24–25 травня президент Франції Еммануель Макрон як почесний гість Санкт-Петербурзького економічного форуму перебував з візитом у Росії.
Своєю участю він, поряд з кількома іншими міжнародними достойниками, істотно допоміг господарям рухатися до поступового виходу із зовнішньополітичної ізоляції. Однак важливіше, що Макрон спробував закріпити новий вектор розвитку франко-російських відносин.
Зближення з Росією стало першим значущим зовнішньополітичним кроком президентської каденції Макрона. Саме пишний прийом Путіна у Версалі наприкінці травня 2017 р. започаткував інтенсифікацію економічних обмінів і взаємодію громадянських суспільств, а міністри закордонних справ, та й президенти, які принаймні раз на місяць спілкуються телефоном у робочому режимі, розпочали інтенсивний політичний діалог. (Див. DT.UA від 2 березня "Куди повертається Франція? Дилема духу і літери у франко-російському діалозі".)
Санкт-Петербурзький економічний форум, як і планувалося, підбив перші підсумки зближення. У передчутті проривів на захід приїхало 60 очільників французьких компаній, зокрема нафтової Total, енергетичної Engie, банку SociОtО gОnОrale та харчового гіганта Danone, а в результаті було підписано близько 50 угод різного рівня. Особливої уваги заслуговує інтенсивна співпраця в енергетичній галузі: Engie - один із партнерів у проекті "Північного потоку-2", а Total бере активну участь у проектах щодо скрапленого газу в російській Арктиці у співпраці з російською компанією "Новатек" під керівництвом Геннадія Тимченка, який перебуває під санкціями.
Однією з наскрізних тем форуму стала ода стійкості французького бізнесу, завдяки якій жодне з 500 французьких підприємств не залишило Росію, надавши рекордні серед іноземних працедавців 170 тисяч робочих місць. Товарообіг із 2016 р. невпинно зростає, за останній рік - на 16,8%. Втім, господарі зустрічі не втрачали нагоди пустити шпильку. Путін, вислухавши переможні реляції французької сторони, зазначив, що фінська фірма Fortum вклала майже половину (6 млрд дол.) всіх французьких інвестицій у Росію (15 млрд дол.), і згадав непорівнянний обсяг китайських інвестицій - 85 млрд дол.
Втім, і самі французи, відбиваючи такі закиди, погоджувалися з необхідністю ставити амбітніші цілі: Макрон заохочував підприємців прагнути більшого, нарощувати інвестиції та торгівельні обороти у всіх не охоплених санкціями сферах та відіграти важливу роль в економічній і соціальній модернізації Росії. За такого налаштування чільного учасника "Нормандського формату" роль санкцій як інструмента зміни зовнішньополітичної поведінки ризикує мінімізуватися не лише на практичному, а й на символічному рівні.
Водночас, попри плани, урочисте відкриття форуму "Тріанонського діалогу" двома президентами не відбулося. Хоча було зроблено спільне фото і підписано кілька угод у сфері освіти, науки та культури. Натомість Макрон виділив трохи часу для незалежних правозахисних організацій - наприклад, зустрівся з головою "Меморіалу" Олександром Черкасовим. Російські правозахисники залишилися задоволеними таким символічним жестом підтримки.
У теорії, представленій торік президентом Макроном, загальною рамкою для стрімкого зближення з РФ на економічному та суспільному рівнях мав стати "відвертий", "вимогливий" діалог, який не уникає щирого обговорення конфліктних питань. Важко сказати, наскільки прямим і відвертим був двосторонній діалог президентів за зачиненими дверми, який тривав майже три години. Проте на публіці прямоти і безкомпромісності було небагато, що контрастувало навіть із торішньою Версальською конференцією, коли Макрон у присутності Путіна жорстко висловився і щодо втручання РФ у виборчу кампанію, і щодо пропаганди російських медіа, і щодо сирійських питань.
Звернення на "ти" і "дорогий Владімір" обрамляли доволі легку атмосферу, в якій дражливі питання, радше, оминалися чи згадувалися побіжно, ніж поставали з усією гостротою. Публічно не було посутньої розмови про російську агресію, санкції чи Крим (попри побудову мосту через Керченську протоку і маневри в Азовському морі) або ж застосування хімічної зброї у Сирії та авіаудари коаліції. Не згадувалося навіть про справу Скрипаля, хоча одним із чотирьох висланих із Росії французьких дипломатів став очільник Business France, відповідальний за підготовку французького павільйону на економічному форумі. Відповідаючи на запитання журналістів, які намагалися загострити дискусію, Путін вправлявся у хуцпі, заперечуючи причетність Росії до катастрофи МН17 та стверджуючи, що Олег Сенцов не митець, а терорист. Макрон, натомість, у відповіді на перше запитання привітав готовність Росії приєднатися до розслідування, друге - визнав чутливим для Путіна; однак підкреслив, що на закритій зустрічі з Путіним порушував питання Сенцова і російського режисера Серебреннікова.
Результати діалогу теж доволі скромні. Що стосується ситуації в Сирії, то сторони досягли абстрактної домовленості про створення механізму координації двох переговірних ініціатив - процесу в Астані, в якому беруть участь Росія, Туреччина та Іран, і т.зв."малої групи", що об'єднала Францію, Сполучені Штати, Велику Британію, Німеччину, Йорданію та Саудівську Аравію. Метою такої координації має стати запуск конституційного процесу і виборів у Сирії для політичного вирішення конфлікту. Велика поступка з боку Франції - відхід від позиції безумовного усунення Башара Асада. Макрон анонсував співпрацю в питанні надання гуманітарної допомоги, втім - досягти порозуміння щодо механізмів контролю хімічної зброї президентам не вдалося.
Сторони очікувано підтримали ядерну домовленість з Іраном, на противагу рішенню Трампа. Проте якщо Путіна влаштовує договір від 2015 р. і він неприхильно ставиться до намагань його змінити, Макрон усе ж акуратно пробує впровадити ідею додаткових зобов'язань для Ірану по закінченні терміну дії договору у 2025 р., зокрема - у питанні балістичної програми та активності в регіоні. У сфері кібербезпеки, яка торік стояла гостро в самій Франції й залишається в центрі конфлікту Росії та США, сторони домовилися про співпрацю і обмін інформацією.
Тема України не стала на переговорах центральною, втім, на прес-конференції Макрон так підсумував своє рішуче налаштування: "Щодо ситуації в Україні, мирне врегулювання кризи на Донбасі є ключовим елементом повернення до мирних відносин між Європою і Росією, ми всі в цьому зацікавлені. Я сказав президенту Путіну, що найближчі місяці стануть вирішальними, якщо ми хочемо завершити цей конфлікт. Президент сказав, що немає іншого рішення, ніж виконання Мінських угод усіма сторонами на базі конкретних пропозицій, які ми зробили разом із Німеччиною. В наступні тижні відбудуться зустрічі технічних груп, а тоді - зустріч міністрів закордонних справ у Нормандському форматі, і мені б хотілося, щоб ми досягли істотного прогресу на цьому шляху".
Попри скромність практичних результатів петербурзької зустрічі, вони стали тільки тлом для наполеонівських планів французького президента, які він окреслив у промові на пленарній сесії 25 травня. Вона стосувалася не лише потенціалу відновлення довіри та примирення між двома державами, а й спільної розбудови нового багатостороннього світового порядку.
Щедро цитуючи Достоєвського щодо необхідності примирення і Толстого в контексті розбудови довіри, Макрон у своєму виступі посилався на спільну історію та культуру Росії, Франції і Європи. Жонглюючи образами Петербурга як найбільш європейського міста Росії, рідного міста Путіна й важливого місця пам'яті Другої світової війни, він намагався показати, що й історія, і доля Росії пов'язують її з Францією та Європою. А "Франція є її європейським партнером, вартим довіри, відкритим і надійним, щоб простувати у майбутнє".
Уникаючи прямих згадок про російську агресію чи відповідальність, Макрон говорив про "незгоди" і "непорозуміння", які траплялися за 25 років пострадянського періоду і які треба подолати, примиривши Історії. Напередодні форуму, в інтерв'ю для тижневика Le Journal de Dimanche, Макрон сказав, що розуміє Путіна, на якого вплинуло "приниження від подій навколо падіння Берлінського муру та СРСР", а також захищав місце Росії в Європі, "попри те, що там немає демократії, в нашому розумінні". А на форумі заявив: "Я також розумію посилену роль, яку Росія взяла на себе у своєму регіональному оточенні і у світі, зокрема на Близькому Сході".
Відтак, на регіональному рівні, Франція і Росія повинні "покращити механізми функціонування миру і безпеки на європейському континенті", переглянути архітектуру європейської безпеки та рамки нового стратегічного діалогу. Зрештою, кілька разів підкресливши "незалежність" Франції та її зовнішньої політики, Макрон запросив Путіна до спільного творення нового світового порядку, окресленого як "посилена багатосторонність" (multilateralisme fort). Остання базується на трьох китах - суверенітеті держав, співпраці між ними та власне багатосторонності, практично вираженій у потужних міжнародних організаціях і форумах. Постійне членство Росії та Франції в Раді Безпеки ООН наділяє ці країни особливою роллю в посиленні і самої Ради Безпеки, і "багатосторонності".
Які висновки можна зробити з цих річних підсумків та амбітних планів нарощування співпраці?
По-перше, хоча ідеї спільної розбудови багатосторонності явно протиставляються "односторонності" рішень американського президента, а також частково перетинаються з поглядами російських еліт на бажану конфігурацію міжнародної системи, - наразі рано казати, що відносини Париж-Москва стали значно важливішими, ніж Париж-Вашингтон. Попри безпрецедентну відкритість Макрона, російські аналітики доволі скептично налаштовані до його натхненних промов і поки що схильні вважати їх тактичним ходом, спрямованим на покращення своїх позицій у грі з президентом Трампом, яка поки що не принесла Франції значних успіхів. Інакше кажучи, російська сторона чекає конкретніших політичних жестів на підтримку такої риторики.
По-друге, дискурс цінностей для Макрона розділився на дві частини. Для французької зовнішньої політики на цьому етапі не існує суперечностей між символічними актами солідарності та посиленням співпраці з Росією. Як сказав Le Monde анонімно процитований співробітник макронівської адміністрації, "ми дуже чітко показали свою солідарність із Лондоном у справі Скрипалів і показали нашу рішучість у Сирії, однак це не заважає нам підписувати контракти і співпрацювати". Відтак, єдиною умовою для наступного приїзду очільника французької держави до Росії - на чемпіонат із футболу, залишається вихід збірної Франції принаймні до півфіналу.
По-третє, згода і навіть націленість на розширення співпраці - безумовна: Макрон не висуває жодних умов, пов'язаних зі звільненням заручників, припиненням агресії, вдовольняється формальними заявами щодо невизнання анексії Криму. Французький президент неодноразово повторював, що з Путіним не можна бути слабким, оскільки він обов'язково цим скористається. Однак реальна тактика французького президента аж ніяк не свідчить про силу.
По-четверте, навіть коли розцінювати слова тільки як слова, промови президента Макрона на Санкт-Петербурзькому форумі показали істотні розбіжності в риториці української влади та її партнера по Нормандському формату. Там, де ми бачимо політичне використання енергетики, Франція бачить вигідні проекти для забезпечення Європи; там, де ми закликаємо до бойкоту чемпіонату світу, президент Франції готовий їхати; там, де ми обстоюємо свій суверенітет, Макрон визнає особливу роль Росії в регіоні; там, де ми бачимо принаймні "гібридну війну", яка загрожує загальною дестабілізацією, Франція бачить конфлікт на Донбасі, вирішення якого дозволить нормалізувати відносини між Францією та Росією.
Відтак, наш останній шанс, перш ніж замирювальна риторика не перейшла у замирювальну практику, а французька політика не завершила чергового циклу розвитку, почавши відтворювати чи то особливі відносини з СРСР Шарля де Голля, чи то стрімке зближення під проводом Саркозі після російсько-грузинської війни 2008 р., - ті найближчі місяці, які Макрон відводить для досягнення прориву у питанні конфлікту на Сході України.