UA / RU
Підтримати ZN.ua

Невизначений консенсус в Іраку

Рішення суду щодо необхідності перерахунку голосів вносить певні корективи у розстановку політичних сил в Іраку...

Автор: Віктор Каспрук

Рішення суду щодо необхідності перерахунку голосів вносить певні корективи у розстановку політичних сил в Іраку. До перерахунку голосів 91 місце в парламенті отримала коаліція колишнього прем’єр-міністра Аяда Аллаві «Іракський список», 89 — коаліція нинішнього голови уряду Нурі аль-Малікі «Правова держава», Іракська національна коаліція отримала 70 і 43 місця — Альянс Курдистану. Перерахунки відбуваються на тлі знищення силами безпеки Іраку Абу Айюба аль-Масрі та Ахмеда аль-Обейді — лідерів іракської «Аль-Каїди». Також в Іраку було ліквідовано Абу Омара аль-Багдаді — голову наближеної до терористів організації «Ісламська держава Ірак».

Усі зусилля, спрямовані на досягнення національного примирення, політичної стабілізації та поліпшення ситуації у сфері безпеки, досі не давали бажаних результатів. Їх можливо буде отримати лише у тому разі, коли обидві сторони релігійного конфлікту будуть готові піти на серйозні компроміси задля досягнення стабільності в Іраку. Адже без національного примирення подолати тероризм (незалежно від його мотивів та причин) у всіх його формах, компонентах і проявах іракцям не вдасться.

Процес повторного підрахунку голосів може тривати до десяти днів, і по його завершенні постане питання визнання легітимності його результатів. Оскільки нікуди не зникне необхідність шукати спільні знаменники за круглим столом, де кожна зі сторін муситиме ефективно доводити свою точку зору. Очевидно, що іракцям потрібні дійові механізми для досягнення майбутнього політичного порозуміння.

Можна сказати, що після парламентських виборів та перерахунку голосів Ірак перебуватиме на шляху встановлення нового балансу сил у країні та регіоні. Водночас вибори 2010 року в Іраку порушили ряд питань, котрі стосуються характеристик уряду, сформованого в новому парламенті. Передвиборні суперечки, створення коаліцій та переговори про формування уряду засвідчили сектантський характер національної політики і політичні торги, які тривають між шиїтами та сунітами. Водночас регіональні суперечності між Іраном і США проявилися в Іраку непримиримим протистоянням, поглиблюючи цим і так великі труднощі національної політики.

Після парламентських виборів в Іраку формуватиметься вже п’ятий уряд із часу падіння режиму Саддама Хусейна. На цей уряд ляже дуже значна місія. Він покликаний узгоджувати процес виведення американських військ із країни, зіштовхнеться з проблемами забезпечення безпеки та запобігання насильству на релігійному ґрунті після того, як американські війська буде виведено.

На противагу звинуваченням у сектантстві, яке роздмухувало міжобщинну напруженість у передвиборний період, — впровадження світських ініціатив вказує на певний прогрес у переході іракської політики, яка проводилась із позицій релігійного конфесіоналізму, на інші рейки. Важливо відзначити, що прем’єр-міністр Нурі аль-Малікі ще 2008 року зауважив: народ не підтримує федералізму та релігійного поділу. Тому, щоб отримати кращі результати на провінційних виборах 2009 року, Нурі аль-Малікі сформував 40-партійну коаліцію «Правова держава».

До цієї коаліції входять майже всі міністри його кабінету. Цей крок виявився вдалим, і під час місцевих виборів коаліція «Правова держава» позбавила парламентських місць основні шиїтські партії, зокрема й іракську «Верховну ісламську раду». Успіх світського дискурсу аль-Малікі підштовхнув до формування коаліцій, які прагнули подолати релігійні бар’єри. Таким чином, після парламентських виборів 2010 року цілком можна говорити про початок конкуренції між фракціями політичних партій, котрі перебувають в ідеологічному спектрі, що простягається від світськості до радикального ісламу.

Після перерахунку голосів можна буде говорити і про остаточні результати виборів та про національні перспективи. І якщо політичні сили Аяда Аллаві чи Нурі аль-Малікі отримають незначну перевагу, вони все одно будуть залучені у складний процес формування уряду. Адже і один, і другий будуть далекі від більшості чисельністю 163 депутати, необхідної для обрання нового прем’єр-міністра. І їм неодмінно доведеться укладати союз з іншими політичними силами, якщо вони захочуть очолити формування нового уряду.

Відхід від сектантського формування нового уряду передбачає не лише відхід від сектантського характеру формування нової коаліції та недопущення міжобщинної фрагментації Іраку. Нурі аль-Малікі і Аяд Аллаві мають вести боротьбу за підтримку курдів, оскільки жоден життєздатний уряд не може бути сформований без підтримки цього сегменту іракського населення.

Альянс Курдистану, до якого входять вісім курдських партій, усвідомлює цю необхідність і намагатиметься використати свої важливі 43 місця в новому парламенті для досягнення компромісу щодо основних інтересів Курдистану. Таких як збереження автономії і визначення статусу Кіркука. Як наголосило іракське незалежне агентство преси Aswat al Iraq: «Ніхто не хоче ізолювати курдів, навіть у демократичній грі. Тому що це нагнітатиме напруженість між арабами та курдами й даватиме підстави для початку процесу повного або часткового поділу Іраку».

Ситуація для обох претендентів у прем’єри складна. Якщо врахувати, що в Аяда Аллаві до перерахунку голосів було 91 місце в парламенті, то, навіть гіпотетично заручившись підтримкою з боку Альянсу Курдистану (не втративши при цьому місць інших членів коаліції), він потребуватиме понад 30 місць — до 163, необхідних для обрання прем’єр-міністром. Адже, вирішуючи складне завдання залучення курдів, Аллаві заходить у суперечність із деякими своїми сунітськими союзниками, від яких здобув значну підтримку.

Коаліція Нурі аль-Малікі зіштовхується з аналогічними проблемами. До яких додається ще й відмова різних політичних груп підтримати його перебування на посаді глави уряду. Не вдаючись у деталі поточної розстановки малих шиїтських і сунітських політичних сил в Іраку, можна сказати, що цілком можливий сценарій, коли лідери політичних коаліцій Аяд Аллаві і Нурі аль-Малікі, які отримали найбільшу кількість голосів, не зможуть очолити уряд.

Хоча у «прем’єрську гру» можуть бути введені нові імена, такі як Адель Абдул Махді чи Ібрагім Джаафарі. Аби довести іракському політикуму, що ситуація з обранням прем’єра зайшла у глухий кут. І в такому разі цілком імовірно, що дві великі коаліції були створені для того, аби об’єднати непримиренних доти противників під час виборів, а надалі досягти консенсусу між кандидатами у прем’єри Нурі аль-Малікі і Аядом Аллаві. Оскільки парламентських місць у їхніх політичних сил, разом узятих, більше, ніж потрібно для обрання прем’єр-міністра.

Але досягнення таким шляхом політичного консенсусу і відсутність погодження з іншими учасниками великих політичних коаліцій можуть спричинити небезпечну ситуацію в Іраку, здатну спровокувати поглиблення міжконфесійного насильства і зміцнення позицій сунітських повстанців.

Таким чином, напрошується висновок, що лідери політичних коаліцій на виборах 2010 року Аяд Аллаві і Нурі аль-Малікі навряд чи позиціюють себе в іпостасі наступного прем’єр-міністра. А переговори про формування уряду затягнуться в пошуку консенсусу і прохідного кандидата на прем’єрську посаду. В таких умовах вага шиїтського компонента в коаліційному уряді забезпечуватиме тісний зв’язок між Багдадом і Тегераном. І, хоч би якими були результати, їх перспективи не оптимістичні для американських інтересів в Іраку після виведення військ. Адже у Вашингтона залишиться мало контролю над розвитком подій в Іраку.

Втім, ситуація може розвиватися й за іншими сценаріями. Бо, як зазначила впливова іракська газета Al-Sabah: «Інформоване політичне джерело повідомило, що офіційні переговори щодо формування уряду, які мали розпочатися в середині цього тижня, було відкладено до встановлення остаточних результатів виборів. Ця подія збігається з оголошенням Альянсом Курдистану своєї готовності стати посередником у процесі узгодження позицій між коаліцією «Правова держава» та коаліцією «Іракський список».