Я не прозахідний і не проросійський. Я прогрузинський. Так, я навчався в Європі, працював у Штатах, але першу вищу освіту отримав у Києві. Чому б мене не назвати проукраїнським?
Михаїл Саакашвілі
Для того щоб усвідомити масштаб перетворень, здійснених за вісім місяців після приходу до влади в Грузії Михаїла Саакашвілі, слід подивитися на Грузію річної давнини. Навіть стислий перелік проблем цієї країни вражає. Грузія являла собою класичний приклад «держави, що не відбулася» при стрімкому соціальному розшаруванні населення, відсутності чіткої економічної програми, кадровій чехарді, відкритій перевазі кланового бізнесу, корупції, що роз’їдала все і вся. Остання, за дуже скромними оцінками, досягала 80 відсотків. Поголос приписує батьку польського економічного дива Лешеку Бальцеровичу, під час перебування його радником у Е.Шеварднадзе, наступні слова: «Отримавши такі кошти, країна не повинна відчувати жодних соціально-економічних проблем». Адже йшлося про більш ніж один мільярд доларів допомоги Грузії. За десять років президентства Шеварднадзе не вдалося вирішити навіть таке питання, як своєчасна видача мізерних пенсій і зарплат, внутрішній борг держави лише по захищених статтях бюджету становив кілька сотень мільйонів доларів. Влада повною мірою поширювалася хіба що на столицю та її околицю. У провінціях правили феодальні князьки, часто з відверто кримінальним минулим і нинішнім. Були навіть випадки, коли рішення про керівника району приймалися під час так званих «стрілок», куди з’їжджалися бандитські угруповання, що суперничали одне з одним. Додайте до цього проблему сепаратизму — крім втрачених на початку 90-х Абхазії та Південної Осетії, існували ще де-факто незалежна Аджарія і проблемна Самцхе-Джавахетія.
З таким тягарем на початку листопада минулого року Грузія ввійшла в політичну кризу, що завершилася оксамитовою «революцією троянд» і відставкою Е.Шеварднадзе. Наступні події спростували песимістичні сценарії розвитку подій: Грузія не втяглася в новий раунд громадянської війни, не розвалилася на удільні князівства. У гранично короткий термін (45 днів) нова грузинська влада 4 січня нинішнього року змогли провести чесні й прозорі вибори президента, на яких переміг Михаїл Саакашвілі, який отримав 96% голосів виборців. На повторних парламентських виборах, що відбулися в березні, за правлячий блок «Національний рух» проголосувало понад 70% виборців. Семивідсотковий бар’єр удалося здолати лише блоку «Нові праві», до якого входять так звані «нові грузини» і бізнесмени з числа колишніх «червоних директорів» і «міцних господарників».
У грузинському парламенті було створено абсолютну пропрезидентську більшість, що дозволило Михаїлу Саакашвілі проводити будь-які рішення в рамках проголошеної ним програми реформ і боротьби зі спадщиною минулого режиму.
Ось деякі кроки нового грузинського керівництва. Після інавгурації 20 січня М.Саакашвілі починає безпрецедентну для пострадянського простору боротьбу проти корумпованих бюрократів. Грузинський парламент приймає новий закон про боротьбу з корупцією, який, в американських традиціях, дозволяє прокурору укладати «угоду» із підозрюваним: непереслідування в обмін на цінну інформацію про більш тяжкий злочин, скоєний будь-ким іншим. Відповідно до нового закону, підозрюваний може бути визнаний винним «заочно», навіть якщо він не з’являється на засідання суду. Грузією прокочується ціла серія арештів злісних неплатників податків, колись наближених до сім’ї колишнього президента. Після сплати в бюджет країни податків і штрафів за весь час дії незаконно отриманих податкових пільг вони звільняються з-під варти. Результатом настільки жорсткого курсу стало не тільки значне наповнення держбюджету, а й усвідомлення всіма того, що податки слід платити. За вісім місяців поточного року як податки зібрали 756 млн. ларі, що становить 102,9% від запланованого.
Не менше складною для країни залишалася проблема організованої злочинності й так званих «злодіїв у законі». Раніше недоторканні, вони не просто опиняються за гратами: спроба непокори у в’язницях викликає жорстку відповідну реакцію грузинської влади, аж до наказу стріляти на поразку. Така позиція виявилася холодним душем, яка миттєво протверезила гарячі голови кримінальних авторитетів. У результаті особливо небезпечні злочинці переведені до спеціальної в’язниці «європейського типу», де зв’язок із подільниками, що залишилися на волі, за допомогою мобільного телефону неможливий.
Подальша боротьба з корупцією в органах влади стає тотальною. Особлива увага приділяється МВС, ДАІ, митниці, податковій службі, працівникам адміністрацій, армії. Відбувається якісна зміна співробітників, причому чиновники, які не заплямували себе та підтвердили свою кваліфікацію, продовжують працювати на своїх посадах. Іноді доходить до курйозів. Грузини, що звикли до простої формули у відносинах із чиновниками «гроші—послуга», нині змушені витрачати більше часу на отримання елементарної довідки. Чи давати гроші нікому, чи просто бояться брати.
Контрабанда — ще одна ракова пухлина грузинської економіки. Після повернення Аджарії до правового поля Грузії й перекриття батумського трафіку грузинська влада закриває ринок в Ергеті на адміністративному кордоні з Південною Осетією. Доходи грузинських митних постів на російському кордоні зростають уп’ятеро. Паралельно з цим падають доходи від контрабанди в Південній Осетії. Прискореними темпами відновляються дороги в обхід цхінвальського району — зростання легального товарообігу вимагає відповідної інфраструктури.
На пост міністра економіки приходить відомий російський підприємець грузинського походження Каха Бендукідзе. Тотальна приватизація, висловлена у фразі, що вже стала крилатою: «У Грузії продається все, крім совісті», — супроводжується процесом лібералізації податків. Все це жваво нагадує про шокову терапію часів Бальцеровича й Гайдара, але, схоже, що цього разу Грузії вдасться успішно реалізувати як перше, так і друге. Уряд говорить про відродження туризму. Наголошується на спрощенні візового режиму — за нинішніми правилами грузинська віза обійдеться в 10 дол. (раніше від 40 до 80) у будь-якому грузинському КПП.
Результатом боротьби з корупцією можна вважати різке зростання податкових надходжень у бюджет. У березні попит на місцеву валюту — ларі — для оплати податкових боргів був настільки високий, що Грузія відчувала невеличку фінансову кризу, коли всі доступні ларі раптом перетекли з рахунків у банках до Мінфіну. Саме з березня розпочалося нестримне зростання курсу національної валюти стосовно долара. У вересні за долар дають лише 1,68 ларі — на 25% менше, ніж у березні. Держава ламає голову над тим, як запобігти подальшому росту ларі — ще трохи, і курс почне шкодити експорту. У довгостроковій перспективі аналітики кажуть про значне підвищення довіри до ларі й неминуче зниження майже 80-відсоткового рівня доларизації грузинської економіки.
Зростання кредиту довіри бізнес-спільноти до держави виражається в зниженні дохідності державних облігацій із 40 до 11,5% за незмінного рівня інфляції та зрослого попиту. Паралельно знижуються і ставки за комерційними кредитами, причому в серпні ставки по кредитах у ларі вперше зрівнялися з доларовими ставками. Розвиток бізнесу з більш низькими фінансовими витратами, безсумнівно, позначиться на економічних показниках.
Приріст доходів бюджету виявився настільки значний, що в серпні парламент переглянув його видаткову частину в бік збільшення через значно збільшені приходи. Мінфін планує, що доходи і витрати бюджету 2004 року перевищать торішні показники на 200 мільйонів дол. — більш ніж на 20%.
Вперше уряд повністю розрахувався з бюджетниками по зарплатах і пенсіях. Щоправда, у більшості регіонів Грузії пенсія поки що залишається на рівні семи доларів на місяць, отже говорити про успіхи в цьому напрямі наразі рано. М.Саакашвілі обіцяє, що в державному секторі не буде зарплат менше 100 ларі (близько 50 доларів). У принципі, в уряді мають бути кошти й для забезпечення зростання пенсій, хоча за настільки короткий термін особливого підвищення очікувати не доводиться.
За той самий період зростання промислового виробництва становило 16,5%. Особливо це помітно в сфері малого та середнього бізнесу — на 46,3% і 39,8% відповідно. Темпи зростання великого бізнесу більш скромні, та все одно вражають — 12,2%. Обіцяне Бендукідзе зниження податку на прибуток з 20 до 12%, ПДВ — із 20 до 18%, а також скасування дюжини інших податків і зборів, за оцінками експертів, мають сприяти подальшому зростові економіки та скороченню її тіньової частини.
Крім ослаблення податкового пресу міністр економіки планує тотальну приватизацію через дуже прості правила. Від покупців потрібно лише одне — «живі» гроші. Ніяких інвестиційних зобов’язань, ніяких «стратегічних» об’єктів, національних уподобань і «конкурсів краси». Було розпущене управління з інвестиційної політики, закритий антимонопольний комітет. Логіка Бендукідзе проста: якщо ваші права порушують, звертайтеся в суд. В інтерв’ю журналу Economist міністр економіки заявив, що до 2007 року він планує прикрити й своє власне міністерство. «Нормальній державі не потрібно міністерство економіки, а за три роки ми побудуємо нормальну державу», — заявив він журналісту.
Треба сказати, що далеко не всі грузини добре сприймають такий радикалізм, і регулярно біля міністерства влаштовуються пікети протесту. З іншого боку, численні «мертві» підприємства — яскраве підтвердження тому, що без радикальних заходів не обійтися.
Президент Грузії та прем’єр-міністр регулярно проводять road-show для інвесторів, переконуючи останніх у надійності інвестицій у Грузію. На думку аналітиків, це більше схоже на корпоративну, ніж на традиційну державну рекламу. Вперше за весь час існування сучасної грузинської держави великий грузинський бізнес відчуває труднощі в залученні випускників західних вузів — через зростаючу конкуренцію за якісні кадри з боку держави. Можливо, це одне з головних досягнень Саакашвілі — повернути державі частину того coolness factor, потенціалу запаморочливого кар’єрного росту та самореалізації, який змушує працювати на цей уряд найбільш просунуту молодь, поступово заповнюючи розрив з більш динамічною економікою.
Все вищевикладене — далеко не повний перелік зусиль нової грузинської влади. Це не результати масштабних реформ, що тільки розпочалися, а наслідок наведення елементарного порядку в економіці країни. Насправді про успішність грузинського проекту ми зможемо судити лише через кілька років. Однак уже нині очевидно, що нинішня Грузія — це, за словами президента Киргизії А.Акаєва, «виклик новим державам на пострадянському просторі». Та якщо це виклик, якому потрібно протистояти, то варто задуматися про систему цінностей таких президентів.