Здається, ще трохи — і Ліберія порине в хаос. Днями Генеральний секретар ООН Кофі Аннан зазначив, що зараз ця африканська країна перебуває «між надією та катастрофою». Багаторічна ліберійська громадянська війна досягла апогею.
Те, що відбувається сьогодні в Ліберії, дуже характерно для всього регіону так званої «зеленої Африки». Ця країна — найстарша африканська республіка, свого часу заснована звільненими рабами, і довгий час вона вважалася прикладом демократії по-африканськи. Ліберія залишалася відносно спокійною державою до продовольчого бунту 1980 року, у результаті якого президент Вільям Толберт був повалений сержантом Самюелем Доу. Державний переворот, здійснений Доу, поклав край пануванню в країні афро-американської меншини. З цього часу в Ліберії почався період нестабільності.
До кінця 80-х політичне свавілля й економічна розруха привели країну до громадянської війни. Повсталі прибічники Національно-патріотичного фронту під проводом Чарльза Тейлора взяли під контроль значну частину території. Доу було страчено. Незабаром у середовищі заколотників, як це часто трапляється, відбувся розкол, через що бойові дії в Ліберії стали ще більш інтенсивними. Заколотники воювали одне з одним, із ліберійською армією та із західноафриканськими миротворцями. 1995 року було підписано мирну угоду, що, зрештою, призвело до обрання Тейлора президентом, проте не змогло покласти край насильству в країні. Повстанці на півночі Ліберії продовжували воювати проти нової влади. Сумним результатом міжусобної різанини стали тисячі убитих мирних жителів і десятки тисяч біженців.
Нинішнього ліберійського президента часто обвинувачують у навмисній дестабілізації обстановки в країнах, що межують із Ліберією, особливо в Сьєрра-Леоне, де війну вдалося лише недавно припинити в результаті великої міжнародної миротворчої операції. За словами опонентів Тейлора, він казково збагатився, підтримуючи сьєрра-леонських повстанців, чиї бази розташовані в районах діамантових копалень. А авторитарний стиль правління Тейлора перетворив його на своєрідний алерген як для ліберійських політиків, так і для цілих етнічних угруповань.
У червні міжнародний трибунал, створений ООН для розслідування військових злочинів, пред’явив Тейлору обвинувачення в підтриманні заколотників під час кривавої громадянської війни в Сьєрра-Леоне. Тоді ж було видано ордер на арешт Тейлора. Це сталося, коли президент Ліберії вів у Гані переговори про закінчення тривалої міжусобиці у своїй країні. Під час цих консультацій президент Ліберії несподівано заявив, що не братиме участі у чергових президентських виборах, якщо відповідне положення буде міститися в мирному плані. Одночасно він оголосив про своє рішення прийняти пропозицію про політичний притулок у Нігерії, уточнивши, втім, що не покине свій пост до прибуття міжнародного миротворчого контингенту. Про ордер на арешт було забуто, і Тейлор повернувся до Ліберії, де заявив, що зумів запобігти спробі державного перевороту.
Повстанці ж не погодилися із запропонованою схемою, справедливо побоюючись, що Тейлор може спершу дочекатися миротворців, а потім, відчувши себе під їхнім захистом, заявити, що і не збирався покидати свій пост. У країні знову почалися жорстокі бої, і цього тижня війська опозиційних сил наблизилися до Монровії. За останні два місяці партизани вже втретє входять до ліберійської столиці. В результаті цього вже сотні людей загинули, а тисячі — залишилися без даху над головою. Президент заприсягся захищати столицю до останнього, і події чергового разу стали розгоратися за одним і тим же перевіреним сценарієм.
Зіштовхнувшись із опором урядових військ, повстанці обійшли місто окраїнними районами і передислокували свої з’єднання в південно-східну частину столиці. Сьогодні сотні ліберійців ховаються від наближення вуличної війни у будинках ООН. Бої заважають роботі гуманітарних організацій, працівники яких намагаються хоч якось допомогти жителям країни. Лікарі двох лікарень міжнародної організації «Лікарі без кордонів» стверджують, що не можуть працювати в таких умовах. Глава місії цієї організації в Ліберії Ален Каса заявив, зокрема, що лікарям і їхнім помічникам складно навіть просто довезти поранених до лікарень. Працівники благодійних структур не можуть вийти на вулиці — а отже, вони позбавлені можливості доставити гуманітарну допомогу тим, хто її потребує.
Тим часом слід зазначити, що від ситуації в Ліберії залежить стабільність усього регіону. Крім інших країн тут розташовані горезвісна Сьєрра-Леоне і Берег Слонової Кістки, в яких у недавньому минулому також вирувала громадянська війна. Противники Тейлора стверджують, що його відставка принесе в Західну Африку мир і процвітання — регіон зможе зосередитися на економічному розвитку, а не на громадянських війнах.
Проте навіть якщо заколотникам удасться захопити Монровію, це ще не означатиме, що війну закінчено. Дехто припускає, що перемога повстанців буде тимчасовою і стане усього лише ще однією сторінкою в історії міжусобиці, що тягнеться вже багато років.
Багато хто з нинішніх противників президента й у минулу війну виступали проти сил, вірних Чарльзу Тейлору. Бойовики руху «Ліберійці за примирення та демократію» розпочали війну з баз у Гвінеї. Проте у відносно короткий термін вони захопили значну територію на півночі і заході Ліберії. Нещодавно сформоване угруповання «Рух за демократію в Ліберії» контролює стратегічно важливі райони на півдні та сході країни, позбавивши уряд життєво важливого доходу від продажу деревини. Загалом же повстанці зараз контролюють дві третини території Ліберії.
Власті втрачають довіру у військових, які не отримують зарплату. А уряд Тейлора опинився в ситуації, коли йому не довіряє не лише значна частина населення власної країни, а й міжнародна спільнота. Нещодавно було запроваджено санкції проти Ліберії, за умовами яких власті країни позбавлені можливості законним шляхом закуповувати зброю.
Ситуацію може виправити лише введення в Ліберію міжнародних миротворчих сил. Однак проблема в тім, що поки не вироблено позицію щодо структури такого контингенту. Міністр закордонних справ Франції Домінік де Вільпен, який виступає на підтримку цієї ідеї, запропонував очолити миротворців американцям, що традиційно мають тісні зв’язки з Ліберією.
Дійсно, як ми вже згадували вище, Ліберію заснували звільнені раби з Америки, і взаємини цих двох країн завжди були особливими. Тому сьогодні Джордж Буш зазнає щонайсильнішого тиску з боку як генерального секретаря ООН, так і глав урядів деяких дружніх африканських країн. Американцям вказують на те, що англійці тримають свої миротворчі сили в Сьєрра-Леоне, а французи — у Березі Слонової Кістки й у Конго. Але у Вашингтоні вагаються. По-перше, ще свіжий у пам’яті провал американської миротворчої місії в Сомалі. А по-друге, і без Ліберії близько половини всієї американської армії перебуває зараз за межами Сполучених Штатів — в Іраку, Кувейті, Афганістані... Тож американці, найімовірніше, візьмуть лише символічну участь у міжнародних миротворчих силах.
Друга можливість — використання регіональних сил, які складаються з військових країн—членів західноафриканської регіональної організації ЕКОВАС, але можливий склад такого контингенту теж поки важко визначити. Таким чином, найважливішу роль у врегулюванні кризи доведеться зіграти головній військовій силі регіону — Нігерії. Саме тому делегація ООН стільки уваги приділяє переговорам із президентом цієї країни Олусегуном Обасанджо. І за тим, яку позицію займе його уряд у цьому питанні, спостерігатимуть у світі особливо пильно.