Прем'єр-міністр країни Саад Харірі, який обіймав цю посаду з листопада 2016 року, подав у відставку через масові антиурядові протести, що критично розхитують і так складну політичну ситуацію в Лівані.
Країна опинилася без прем'єра, і ліванський президент Мішель Аоун повинен провести консультації з парламентом, щоб визначитися з ім'ям нового прем'єр-міністра. Протести в Лівані розпочалися ще 17 жовтня, після рішення уряду оподаткувати дзвінки в додатку WhatsApp та інших месенджерах. І хоча згодом ліванська влада вирішила скасувати зазначений податок, це не зупинило протестів. До гасел протестувальників додалися вимоги, пов'язані з політичною корупцією та ситуацією в економіці.
Ліван перебуває на межі дефолту й зіштовхнувся з однією з найгірших економічних криз за десятиліття. Протестувальники звинувачують правлячий політичний клас у тридцятилітній безгосподарності та корупції: на сьогодні Ліван має один із найвищих боргів у світі - понад 80 мільярдів доларів. Ліванська криза дуже нагадує схожу ситуацію в Греції у 2010 році.
Проблеми Лівану не тільки політичні та економічні, а й демографічні. Ця невелика країна (що прийняла свого часу багато палестинських біженців) після початку сирійської громадянської війни змушена була надати прихисток і численним біженцям із Сирії. В результаті, в суспільстві, через стрімке зростання кількості мешканців, порушено рівновагу. Маючи лише чотири мільйони власного населення, Ліван прихистив ще два мільйони біженців і мусить витрачати на їхні здоров'я та освіту кошти, які для нього непідйомні. Міжнародної допомоги вочевидь недостатньо для того, аби стабілізувати ситуацію.
До цього слід додати ще й негативний вплив Ірану та Сирії на внутрішні справи Лівану, якого він ніяк не може позбутися. Не виключено, що ліванська криза є передвісником повернення втручання Дамаску в ситуацію в Лівані. Оскільки Башар Асад, чий режим Росії вдалося утримати при владі, тепер повинен "відпрацьовувати" Москві вкладені в нього військові та фінансові ресурси. Якщо Кремлю знадобиться ще одна гаряча точка на Близькому Сході, то ліванська криза - саме те, що буде потрібно Росії.
Ліванці вийшли на вулиці, вимагаючи зміни всього політичного класу. Ці протести були підтримані в головних містах країни й поширилися навіть на ті міста світу, в яких є ліванські громади. Але протести не можуть тривати нескінченно. І не слід виключати, що терористична організація "Хізбалла" спробує їх радикалізувати для просування своїх інтересів, маючи на меті захоплення влади в Лівані. Такий розвиток подій може стати початком реалізації планів Тегерану щодо контролю над ліванською територією.
Постає питання: чому саме зараз розпочалися ліванські демонстрації? І чи не синхронізовано це з поверненням влади диктатора Башара Асада на майже всю територію Сирії? Адже в період невизначеності, безвладдя та політичного хаосу терористи з "Хізбалли" легко можуть спровокувати розширення конфлікту в Лівані, який потім зможе перерости у громадянську війну. Оскільки неконтрольовані демографічні проблеми, емігранти і завелика кількість безробітних молодих людей здатні стати вогненебезпечною сумішшю, яку дуже просто підпалити. Особливо коли соціально-економічні проблеми змішуються з політикою, а вузол приглушених раніше суперечностей між християнами, шиїтами і сунітами затягується дедалі тугіше.
Релігія в політиці - це катастрофа, але з електоральних причин у Лівані намагалися заплющувати на це очі. Внаслідок чого країна, яка раніше була переважно християнською, тепер дедалі більше потрапляє під впливи радикальних ісламістів.
Президент Лівану Мішель Аун - єдиний політик, якого підтримує все християнське населення і переважна більшість ліванців. А ісламістські агенти Ірану прагнуть ісламізувати Ліван, підбуривши два мільйони палестинських та сирійських мусульманських біженців до очищення країни від християнських впливів, оскільки Ліван - єдина держава на Близькому Сході, в якій президент і половина уряду є християнами. Ісламісти хочуть витіснити християн не тільки із влади, а й із країни.
Не слід також забувати, що в Лівані сходяться інтереси як регіональних, так і світових гравців. Для Сирії Ліван ніколи не існував, там його вважають сирійською провінцією. Для Ірану Ліван - це країна, в якій можуть вільно практикуватися терористи з "Хізбалли", метою яких є знищення Ізраїлю. А Росії Ліван цікавий для просування її стратегічних інтересів у близькосхідному регіоні.
Адже якщо Москві через своїх ставлеників в ісламському світі вдасться спровокувати нову громадянську війну в Лівані, то це стане для неї приводом виступити захисником християнських інтересів, одночасно допомагаючи зброєю (через треті країни) бойовикам із "Хізбалли". З цього приводу можна робити різні прогнози, проте дуже чітко прозирає можлива зацікавленість Кремля виступити в Лівані у ролі "миротворця".
"Хізбалла" - велика проблема для Лівану. Цей фанатичний релігійний рух, який фінансує й озброює Іран, за будь-яку ціну хоче переконати ліванців у тому, що вони воюють з Ізраїлем і що ось-ось ця країна може напасти на них.
"Хізбалла", діяльність якої центральний ліванський уряд контролювати не в змозі, штучно підтримує ситуацію насильницької войовничості проти Ізраїлю, періодично провокуючи конфлікти з єврейською державою. Насправді ж ліванці вже дуже втомилися від цього, і їм набридло, що їхню зовнішню політику та відносини з сусідами коригують агресивні ісламісти, які вже почуваються майже господарями країни.
Якщо ж Тегерану вдасться змінити політичну ситуацію в Лівані таким чином, що там до влади прийде проіранське керівництво, то це загрожує сусіднім країнам, особливо Ізраїлю.
Політичний контекст Лівану такий, що важко сформувати дієздатний уряд, як цього вимагає ліванський народ, коли "Хізбалла" може заблокувати будь-яке рішення.
Ситуація в Лівані дуже серйозна. Причиною ліванських проблем стало те, що лідер "Хізбалли" Хасан Насралла отримує з Ірану рішення, суверенне право приймати які має належати лише ліванцям. Так Ліван опосередковано опинився під зовнішнім управлінням Тегерану.
Толерантний, мультикультурний і пацифістський Ліван був зруйнований після початку громадянської війни між мусульманами і християнами понад 40 років тому. Необачно пустивши до своєї країни палестинських біженців, ліванці перетворилися на заручників чужих бажань. Решта стало наслідком цих минулих помилок.
Ліванський політичний клас не в змозі протистояти агресивності й жорстокості шиїтської "Хізбалли", діяльність якої загрожує стабільності Лівану. Релігійники не хочуть зрозуміти, що релігія - це особиста справа, а не політична. А в Лівані ісламісти замінюють політику релігією.
Протести в Лівані небезпечні ще й тим, що їхня руйнівна сила може порушити нинішню систему політичних противаг. Фанатична ісламська більшість здатна використати соціальне невдоволення ліванців для переформатування системи влади таким чином, що християни взагалі втратять можливість бути повноцінно представленими в уряді.
Трагедія Лівану в тому, що він постійно стає заручником чужих планів і чужих рішень. Тому, хоча протести в Лівані - законні, як і сирійські протести проти диктатури Башара Асада, для ліванців дуже важливо не повторити трагічного досвіду Сирії. Коли незаконне втручання у внутрішні справи цієї країни Росії та Ірану зберегло режим диктатора ціною загибелі понад 400 тисяч сирійців, а мільйони сирійських громадян змушені були стати біженцями.
Тим часом як Лівану загрожує економічний крах, насильство зростає. Повстання дуже зашкодило відносинам між політичними партіями: альянси були порушені, а взаємні зобов'язання можуть бути переглянуті.
Однак політична еліта Лівану залишається глухою до гніву вулиці. Протести тривають, а політичні партії зосередили свою увагу на пошуку кандидатури нового прем'єр-міністра.
Упродовж багатьох років Сирія намагалася контролювати Ліван, а сьогодні проіранська проксі-армія "Хізбалла" фактично робить це. Й ліванська армія безсила щось змінити.
Доки ця ситуація триватиме, а Ліван залишатиметься щодо Ізраїлю прифронтовою державою, інвестицій не буде, і ця країна дедалі більше скидатиметься на Сирію й Ірак.
Тим часом усе більше ліванських християн тікають на Захід, що тільки посилює ісламізацію Лівану. Проблема в тому, що в "ліванському рівнянні" дуже багато змінних, кожна з яких може призвести до неочікуваних наслідків.
Сценарії розвитку політичної ситуації в Лівані великою мірою визначаються ззовні, тому протистояти його повзучій колонізації Іраном вдасться лише з реальною допомогою Заходу. Бо не допустити "сиріїзації" Лівану можна тільки спільними зусиллями.