В ЄМЕНІ ВЛАДУ ЗАХОПИЛИ ПРИХИЛЬНИКИ ІРАНУ
Міжнародна спільнота, сконцентрувавши зусилля в регіоні Близького Сходу на недопущенні зростання впливу "Ісламської держави", фактично "проспала" події в Ємені, над яким нависла примара громадянської війни та розколу країни. Під впливом внутрішніх і зовнішніх викликів політичний перехідний процес, з великими потугами запущений за регіонального посередництва, так і не зміг вивести цю одну з найбідніших країн світу на шлях стабілізації. У геополітичному плані особливо неприємними нові єменські реалії можуть стати для США, їхнього головного регіонального союзника Ізраїлю, а також сусідньої Саудівської Аравії. Тепер замість лояльного їм керівництва в Сані "облаштувалися" прихильники шиїтського Ірану, чиє гасло - "Аллах великий, смерть Америці, смерть Ізраїлю, прокляття євреям, перемога ісламу" - більш ніж промовисте.
Де-факто захопивши столицю Сану ще у вересні 2014 р., в лютому цього року рух "Аль-Хусі", офіційно організований під банером "Ансарулла" ("Помічники Аллаха"), формалізував свою владу. Хусіти, які представляють шиїтську течію в ісламі, проголосили свою "конституційну декларацію", зокрема розпуск чинних органів влади і сформування нових. Сам президент Абд Раббо Мансур Хаді після тривалого "домашнього арешту" зміг нарешті виїхати до південного міста Аден, де осудив переворот, наполягаючи на своїй легітимності. Захоплення влади хусітами не визнали також міжнародна спільнота на чолі з РБ ООН і регіональні організації.
Швидкий успіх хусітів, які становлять близько 30% населення країни і які змогли встановили контроль над значними територіями півночі, заходу та центру Ємену, зумовлений низкою факторів. Значною мірою передумови для їхньої перемоги створила сама влада на чолі з президентом Хаді, що так і не спромоглася досягти консенсусу з ключовими політичними гравцями, подолати основні соціально-економічні проблеми та завоювати прихильність вулиці. Тож коли уряд ухвалив рішення урізати субсидії для бідняків, це стало останньою краплею невдоволення. Чим і скористалися хусіти, виступивши таким чином не проти влади як такої, а проти її антисоціальної політики.
Будучи раніше відносно слабкими у політичному та військовому плані, хусіти після революція 2011 р. спромоглися вийти на авансцену з національним порядком денним. Водночас їхній стрімкий прорив став можливим лише завдяки двом основним чинникам: підтримці з боку старого режиму Салеха та допомоги Ірану, який реалізовував таким чином свої зовнішньополітичні цілі.
Інтерес екс-президента Алі Абдалли Салеха полягав передусім у тому, щоб помститися тим, хто був найбільше зацікавлений у тому, аби він втратив владу, - колишньому соратникові Алі Мохсену аль-Ахмару і загалом партії "Іслах", яку представляють клан аль-Ахмар і, великою мірою, "Брати-мусульмани". Зберігаючи значний вплив у силових структурах, парламенті та уряді, він також саботував діяльність Хаді, віце-президента часів його правління, усіляко намагаючись переконати, що при ньому життя було "краще", а революція 2011 р. виявилася "пагубною". Головна ж його мета - повернутися разом із сином Ахмедом у велику політику. Саме невтручання лояльних Салеху племен, підрозділів армії та Республіканської гвардії (а лише в Сані перебувало 100 тис. бійців) у просування хусітів, а подекуди навіть сприяння їм та надання допомоги, і забезпечило останнім швидке захоплення міст. Спочатку Амрана (оплоту клану аль-Ахмарів), а потім і столиці та інших міст.
Після падіння Сани і переходу влади до рук єменських хусітів офіційні особи ІРІ зробили низку заяв, давши зрозуміти, що відтепер Ємен перебуває у сфері впливу Ірану і розглядається як новий член "осі опору". До останньої можна віднести асадівську Сирію, "Хезболла" в Лівані, палестинський "Хамас", воєнізовані шиїтські формування Іраку. У Тегерані дали зрозуміти, що військово-політичний рух єменських хусітів "Ансарулла" є не чим іншим, як копією "Хезболли" ліванських шиїтів - фактично "держави в державі".
На цьому тлі лише зазначимо, що про свої наміри щодо Ємену в Ірані заявляли ще відразу після того, як хусіти ввійшли в єменську столицю 21 вересня. Зокрема, радник духовного лідера ІРІ із зовнішніх питань Алі Акбар Велаяті та представник Хаменеї в Корпусі вартових ісламської революції (КВІР) Алі Саіді вказували на те, що відтепер вплив Ірану сягає Середземноморського узбережжя (Ліван) й Баб-ель-Мандебської протоки (Ємен).
Примітно, що відразу після взяття Сани хусіти встановили контроль і над міжнародним аеропортом, а також важливим портом Ходейда на Червоному морі. Зі швидким налагодженням наприкінці лютого авіасполучення між Єменом та Іраном можливість постачання хусітам необхідних ресурсів, у тому числі зброї, значно спрощується.
14 рейсів на тиждень цілком достатньо, щоб іранські "гумконвої" вчасно покривали потреби "єменської" "Хезболли".
На крайній випадок поруч є й іранські військові кораблі, які вже давно присутні в Аденській затоці, де проводять антипіратську операцію. У разі потреби іранці зможуть пришвартуватися тепер уже і в дружньому порту Ходейда.
Як стверджує останній звіт Групи експертів ООН щодо Ємену, для нелегальної підтримки хусітів Іран використовує, зокрема, і територію сусідньої Еритреї. Спецпідрозділи КВІР, як вважається, тренують сили хусітів на невеликих островах біля узбережжя цієї країни. У цьому ж звіті також стверджується, із посиланням на джерела, які заслуговують довіри, що ІРІ поставляє зброю в Сааду.
Не забув Іран і про інформаційну підтримку діяльності хусітів. Ії здійснює супутниковий телеканал "Аль-Масіра", створений на кошти Тегерана фахівцями іранського телеканалу "Аль-Алім" та ліванського "аль-Манар". При цьому інформаційні випуски готують у цитаделі "Хезболли" на півдні Бейрута.
Оцінюючи подальший розвиток ситуації в Ємені, можна припустити, що хусіти в альянсі з лояльними Салеху силами не намагатимуться встановити контроль над усією територією країни, спрямувавши зусилля лише на окремі прилеглі важливі райони, зокрема нафтоносні, а також у напрямку Баб-ель-Мандебської протоки. Це пов'язано як із несприйняттям їх місцевими племенами, так і необхідністю протистояти прихильникам "Аль-Каїди на Аравійському півострові" (АКАП). Крім того, сам альянс колишніх ворогів, які тепер осіли в Сані, є досить нетривким і залежатиме від міцності позиції екс-президента Салеха, а також бачення його подальшої ролі в Тегерані.
Водночас у президента Хаді, його оточення і союзників також недостатньо сил для повернення контролю над Саною. За різними оцінками, кількість озброєних членів "Ансарулли" може становити 75-120 тис. осіб, у розпорядженні яких є велика кількість озброєнь та військової техніки, у тому числі важкої. На додачу до іранської зброї та трофеїв з урядових складів часів війн з режимом Салеха вони, під час свого останнього просування, розграбували також низку армійських складів та баз.
Останні тенденції свідчать про певну "лівіїзацію" Ємену: коли в країні діятимуть два центри ухвалення рішень. Перший - Аден, у якому базуватиметься міжнародно визнана влада країни і який позиціонуватиметься як тимчасова столиця Ємену (деякі посольства - п'ять аравійських монархій, а також США і Великої Британії - вже перенесли в місто свої диппредставництва). І другий - контрольована хусітами, за підтримки елементів колишнього режиму, Сана, де діятимуть інші органи влади.
При цьому окремих зусиль для створення ісламської держави відповідно до своєї ідеології та переконань докладатиме АКАП, яка має значну присутність, зокрема, і в південно-східних провінціях Ємену. Експансія хусітів на захід і південь від Сани посилила міжконфесійну напруженість і призвела до зростання симпатії сунітських племен до АКАП. Причому деякі племена відкрито стали на її бік. В інших районах деякі сунітські племена з релігійної солідарності також уклали союз з АКАП. Крім того, сприйнятливим "матеріалом" для вербування з боку джихадистів може стати й частина єменської молоді, яка зневірилася у спроможності державних органів змінити ситуацію на краще.
Отже, АКАП може значно поліпшити свої позиції, провокуючи міжконфесійний розкол та позиціюючи себе єдиним захисником єменських сунітів від подальшого просування хусітів-шиїтів. Це відбуватиметься пропорційно до спроможності президента Хаді створити в Адені реальний впливовий центр сили, зданий забезпечити безпеку сунітським племенам, які не бажають влади "Ансарулли". При цьому президентові доведеться ще узгодити позиції з прихильниками відокремлення Південного Ємену, яких представляє переважно рух "Аль-Хірак аль-Сальмі аль-Джунубі".
У цій ситуації ризик повномасштабної громадянської війни у країні, де влада здебільшого залежить від племінних конфігурацій і де в обігу близько 40-60 млн одиниць зброї (на 24 млн населення), залишається високим. Перспектива проголошення окремих держав на території Ємену також не виключається, що залежатиме від спроможності сторін знайти компроміс і від втручання іноземних сил.
Водночас можливість урегулювати ситуацію в Ємені політичним діалогом поки що видається близькою до нуля. Величезна прірва між інтересами й цілями сторін конфлікту, відсутність готовності до поступок, а також значні інтереси регіональних країн, що зійшлися в цій країні, не дають підстав для оптимізму. Шляхи подолання кризи, втихомирення сторін та примусу їх до взаємних поступок для збереження цілісності країни й уникнення громадянської війни пролягають передусім через Тегеран і Ер-Ріяд із залученням США. При цьому "єменське досьє" мало б розглядатися в контексті іранської ядерної програми та конфлікту в Сирії.
Проте відсутність прогресу на останніх переговорах щодо ядерної програми Ірану робить малоймовірним просування і в інших питаннях, у які залучений Тегеран. У тому числі й щодо Ємену. Причина останньої відмови хусітів зустрітися в Ер-Ріяді за посередництва представника ООН для переговорів з Хаді - скоріш за все, саме Ісламська республіка. Посередницька спроба Оману, який зберігає зв'язки як з Іраном, так і з керівництвом Ємену (єдина з країн Затоки, що не перевела посольство в Аден), також може закінчитися аналогічно.
Цілком можливо, що іранська сторона посилюватиме свій досить швидкий і неочікуваний успіх на цьому напрямку, аби використати у своїх подальших цілях. Основна роль відводитиметься створенню тієї самої єменської "Хезболли". Що це буде - "держава в державі" чи самопроголошена держава - визначить розвиток подій.
Присутність Ірану за допомогою "Ансарулли" на слабко контрольованих кордонах свого стратегічного ворога (загальна протяжність майже 1,5 тис. км) - Саудівської Аравії - створює не лише пряму військову загрозу королівству, а й ризик дестабілізації країни зсередини. Перемога хусітів може надихнути шиїтів у Східній провінції Саудівської Аравії (10-15% населення країни), у яких і так непрості відносини з владою.
Крім того, Іран отримує виходи до узбережжя Червоного моря (той-таки порт Ходейда) з присутністю в районі стратегічного транспортного вузла - Баб-ель-Мандебської протоки. Нестабільність у цьому районі, зокрема, позначиться і на світовому танкерному транспортуванні нафти. Хоча, за встановлення контролю над цим районом хусітам (і, звісно, іранцям) ще доведеться поборотися з кровними ворогами з "Аль-Каїди", які, зрозуміло, хотіли б мати цю "відмичку нестабільності" у своїх руках.
Можливість воєнної операції в Ємені проти "заколотників" силами міжнародної спільноти або регіональних країн, тієї ж таки Саудівської Аравії, на нинішньому етапі залишається близькою до нуля. Насамперед це пов'язано з браком належних ресурсів та політичної волі у самих арабів, а також невдалим досвідом військового протистояння Ер-Ріяда з хусітами в недавньому минулому. Можливим видається подальше завдавання безпілотниками США ударів по цілях АКАП в Ємені, особливо у разі зміцнення їхнього впливу.
Зробити свій внесок у побудову антиамериканського проекту в Ємені були б не проти і в Росії, де нещодавно депутати Держдуми приймали представників перевороту - хусітів та представників партії Селеха з "Загального народного конгресу". Однак навряд чи це можливо - реальних важелів впливу Москва в цій країні не має.
Наразі ж очевидно одне: хоч у який бік розвиватиметься ситуація, Ємен уже ніколи не буде колишньою країною.