В Україні може вибухнути новий скандал міжнародного масштабу. У запалі передвиборної парламентської кампанії деякі мас-медіа на замовлення своїх патронів розігрують антиамериканську карту. В одній столичній газеті з’явилася публікація, в якій зводиться наклеп на всесвітньо відомого політолога, колишнього радника президента США з національної безпеки Збігнєва Бжезінського. У ній стверджується, нібито він розробив і втілює в життя план, що має на меті в кінцевому підсумку призвести... до втрати Україною незалежності. При цьому начебто в його рамках уже здійснено «підслуховування розмов Президента Кучми» і вибрано жертвою «маловідомого журналіста Георгія Гонгадзе» (йдеться не про що інше як про гучний «касетний скандал» і вбивство, яке набуло світового розголосу і заподіяло непоправної шкоди репутації України у світі.)
З такою нісенітницею я зіштовхуюся вперше в житті, хоч бачив-перебачив багато чого. По-перше, Бжезінський - радник одного з найвпливовіших у США «мозкових трестів»: вашингтонського Центру стратегічних і міжнародних досліджень, професор зовнішньої політики у школі перспективних міжнародних досліджень ім. Пола Нітце при університеті Джонса Гопкінса у Вашингтоні, округ Колумбія. Він розробляє геополітичні концепції, а не диверсійно-підривні плани проти інших держав. По-друге, чому це враз йому заманулося боротися проти того, що він обстоював упродовж багатьох років, - домагатися втрати Україною незалежності, палким прихильником якої він завжди був?
З огляду на абсурдність звинувачень, впливовий політик міг би подати судовий позов за злісний наклеп і пустити газету, яка не користується серйозною репутацією, голою по світу (не тільки без штанів, а й без спідниць). Щоправда, я знаю: сповнений людської гідності інтелектуал ніколи не опуститься до рівня своїх наклепників.
І все ж вважаю, що справедливості ради слід одразу розставити крапки над «і». Майже десять років заочного спілкування зі Збігнєвом Бжезінським під час роботи у Нью-Йорку і особисті зустрічі з ним, коли я вже працював у Вашингтоні, залишили у моїй свідомості незгладимий слід: на Заході немає палкішого і впливовішого прихильника української справи, ніж цей видатний американець польського походження. Тоді як багато хто у Сполучених Штатах і в Росії вважав появу 1 грудня 1991 року в результаті волевиявлення українського народу нашої незалежної держави «геополітичним непорозумінням», - він чітко визначив цей феномен як потенційно важливий фактор європейської і світової історії.
Я сумніваюся, що огудники Бжезінського коли-небудь розгортали його книжки, скажімо такі як «Велика невдача» чи «Поза контролем. Глобальне безладдя напередодні XXI століття» - настільні для тих, хто серйозно займається проблемами світової політики. Чи бодай останню його книжку «Велика шахівниця», перекладену українською і російською мовами. У ній Бжезінський підкреслює: «Саме дії України - оголошення нею незалежності у грудні 1991 року (після проведення референдуму і виборів президента. - Прим. авт.), її настирливість у натоді важливих переговорах у Бєловєжській пущі в тому, що Радянський Союз слід замінити вільнішою співпрацею незалежних держав, і особливо схоже на переворот несподіване нав’язування українського командування над підрозділами Радянської армії, розміщеними на українській землі, завадили СНД стати новим найменуванням федеральнішого СРСР». Бжезінський відводить Україні - поруч з Азербайджаном, Південною Кореєю, Туреччиною та Іраном - роль важливого геополітичного центру і послідовно обстоює її інтереси. Яка ж у такому разі ціна звинувачень його хулителів?
З претензією на іронію вони називають його «великим Збігом». Та хіба він справді не великий? Невже авторам примітивних опусів невідомо, що його прогнози завжди вирізнялися фантастичною точністю? Він передбачив розпад Радянського Союзу, виникнення дуги нестабільності (що підтвердили події 1970-х років в Ірані та Афганістані).
Бжезінський не лише безпомилково спрогнозував світові події, у тому числі ті, свідками яких ми стали сьогодні, на зламі століть і тисячоліть, а й був одним із активних творців історії. Його концепція прав людини великою мірою розхитала підвалини радянської системи. Саме Бжезінський першим порушив питання про розширення НАТО на Схід, і його концепцію після певних вагань почала втілювати в життя адміністрація президента-демократа Білла Клінтона. Проголошена президентом-республіканцем Джорджем Бушем-молодшим ідея потрійного американо-польсько-українського партнерства теж позначена почерком «великого Збіга». Тож чи варто Україні на догоду кон’юнктурним міркуванням укотре втрачати свій історичний шанс?
Розпалювання ворожнечі до Америки і пов’язана з цим метушня навколо особи Бжезінського - подвійний безглуздий анахронізм в умовах, коли після візиту президента Росії Володимира Путіна до США Москва стала на шлях безпрецедентного зближення з Вашингтоном, а Україна вже зробила розумний крок, приєднавшись до очолюваної Сполученими Штатами міжнародної антитерористичної коаліції...
Оцінюючи українсько-американські відносини, для нас - одні з ключових, я мимоволі згадую листопад 1994 року*. Саме тоді, під час державного візиту Президента України Леоніда Кучми у США, у вашингтонському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень відбулася його зустріч зі Збігнєвом Бжезінським, на яку зібралися представники американської політичної еліти. Український Президент не задля формальної ввічливості називав людину, яка сиділа поруч із ним, «вельмишановним паном Бжезінським». І почув неформальні компліменти - вияви поваги до України й до себе особисто.
Як кореспондент ІТАР-ТАРС у Вашингтоні я висвітлював візит Президента України і записав обидва виступи. З люб’язної згоди шанованого мною тижневика «Дзеркало тижня» пропоную читачам розшифровку цієї нескандальної касети.
Збігнєв Бжезінський: «Поява України змінила європейську геополітичну карту»
(Оплески) «Пане Президенте, шановні леді та джентльмени!
Сьогодні, коли ви їхали вулицями Вашингтона, ви, певно, помітили, що в місті майорять американські та українські прапори. Я вважаю, що це є певним символом. Після двох років напруженої роботи американо-українські відносини перебувають на такому ж рівні, як американо-російські відносини. Саме так, як це має бути.
Поява України на карті Європи - це історична подія. Вона змінила європейську геополітичну карту. Вона створює кращий баланс для політики великих держав. Вона допомагає змінити Росію. Це добре для нормалізації відносин Європи зі Сходом. Це добре для майбутнього Росії. Це добре для безпеки Америки. Це добре передусім для народу України, який після багатьох століть користується суверенітетом, власною державністю, усе вищим міжнародним престижем і статусом на світовій арені.
Однак сьогодні перед главою української держави стоять величезні завдання. Вони полягають у тому, щоб зміцнити міжнародний статус України, змінити соціально-економічну реальність. Їх здійснення забере багато років, і наступні кілька років будуть дуже важкими. У цьому контексті американцям важливо зрозуміти, що економічне співробітництво між Україною і Росією жодною мірою не повинне сприйматися як негативний чинник з погляду політичних перспектив України, її статусу в Європі та її відносин з нами. Росіянам слід зрозуміти, що економічне співробітництво між Україною та Росією не є початком політичного підпорядкування. Українці мають пам’ятати, що незалежність може утвердитися надовго і стати підгрунтям для національного процвітання, особистої гідності тільки тоді, коли вона спиратиметься на самовіддану працю, яка випливатиме з національного усвідомлення того, що слід покладатися на власні сили, що незалежність України, у кінцевому підсумку, можуть створити й зміцнити лише самі українці.
Ось чому ми з такою повагою і приємністю вітаємо Президента України. Він - людина дії. Він вірить у конкретну важку роботу. У нього є бачення того, як змінити країну. Як відомо більшості з вас, за освітою він - учений і технолог. Він - кандидат технічних наук. Упродовж багатьох років він працював інженером, провідним конструктором у надсекретній ракетній промисловості колишнього Радянського Союзу у Дніпропетровську, в Україні, й на Байконурі - в центрі радянської космонавтики. В останні роки він був генеральним директором найбільшого у світі підприємства з виробництва ракет. Протягом року, невдовзі після того, як Україну було проголошено незалежною, він був прем’єр-міністром України. Сьогодні як Президент цієї важливої країни він поставив складну, амбітну й історично важливу мету - зробити Україну такою, якою вона має бути, - сучасною, демократичною, незалежною європейською державою.
Ось чому ми в Америці радо вітаємо його, а я з особливим задоволенням представляю його вам і надаю йому слово». (Оплески)
Леонід Кучма:
«Я дуже радий,
що приїхав як Президент незалежної держави, -
а не стратегічні ракети, які я розробляв
і виробляв, прилетіли сюди до вас, до Америки»
(Оплески) «Мені сьогодні нагадали, що я був гостем тут, у Центрі стратегічних і міжнародних досліджень. Я справді дуже добре пам’ятаю цей день. У нас відбулася дуже відверта розмова за столом, за обідом... (Виникають неполадки з мікрофоном. - Прим. авт.) В Америці теж не все ще так працює (пожвавлення, сміх у залі). Переведіть, будь ласка: я сказав, що в Америці не все завжди працює (сміх у залі).
Я почав з того, що я дійсно добре пам’ятаю, що був гостем цього вельми поважного центру стратегічних досліджень. Я дуже добре пам’ятаю, що розмова відверта відбулася за обіднім столом. А за обідом завжди більше знаходиш порозуміння, ніж сьогодні - поставили зразу за трибуну. Але я розумію, що до гостей завжди більш м’ягке ставлення, ніж до своїх. Я перш за все... Припустимо, я був з президентом Клінтоном на прес-конференції, в якій запитання були до мене й до нього. То я не зовсім радів пану Клінтону. Правда, коли президента Клінтона запитали щодо поправки Конституції з приводу молитви у школі, в мене було бажання відповісти за нього: «Мені б ваші клопоти». (Пожвавлення, сміх у залі). Ну, щодо мого минулого, про що сьогодні нагадав вельмишановний пан Бжезінський (я маю на увазі ракетно-космічне), то я дуже радий, що приїхав як Президент незалежної держави, - а не стратегічні ракети, які я розробляв і виробляв, прилетіли сюди до вас, до Америки. (Сміх у залі, оплески).
Це справді підкреслює ті величезні зміни, які відбулися у світі, у тому числі на території колишнього Радянського Союзу. Це дуже добре. Я справді з задоволенням прийняв запрошення виступити у вашій авторитетній установі і сподіваюся, що сьогоднішня наша зустріч сприятиме кращому розумінню стратегії нашої держави, а отже, подальшому розвитку тих позитивних тенденцій, які відбуваються у відносинах між Україною та Сполученими Штатами Америки. І наші зустрічі з президентом Сполучених Штатів Америки Клінтоном, віце-президентом паном Гором, іншими державними діячами Сполучених Штатів засвідчили якісно новий етап у наших стосунках. Завдяки напруженій спільній праці відійшли в минуле часи, коли між державами діалог обмежувався головним чином так званою ядерною проблемою. Нині йдеться про широкомасштабне співробітництво на тривалий період. Нагадаю, що вже підписано ряд важливих двосторонніх документів, серед яких я особливо виділив би Хартію про партнерство, дружбу і співробітництво та Угоду про співробітництво в галузі досліджень космосу.
Розширення сфери спільних інтересів надає нового змісту відносинам між нашими країнами, з’являється потреба формування узгодженої позиції щодо подій у Європі та світі, шляхів і методів подолання численних складнощів та протиріч, які вже існують або можуть постати перед людством при переході через двох-тисячолітній рубіж своєї історії...»
P.S. Пам’ятаю, представники політичної еліти, які зібралися у вашингтонському «мозковому центрі», з ввічливою увагою вислухали підготовлений виступ Президента України. Народжений, певно, у надрах МЗС України і посольства України в США, він ряснів шаблонними висловами на кшталт «вагомий внесок», «забезпечення міжнародної безпеки» і важко сприймався аудиторією. Навіть першокласний перекладач не зміг згладити ситуацію. Це легко простежити, прослуховуючи касету.
І, навпаки, - експромтний початок виступу Президента України, який наразі друкує «Дзеркало тижня», справив на американців бажаний психологічний ефект. Їм було до вподоби живе слово.
Сьогодні я б залюбки передав нескандальну касету особисто Президентові України. Як спомин про його зустріч із найвидатнішим політологом сучасності Збігнєвом Бжезінським і свідчення сподівань, які повною мірою не справдилися. Буде жаль, якщо вони не справдяться ніколи.
*Візит Леоніда Кучми до Сполучених Штатів відбувся 21-23 листопада 1994 року і саме завдяки зусиллям Бжезінського, який очолював Американо-український комітет, та української громади у США - на державному рівні.