28 січня 2020 року у Брюсселі відбулося шосте засідання Ради асоціації Україна-ЄС.
Засідання Ради стало дебютом урядової команди прем'єр-міністра Олексія Гончарука перед керівництвом інституцій ЄС у рамках одного з ключових майданчиків двостороннього діалогу. Також це засідання було першим і для команди президента Європейської комісії Урсули фон дер Ляйєн, що зайвий раз підкреслило одночасність початку політичних циклів у Києві та Брюсселі.
Цей збіг дає певний шанс синхронізувати пріоритети та очікування сторін перед початком інтенсивної та непростої взаємодії. І результати засідання Ради чітко продемонстрували потенціал такого синхронного "танго", а також ризики наступити на ноги партнеру, яких обидві сторони намагатимуться попервах уникати.
Слід віддати належне професійній витримці європейського блоку уряду Олексія Гончарука, яка допомогла напередодні засідання Ради утримувати під контролем очікування його результатів. Як і прогнозувалося в Будинку уряду, навряд чи варто було розраховувати на прорив від першої зустрічі-знайомства.
Серед твердих досягнень, з якими прем'єр повертається додому, - підтвердження новим складом Єврокомісії рішення ще попереднього її складу від 30 листопада, що Україна виконала передумови для одержання чергових 500 млн євро четвертої програми макрофінансової допомоги ЄС і отримає гроші після виконання первинних передумов нової програми співпраці з МВФ. Підтверджено графіки візиту в Україну вже найближчими тижнями ключових високопосадовців ЄС у сфері зовнішньої політики - віцепрезидента ЄК, високого представника Жозепа Борреля та комісара ЄС з переговорів про розширення та європейської політики сусідства Олівера Варгеї.
Українська делегація також підписала угоду про надання 26 млн євро технічної допомоги для потреб розвитку фермерства і сільських територій. Було оприлюднено спільний прес-реліз сторін - компромісний документ на кілька сторінок, плід кількох тижнів напруженого "фехтування" українських та європейських дипломатів над кожним сигналом і формулюванням, який окреслює спільні пріоритети (або відсутність таких) сторін принаймні на поточний рік.
За цими фактами і надзвичайно люб'язною атмосферою, в якій Брюссель зустрів українську урядову команду, приховуються доволі чіткі та неоднозначні висновки щодо можливостей і меж можливого, в рамках яких доведеться працювати команді прем'єра, аби зберегти та примножити здобутки України на європейському треку.
Висновок перший. Рада продемонструвала, що Європейський Союз дедалі більше переходить у позицію стратегічної оборони, і цей тренд загалом-то ускладнюватиме досягнення Києвом поставлених амбіційних завдань передусім у торговельно-економічній сфері.
Як свідчить текст спільного прес-релізу Ради, а також сигнали очільників ЄС на спільній прес-конференції, Брюссель розглядає зону вільної торгівлі з Україною як єдиний ефективний механізм реалізації потенціалу взаємної торгівлі. Сподівання Києва включити до порядку денного питання про її перегляд для розширення можливостей українських експортерів очевидно були рішуче відкинуті.
За моєю інформацією, максимум, на що готові піти європейці, - це оновлення додатків до Угоди. Внесення змін до її тексту, що тягне за собою ратифікаційну згоду Європарламенту та держав - членів ЄС, - для Єврокомісії табу.
Зоною можливого руху вперед залишаються відомі напрямки - гармонізація технічних регламентів для промислових товарів з метою спрощення процедур сертифікації для українських промтоварів та укладення Угоди АСАА (промисловий безвіз), інтеграція енергосистеми України до єдиного європейського ринку електроенергетики, спрощення митних процедур, ad hoc адаптація законодавства і стандартів ЄС у сфері цифрових технологій.
Висновок другий. Позиція стратегічної оборони Брюсселя підживлюється з двох джерел сучасної розстановки сил усередині ЄС.
Перше - посилення негативної позиції Франції у питаннях перспектив розширення ЄС (було продемонстровано на прикладі Балканських країн-кандидатів) та ослаблення у зв'язку з Брекзитом табору прихильників експансії або хоча б відкритості європейського проєкту, що змушене брати до уваги керівництво ЄК. Друге джерело - посилення торговельного протекціонізму, який часто змушує Брюссель дивитися на успіхи України в експансії на аграрний чи транспортний сегмент європейського ринку більше з тривогою, аніж із симпатією.
Висновок третій. ЄС переносить акцент на якісно інші, навіть інноваційні завдання свого порядку денного, який він намагається просувати в глобальному контексті, і перевіряє спроможність української сторони стати у цьому адекватним партнером. Йдеться про масштабну ініціативу "Європейська зелена угода", реалізація якої офіційно має зробити Європу першим у світі вуглецево-нейтральним континентом до 2050 року.
На практиці - регуляторно і фінансово допомогти європейській промисловості й агросектору вчасно адаптуватися до невідворотних економічних наслідків світової кліматичної кризи і в такий спосіб ефективно захиститися від конкуренції виробників із третіх країн. Йдеться також про новий інтегральний підхід до регулювання цифрових технологій та антимонопольної політики, покликаний дати цілісну, "геополітичну" відповідь на виклики, які кидають традиційним капітанам європейської індустрії їхні мегаконкуренти в Китаї та США.
У світлі цих трендів останнє, що може собі дозволити українська урядова команда, - ставитися до діалогу з Брюсселем у форматі Ради асоціації як до періодичного "дебрифінгу" перед європейськими донорами про виконання взятих на себе зобов'язань, реформи та амбітні плани на майбутнє.
На мою думку, у європейському блоці Кабміну під егідою профільного віцепрем'єра Дмитра Кулеби існує чітке розуміння згубності таких підходів. Як мінімум Київ прагне креативно використовувати наріжний принцип співпраці, сформульований самим Брюсселем у рамках Східного партнерства, - "більше за більше": більше фінансової та технічної допомоги, більше доступу до ринку ЄС і можливостей секторальної співпраці в обмін на більше структурних економічних реформ.
Як резонно зауважив заступник міністра - торговельний представник України Тарас Качка, "цей принцип має працювати в обидва боки". Іншими словами, надалі керівним принципом процесу адаптації законодавства мають бути чітко простежувані вигоди від доступу українських виробників товарів і постачальників послуг на ринок ЄС.
Київ на цьому зупинитися не може.
Як відомо, Угода про асоціацію допускає можливість через п'ять років після набуття нею чинності (чи початку дії) провести перегляд передбачених нею умов торгівлі товарами в напрямі подальшої лібералізації та відкрити додаткові можливості для наших експортерів. Наш інтерес у цьому разі очевидний - позбутися низки тарифних квот для українських агрохарчових товарів, узгоджених сторонами у зовсім інший історичний період і нині економічно застарілих.
Однак зацікавити Брюссель Україна може, лише запропонувавши широку модернізацію Угоди на основі ретельно прорахованого обопільного балансу інтересів сторін. Така модернізація має охопити положення Угоди про адаптацію економічного секторального законодавства, а не лише тарифні додатки.
Євросоюз також повинен побачити вигоди - поширення європейських норм на нові сфери економіки України, що полегшить ділові зв'язки та інвестиції європейських фірм, залучення українських компаній в європейські виробничі ланцюжки. Іншими словами, робиться ставка на те, що перегляд Угоди має також зробити український ринок для європейського бізнесу трішки цікавішим, а Україну - більш зрозумілим і надійним партнером ЄС у вирішенні глобальних завдань.
Тому для української сторони тут дуже важливо проявити стратегічне бачення. Важливо сформулювати цікаві і переконливі для Брюсселя пропозиції, які резонують із пріоритетами "Європейської зеленої угоди".
Як уже було сказано вище, суть цієї флагманської ініціативи Урсули фон дер Ляйєн - не стільки захистити клімат, скільки посилити глобальну конкурентоспроможність європейської індустрії, агросектору і транспорту, в тому числі з допомогою таких регуляторних новацій, як вуглецевий де-факто тариф, стандарти сталого розвитку у виробничих ланцюжках тощо.
Чи зможе Україна вчасно врахувати ці тенденції у своїй глобальній пропозиції щодо модернізації Угоди про асоціацію, зберігши при цьому шанс на конкурентність для своїх експортерів? Чи зможемо ми сформувати привабливі ідеї, як бути корисними для європейського кластеру електричного автомобілебудування (European Battery Alliance)? Це може бути як доступ до рідкоземельних металів, необхідних для автоакумуляторів (наприклад до родовищ українського літію), так і інноваційні ідеї українських стартапів. Як нам не відстати від формування нової європейської архітектури регулювання цифрових і телекомунікаційних технологій? Зокрема, в частині використання штучного інтелекту та великих даних, стандартів діяльності та відповідальності соціальних мереж, кібербезпеки?
І насамкінець. Красиві, амбіційні пропозиції приречені піти у небуття, якщо їх не буде підкріплено якісним виконанням домашнього завдання на законодавчому та інституційному рівнях. "Європейська зелена угода" і далі залишатиметься для нас недосяжною мрією, якщо не відбудеться становлення повноцінної національної системи обмеження і торгівлі вуглецевими викидами, обґрунтованої системи ціноутворення на тонну вуглецю та цільового використання отриманих коштів.
На профільне відомство у сфері енергетики та захисту довкілля чекає несподівана честь вийти на перші ролі у діалозі з Брюсселем щодо адаптації майбутніх законодавчих ініціатив ЄЗК, можливо, у вигляді додаткового кліматичного додатку до Угоди про асоціацію. Міністерство також несподівано для себе стане партнером номер один у підтримці вітчизняних металургів, які мусять довести європейським регуляторам безпідставність застосування до їхньої продукції майбутнього європейського вуглецевого тарифу. Цю роль належить гідно зіграти заступнику відомства з євроінтеграційних питань спільно з колегами з причетних міністерств.
Масштаби і невідкладність завдань у сфері європейської інтеграції - це не сенсація дня, і щорічні засідання Ради асоціації - лише привід і нагода підбити підсумки й оцінити майбутні виклики. Шосте засідання Ради асоціації - чудовий шанс звірити годинники та взаємні очікування з європейськими партнерами, з якими у нас так вдало збігся наступний політичний цикл.