Прем'єр-міністр Японії Сіндзо Абе з 24 по 27 травня перебував із візитом у Росії, в рамках якого взяв участь у Петербурзькому міжнародному економічному форумі, відкрив у Большому театрі Москви "Рік Росії в Японії та Рік Японії в Росії-2018" і провів зустріч із російським президентом Володимиром Путіним тет-а-тет.
Двадцять перша зустріч Сіндзо Абе з Володимиром Путіним відбувалася одночасно з оприлюдненням Міжнародною слідчою групою підсумків розслідування катастрофи малайзійського Boeing 777 рейсу МН-17 у липні 2014 р. та заявою про причетність до неї російських військових, а також на тлі чергової кризи у відносинах Росії та Заходу у зв'язку з хімічною атакою в Сирії та отруєнням у Великій Британії колишнього російського розвідника Сергія Скрипаля і його доньки. Попри все це, японський прем'єр залишив наріжні проблеми міжнародного характеру поза межами своєї уваги. Натомість було підписано 11 двосторонніх документів та конкретизовано план співробітництва Японії і Росії з восьми пунктів, започаткованого два роки тому. Економічне співробітництво, яке лягло в основу "нового підходу" Абе у відносинах із Росією, запропонованого ним у травні 2016 р. в Сочі, спрямоване на досягнення політичних завдань. Зокрема, за підсумками перемовин із російським президентом, Сіндзо Абе наголосив, що розраховує вирішити питання підписання мирного договору між двома країнами "ще за життя нинішнього покоління" і вважає це "найважливішим завданням свого уряду".
Власне, озвучена японським прем'єр-міністром мета була задекларована ним ще у 2012 р., коли він тільки обирався на посаду прем'єра, як одна з найголовніших у ланцюгу стратегічних завдань. Абе взяв за пріоритет покращення відносин із Росією, які значно погіршились у часи правління Демократичної партії Японії, та вибудовування відносин взаємодовіри і двостороннього співробітництва, поклавши їх в основу просування проблеми укладення мирного договору, каменем спотикання в якій є територіальна суперечка. На сьогодні спірними вважаються острови Ітуруп, Кунашир, Шикотан та група дрібних островів Малої Курильської гряди (японська назва - Хабомаї). Позиція Росії, яку вона перейняла в Радянського Союзу, базується "на загальновизнаних результатах Другої світової війни та непорушній післявоєнній міжнародно-правовій базі, включно зі Статутом ООН".
Японія покладається на Сімодський трактат 1855 року, підписаний Російською імперією та Японією, згідно з яким названі острови ніколи не належали Російській імперії, і Токіо вважає їх включення до складу СРСР незаконним. Окрім того, за твердженням японської сторони, ці острови не є частиною Курильського архіпелагу і тому не підпадають під термін "Курильські острови", використаний Сан-Франциським договором. У японській термінології щодо цих островів вживається словосполучення "північні території".
Активізація діалогу між країнами, спрямована на мирне врегулювання територіальних питань, почалася в добу Горбачова, а в часи правління Єльцина наміри двох сторін вирішити питання територіальної приналежності спірних островів та укласти мирний договір до 2000 р. відбилися в Токійській та Московській деклараціях. Однак залишились нереалізованими.
Таким чином, завдання повернути втрачені території, попри очевидну безперспективність, передається від одного керівника японського уряду до іншого. В цих умовах найважливіше завдання японського лідера традиційно лежить у внутрішньополітичній площині: продемонструвати суспільству вміння обстоювати національні інтереси, використовуючи при цьому широкий арсенал інформаційних та пропагандистських можливостей. Визнати факт безсилля в поверненні островів - рівнозначно політичному самовбивству. Адже боротьба за "споконвічні території" є частиною післявоєнної японської ідентичності.
Різниця може полягати тільки у виборі тактики. Сіндзо Абе, на відміну від більшості своїх попередників, віддав перевагу "м'якій силі". Під час першого за більш як десять років візиту прем'єр-міністра Японії до Росії у квітні 2013 р. Абе запропонував проводити зустрічі "настільки часто, наскільки це можливо". Тож навіть тоді, коли провідні західні та світові лідери бойкотували Олімпійські ігри 2014, Абе залишився вірним визначеному курсу і прибув до Сочі.
Правда, після російської анексії Криму та початку військового вторгнення на територію України японському прем'єру доводиться балансувати між своїми західними союзниками (насамперед США) і Росією, між якими погіршилися відносини. Від початку загострення ситуації в Україні Японія приєдналася до ініційованої заходом санкційної політики проти РФ, однак перші три пакети санкцій мали на меті не так покарати Росію, як проілюструвати консолідовану позицію з "Групою семи". Тож коли Японія відмовилася оприлюднити імена 23 осіб, проти яких ввели візові обмеження, виникли розмови, що список може не містити прізвища значимих російських політиків, проти кого, власне, і була спрямована загальна санкційна політика. Крім того, Путін сподівався з допомогою Японії ослабити єдність "сімки" у питанні санкцій. Однак прийняття третього санкційного пакета, яке перестало бути символічним, а набуло секторального характеру й торкнулося фінансового сектора, глибоко обурило російського президента та інших офіційних осіб, які наголошували, що "санкції шкодять двостороннім відносинам і відкидають їх назад". Крім того, через "українську кризу" виникла затримка з візитом Путіна до Японії, який планувався на другу половину 2014 р., але відбувся лише у грудні 2016 р. Правда, санкції не стали завадою для співробітництва між країнами. Тільки під час візиту Путіна до Японії було підписано 30 проектів про співробітництво у сфері енергетики, медицини та високих технологій на суму близько 2,4 млрд. євро. А за результатами, наприклад, минулого року, двосторонній товарообіг зріс на 14% і перевалив за 18 млрд. доларів. Як бачимо, Японія в особі Абе, попри тиск союзників, дотримується курсу, який не блокував би, а, в міру можливостей, сприяв реалізації стратегічної мети японської дипломатії через активну співпрацю з Росією.
Щоправда, в Росії превалює думка про тісну прив'язку позиції Японії до політики США, і РФ вміло грає на цьому чиннику. Російська сторона не приховує, що при вирішенні чутливих питань двосторонніх відносин вона не може не зважати на союзницькі зобов'язання Японії. Так, Росія пригрозила заходами у відповідь у разі розміщення США на території Японії комплексів ПРО Aegis Ashore, а неможливість передачі Японії суверенітету над островами обґрунтовує тим, що військові сили США можуть переміститися ближче до її кордонів.
Попри незмінну позицію Росії й особисто Путіна, що "вони не торгують територіями", він усе ж дав Японії "наживку" у вигляді пропозиції про "спільну економічну діяльність на Курильських островах". Власне, цю ідею обговорювали ще президент Єльцин і японський прем'єр Хашімото, вона була підхоплена Путіним спочатку у вигляді пропозиції досягти компромісу на основі принципу "хіківаке" ("нічиєї"), але не набула реального втілення. Через відсутність зрушень у перемовинах із Росією Сіндзо Абе сформулював на основі запропонованої ідеї свій "новий підхід". Однак протягом двох років свідченням "прогресу" у двосторонній співпраці на островах стали хіба що візити колишніх острів'ян та членів їхніх родин і безвізовий обмін. Реалізацію спільної господарської діяльності гальмують юридичні перепони. Токіо наполягав, щоб будь-яка економічна діяльність на островах за кошти японських інвесторів підпадала під японську правову юрисдикцію, а Москва виходила з того, що це російська територія, на якій діють лише російські закони. Під час переговорів було знайдено кілька інструментів взаємодії, серед яких - територія випереджувальної дії "Курили" для спільних проектів із наданням пільг для інвесторів. Однак японці не отримали пріоритетності перед іншими інвесторами. Більше того, під час Східного економічного форуму Путін у присутності Абе вручив медаль китайському віце-прем'єру Ван Яну, підкресливши, що 80% інвестицій у проекти на російському Далекому Сході йдуть із Китаю.
Під час нинішнього візиту до Росії Абе спробував вивести на новий рівень питання економічної співпраці між країнами на спірних територіях, яке критикується всередині країни через відсутність політичних успіхів у територіальному питанні. На спільній конференції лідери двох країн традиційно заявили про проведення плідних переговорів, однак питання мирного договору, схоже, знову відклалося в довгу шухляду. На сьогодні Росія потребує японських технологій та інвестицій у розвиток Далекого Сходу, тож Японії поки що залишається підтримувати враження, що без неї цей розвиток неможливий, зберігаючи свою присутність у регіоні та розвиваючи співпрацю між країнами на далеку перспективу.
Інша річ - безпекова сфера. Японія залишається важливим елементом військово-політичного балансу в Східній Азії, який, зокрема, здатен стримувати й амбіції Китаю, в чиїх обіймах Росія боїться опинитися, попри міцні торгівельно-економічні зв'язки з ним. Токіо, своєю чергою, потребує російської підтримки у питанні регіональних та глобальних загроз, серед яких - ядерна програма КНДР, і хоче бути впевненим, що погіршення відносин РФ із Заходом не призведе до формування антияпонського блоку з Китаєм.
Однак Сіндзо Абе знову перебуває в делікатній ситуації. На початку червня в Канаді відбудеться саміт "Групи семи" на рівні лідерів держав, на якому обговорюватиметься дестабілізаційна поведінка Росії у зв'язку з останніми подіями у світі, і Японії доведеться приєднуватися до спільних дій та заяв союзників. А вони навряд чи будуть позитивними для Москви. Попри те, що Японія намагається дистанціюватися від осуду діяльності Росії та була єдиною країною з "сімки", котра не вислала російських дипломатів через "справу Скрипаля", балансувати між Заходом і Росією в умовах тиску з одного боку та критики з іншого - нелегко. Але Сіндзо Абе це поки що вдавалося, адже на кону національний інтерес…