З минулого року в Молдові створюється негативний образ офіційної України. У деяких засобах масової інформації наша країна постає як корумпована держава-невдаха, певною мірою небезпечна для національних інтересів Молдови. Свою «лепту» в такий імідж України внесла передусім молдовська опозиція, але не можна також не відзначити й «заслуг» офіційного Кишинева. Чимало людей пам’ятають слова Володимира Вороніна: Молдова, котра є членом Світової організації торгівлі, спробує заблокувати вступ до неї нашої країни. Скажемо відверто: малопривабливий образ України в Молдові пов’язаний не лише з історичними образами прорумунськи настроєної частини населення республіки, а й із подіями останнього часу. Пригадаємо казус села Паланка, проблеми визнання власності Молдови на території України, питання про змішані молдовсько-українські митні пости, гучні історії з убивством журналіста Гонгадзе й касетами майора Мельниченка. Істотно зіпсувала імідж України в Молдові і стаття одного з консультантів Головного управління внутрішньої політики адміністрації Президента України, опублікована в київській пресі в серпні минулого року за назвою «Україна залишається одна». Та й офіційний Київ у питанні врегулювання придністровського конфлікту, м’яко кажучи, також виявився не на висоті. На нашу думку, не завжди те, що робило наше керівництво, узгоджувалося зі статусом, а ще точніше, з етикою країни-гаранта. Немає нічого дивного в тому, що окремі молдовські аналітики називали й називають позицію України в розв’язанні придністровського конфлікту обструкціоністською. Якщо президент Молдови після енної спроби домовитися з Ігорем Смирновим каже, що більше не сприйматиме придністровського лідера інакше, як звичайного громадянина Молдови, а Президент України влаштовує останньому гостинний прийом у Києві, то це слугує якнайшвидшому врегулюванню конфлікту чи ні? Якщо офіційний Київ не збирається нічого змінювати в своїй «молдовський» політиці, то він має прийняти як данність те, що в сусідній і колись дружній країні явно посилюються антиукраїнські настрої. Їхньою квінтесенцією стала стаття Ніколає Пєліна «Молдова й українська небезпека» в 12-му номері щомісячника «Контрафорт» за минулий рік.
Хоч як сумно про це говорити, але й останній раунд переговорів між Молдовою та Придністров’ям на початку липня в Києві позитивних штрихів образу України в Молдові не додав. Передусім тому, що Україна приєдналася до ініціативи ОБСЄ й Росії про розв’язання придністровського конфлікту шляхом створення на території Молдови федеративної держави. У статті 4 проекту цієї угоди записано: «У Республіці Молдова буде створено державно-територіальні утворення. Вони вправі мати свою конституцію й мають своє законодавство». Ініціатори цієї угоди ніби абстрагуються від усіх попередніх рішень у врегулюванні конфлікту, пояснюючи все тим, що запропонований проект виводить переговори з глухого кута. Але чи так це? Виникає низка запитань, головне з яких можна сформулювати так: до чого об’єктивно веде федералізація в країні, де вже народився сепаратизм, — до зміцнення суверенітету й незалежності чи до остаточної дезинтегрованості? І ще: чи бажає Україна собі того, чого побажала Молдові? Невже потреба в гаслі «За єдину Україну» після виборів уже не актуальна? Чи для України вона актуальна, а для Молдови ні?
Багато представників молдовської політичної еліти в штики сприйняли саму ідею федералізації країни, вважаючи, що остання лише підсилить сепаратистські настрої й не врятує, а знищить державність Молдови. У заяві прес-служби ліберальної партії плану федералізації країни сказано рішуче «Ні!». Бо він «остаточно підриває незалежність і суверенітет нашої держави, робить необоротними її європейські та євро-атлантичні орієнтири». Молдовські ліберали підкреслюють: «світовий досвід знає приклади створення федеративних держав шляхом об’єднання кількох територій, але не шляхом поділу на основі критеріїв політичних (Придністров’я) чи етнічних (Гагаузія)».
Поза сумнівом, що вже найближчим часом з’являться подібні заяви і з боку християнських демократів Юрія Ромкі, соціал-демократів Оазу Нантоя, соціал-лібералів Олега Сєрєбряна. Названі лідери уже висловилися в цьому сенсі. Позитивно сприйняли ідею побудови в Молдові федеративної республіки голова демократичної партії Думітру Дьяков, лідер комуністичної більшості в парламенті Молдови Віктор Степанюк, лідер фракції «Альянс Брагіна» Думітру Брагін. Поки що мовчить президент країни Володимир Воронін.
Позитивно відгукнувся про проект угоди, ініційованої ОБСЄ, Росією й Україною, відповідальний за зовнішню політику Придністров’я Валерій Ліцкай, а Народні збори Гагаузії звернулися до молдовської влади з проханням узяти участь у переговорах як третьому суб’єкту майбутньої федерації.
Так чи інакше, але проект угоди між Республікою Молдова та Придністров’ям, опублікований у кишинівській офіційній пресі 9 липня нинішнього року, створює, уже створив черговий виток напруженості в сусідній країні. Найближчим часом Україна відчує це на собі. Лідери молдовської опозиції не тільки дорікають нашій країні в нещирості й непослідовності, збираючись пікетувати посольство України в Молдові, а й відроджують ідею розміну територій: якщо вже втрачати Трансністрію, то нехай Україна віддасть «бессарабські» землі. У Києві, звісно, знають про це. Підтримавши ідею федералізації Молдови як країна-гарант, Україна мимоволі втягується в її внутрішньополітичні суперечки.
P. S. Коли цю статтю було вже написано, позиція президента Молдови щодо проекту угоди ще була невідома. Витримавши майже двотижневу паузу, Володимир Воронін урешті-решт «озвучив» свою оцінку документа, який, на його думку, «...мабуть, назавжди ввійде в історію цього століття. Це перший план не «культурного розлучення» сторін, які протистоять одна одній, а план об’єднання сторін, вирішення конфлікту, план, що закладає історично апробовані й вивірені форми можливого державного ладу».
У цитованому вище зверненні президента Молдови до громадян республіки сказано, що план інтеграції країни, запропонований ОБСЄ, уперше пропонує «...таке розв’язання придністровської проблеми, яке не ущемляє жодну зі сторін, уперше об’єднання батьківщини відбувається не за рахунок когось і не на шкоду комусь, а в ім’я загального блага, в ім’я спільного вирішення злободенних проблем розвитку економіки, суспільства та країни». Інше рішення, запевняє В.Воронін, наближало б «країну до роздержавлення, до повної втрати суверенітету й розчинення в територіях сусідніх країн». Неважко здогадатися, що до цих «сусідніх країн» належить не лише Румунія, а й Україна. Пугалом України лякають своїх співгромадян й інші відомі молдовські політики. Екс-міністр національної безпеки Молдови Анатоль Плугару пише, приміром, в останньому номері кишинівського щотижневика «Комерсант плюс»: «В Україні завжди існували політичні сили, яким Буковини й півдня Бессарабії все ще замало. Вони не проти продовжити справу Микити Сергійовича».