проголошення незалежності. Насамперед, це може спровокувати ще більший сепаратизм інших частин Об’єднаного Королівства. Далі - це вплине на сепаратистські настрої в Канаді, Бельгії, Іспанії, Франції тощо. І насамкінець - невизнані державні утворення, зокрема на пострадянському просторі, активно використовуватимуть зазначений аргумент у власних переговорах про визнання незалежності. Лише деякі з них визнають такий ефект можливим, але наполягають, що Уельс та Північна Ірландія занадто бідні, аби прагнути незалежності, а шотландський варіант для Придністров’я не є виходом із ситуації, яка склалася, оскільки для цього було би потрібно пройти 400 років представницької демократії.
Чи підтримає світова спільнота незалежність Шотландії? Так. У США мешкає від 10 до 25 млн. осіб шотландського походження, у Канаді - 4,7 млн., в Австралії - до 2 млн. Це значне лобі, яке в потрібний момент скаже своє слово. Деякі американські актори шотландського походження вже підключаються до кампанії за незалежність.
Сьогоднішній варіант співіснування Шотландії в рамках Великої Британії міг би стати певним прикладом для тих невизнаних республік на пострадянському просторі, які прагнуть незалежності. Тим часом важко оцінити, чи буде успішним референдум і чи принесе незалежність бажаний результат для самої Шотландії. Доводи прихильників про те, що відкриється можливість повною мірою використати потенціал країни, і контраргументи противників, що Шотландія виграє набагато більше у складі такої потужної держави як Велика Британія, - це не те, чого сьогодні чекають жителі Шотландії. Референдум 2014 року відбудеться, але чи стане Шотландія вже за декілька років незалежною державою, визначать наступні два роки.