Президентські вибори у США фактично завершені. Попри небажання Трампа визнавати свою поразку, розрив у кількості голосів як виборців, так і потенційних виборників між кандидатами досить великий, аби перемогу Байдена визнали не тільки світові лідери (чимало яких зітхнули з відвертим полегшенням), а й, наприклад, рупор американських консерваторів Fox News. Повторити прецедент 2000 року, коли долю президентських перегонів вирішував Верховний суд США, зупинивши ручний перерахунок голосів у Флориді, не вийде. Бо тоді Буш-молодший, навіть із дискусійною перемогою у Флориді, набрав лише 271 голос виборників, а результат виборів у Флориді і США загалом вирішили якихось 537 голосів, — а Байден же наразі лідирує у перегонах з 290 голосами виборників, маючи всі шанси отримати ще 16 від Джорджії. Нагадаємо, що для перемоги в перегонах за головну посаду США достатньо набрати 270 голосів у колегії виборників. До того ж за Байдена віддало свої голоси майже на п’ять мільйонів американців більше, ніж за Трампа. Тому шанси останнього втриматись у президентському кріслі геть примарні.
Втім, чинний президент уперто повторює, що в нього вкрали перемогу, і обіцяє боротися до останнього. І це не тільки слова. В понеділок 9 листопада він заборонив працівникам своєї адміністрації брати участь у підготовці до передачі влади команді Байдена, а генеральний прокурор Вільям Барр (близький сподвижник Трампа) наказав своїм підлеглим розслідувати звинувачення у фальсифікації виборів, на чому наполягає 45-й президент США. Тим самим Трамп порушив понад столітню традицію визнавати переможця президентських перегонів і починати мирний трансфер влади наступникові, як тільки стає зрозумілим результат виборів. Тим часом Байден уже заявив, що уряд Сполучених Штатів має вдосталь інструментів, аби видворити порушника з Білого дому.
У цій незвичній для Америки ситуації доречно поцікавитися: а які норми і традиції регулюють процес трансферу президентської влади у США? Які саме інструменти мав на увазі Байден? Що станеться, коли Трамп до 20 січня 2021 року не звільнить Білий дім?
На конституційному рівні у США визначено лише чіткі рамки президентської каденції. Відтоді як 1933 року ХХ поправка до Конституції США набрала чинності, американський лідер заступає на посаду і звільняє її рівно опівдні 20 січня року, наступного за роком президентських виборів. А перша глава третього розділу Кодексу США встановлює, що офіційно переможця президентських перегонів визначає, чи, радше, оголошує за результатами підрахунку голосів виборників Конгрес на спільному засіданні палат, яке має відбутися 6 січня року, наступного за роком виборів.
Процедуру транзиту влади визначає спеціальний акт під назвою Закон про передачу президентської влади (Presidential Transition Act), ухвалений Конгресом 1963 року і відтоді неодноразово змінюваний та доповнюваний. Востаннє — торік. Найцікавіше в цьому акті навіть не повноваження і привілеї, які отримують на час між виборами та інавгурацією обрані президент і віцепрезидент, а визначення, від якого часу кандидата — чи, радше, кандидатів на посади президента і віцепрезидента США слід вважати обраними. Розділ (с) зазначеного закону говорить про це у незвичній для українського вуха термінології: «Терміни «обраний президент» і «обраний віцепрезидент», як їх вживано у цьому акті, означають таких кандидатів на відповідні посади, які досягли очевидного успіху» у президентських перегонах.
І цю «очевидність» встановлює не суд, не Федеральна виборча комісія США, не Конгрес і не влада штатів — її визначає адміністратор загальних служб, який (наразі «яка») керує маловідомою в Україні установою під назвою Адміністрація загальних служб. Цю посаду, як і саму адміністрацію, створено 1949 року для задоволення базових потреб федеральних агенцій, як-от транспортні послуги, надання приміщень, забезпечення офісним приладдям тощо. Одне слово, віддалений аналог нашої ДУСі (Державного управління справами). Від грудня 2017-го Адміністрацію загальних служб очолює 46-річна Емілі Мерфі, яку номінував на посаду президент Трамп і одностайно затвердив на посаді Сенат. Примітно, що у Вікіпедії сторінка про неї є лише англійською мовою, і це зайвий раз підтверджує, якою формальною була роль адміністратора загальних служб у трансфері влади з часів заснування посади.
Але цього разу все може бути інакше. Бо Закон про передачу президентської влади переважно й визначає, якими сервісами має забезпечити новообраних президента й віцепрезидента Адміністрація загальних служб. Якщо стисло, то це офісні приміщення, службовий транспорт, офісне обладнання, засоби комунікації, оплата роботи радників та консультантів, тренінги і спеціальні брифінги для команди переможців, а також витрати на визначених переможцями президентських перегонів посадовців у різних федеральних органах, покликаних забезпечити ефективний транзит влади, виплата добових під час службових відряджень тощо. Спеціально зарезервовані в державному бюджеті витрати на перехідний період (що триває 2–2,5 місяця) становлять наразі близько 7,1 млн дол., із яких 4,27 млн призначені для обраних президента та віцепрезидента і 1,83 млн — для тих, хто залишає Білий дім.
У нинішній редакції Закон про передачу президентської влади не обмежується приписами для адміністратора загальних служб, а зобов’язує чинного президента не пізніше ніж за півроку до виборів сформувати з високопосадовців президентської адміністрації Координаційну раду Білого дому з питань транзиту влади. Крім того, транзит влади має забезпечувати Рада директорів агенцій з питань транзиту влади, до якої мають увійти високопоставлені держслужбовці федеральних органів влади, котрі забезпечать належну передачу повноважень політичним призначенцям, що прийдуть у владні кабінети разом із новим президентом. Причому остання рада, яка складається з представників 20 ключових відомств, має функціонувати на постійній основі і збиратися регулярно у рік президентських виборів та бодай один раз на рік — в інші роки. Обидві комісії цього року були своєчасно створені й повністю укомплектовані. Втім, як бачимо, наразі вони не можуть забезпечити безпроблемний транзит влади, оскільки Трамп не визнає своєї поразки, а отже перемога Байдена залишається неочевидною для володаря Білого дому та чималої частини його прибічників.
Американській історії відомий прецедент, коли адміністратор загальних служб відмовлявся встановлювати «очевидного переможця» президентських перегонів більше місяця після дня голосування. Рівно 20 років тому, даючи свідчення в нижній палаті Конгресу, тодішній очільник Адміністрації загальних служб Девід Баррам визнав, що «в перебігу цих безпрецедентних, оспорюваних обома сторонами виборів, коли розрив між кандидатами мінімальний, для мене не є очевидним, хто їх виграв». При цьому Баррам послався на travaux preparatoires Закону про передачу президентської влади, в якому один із авторів законопроєкту під час його обговорення в Конгресі визнав, що у разі, коли переможець не є очевидним, адміністратор має утриматися від будь-якого рішення.
Оскільки поняття «очевидний переможець» — оціночне, скидається на те, що нинішня очільниця Адміністрації загальних служб Емілі Мерфі (яку, нагадаю, номінував на посаду Дональд Трамп) також утримається від встановлення переможця президентських перегонів. Принаймні доти, доки Трамп не визнає свою поразку.
Втім, це не завадило секретній службі США (аналог нашого УДО) взяти під державну охорону Джо Байдена та Камалу Гарріс, що означає певне імпліцитне визнання їхньої перемоги з боку державної машини Сполучених Штатів. Хоча це може свідчити й про передбачливість американських силовиків, які розуміють, наскільки наелектризоване американське суспільство, і пам’ятають, як у лютому 1933 року Джузеппе Зангарра намагався вбити обраного президентом (але ще не інавгурованого) Франкліна Делано Рузвельта. І воліють запобігти повторенню такого прецеденту.
Але повернімося до питання, винесеного в підзаголовок цієї статті. Якщо Трамп і надалі відмовлятиметься визнавати результати виборів, як Байден перебиратиме владу в Білому домі? Як бачимо, законодавство Сполучених Штатів не дає однозначної відповіді на це запитання. Оскільки правова культура США передбачає, що можновладці керуються не тільки писаними нормами, а й неписаними прецедентами. Трамп усе своє президентство відверто плював на неписані традиції. Тому наразі можливі два варіанти розвитку подій.
Варіант перший. Республіканський істеблішмент вирішить, що чинний президент перетворився на чистий пасив партії і своєю впертістю штовхає її до катастрофи. Тоді в обох палатах Конгресу утвориться більшість, достатня для того, аби швидко узаконити неписані правила доброго тону для господарів Білого дому. Хоча тут законодавці можуть напоротися на президентське вето. Але якщо республіканці «посипляться», то жодної надії на перерахунок чи зрив підрахунку голосів у ключових штатах у Трампа не залишиться. Оскільки, згідно з Конституцією США, президента обирають виборники, а колегію виборників від кожного штату визначає легіслатура штату. Без підтримки республіканської більшості в конгресах ключових штатів Трампу нічого не світить, навіть попри прихильність до нього судової гілки влади.
Якщо республіканці підтримуватимуть Трампа до кінця (а наразі з 53 сенаторів-республіканців від чинного президента дистанціювалися тільки троє), тоді почнуть працювати законодавчі й конституційні норми, про які ZN.UA докладно писало у статті «Як Трамп може оскаржити результати президентських виборів у Сполучених Штатах». Це означає, що американському суспільству ще належить пройти випробування судами, формуванням колегій виборників відповідно до результатів народного волевиявлення, відданістю виборників своїм передвиборним обіцянкам голосувати за конкретного кандидата і, нарешті, офіційним визначенням дуету переможців уже новим складом Конгресу 6 січня наступного року.
Але, щойно переможці будуть визначені офіційно, певен, що секретна служба США не завагається звільнити Білий дім від самозванця, яким Трамп стане рівно опівдні 20 січня наступного року. Бо у США головний арбітр нації — не республіканці і не демократи, не президент (незалежно від прізвища), не Конгрес (незалежно від скликання) і не Верховний суд (незалежно від складу), а Конституція Сполучених Штатів. І це докорінно відрізняє США від України.
Всі статті Геннадія Друзенко читайте за посиланням.