Ось уже тижнів зо три британське суспільство насолоджується скандалом, пов’язаним із дружиною прем’єр-міністра Тоні Блера. Точніше, суспільство спостерігає, а насолоджується британська преса, яка сама ж розкопала факти, вміло їх «присмажила» й нині намагається якомога довше годувати ними публіку через екрани й газетні шпальти.
Не секрет, що політиків британські журналісти «обожнюють» найбільше, незалежно від їхньої партійної приналежності. Причому найболючіше «б’ють» саме тих, котрі при владі. Але якщо серйозні газети більше переймаються ударами в галузі політики й економіки, то бульварна преса намагається вдарити «нижче пояса» — відстежує пікантні нюанси приватного життя і змальовує їх, акцентуючи на громадській моралі.
Викривальна кампанія проти Шері Блер розпочалася в неділю 1 грудня на першій шпальті Mail on Sunday, а Daily Mail у наступні дні лише пришвидшувала оберти скандалу за рахунок нових знахідок. Коротенько суть історії така. Шері Блер вирішила купити квартиру в Брістолі, де у місцевому університеті навчається старший син Блерів. Щоб не шукати житло самотужки й не привертати до покупки зайвої уваги (тієї ж таки преси), вона доручає справу якійсь Керол Кеплін, яка з особистого спортивного тренера давно вже перетворилася на близьку подругу дружини прем’єр-міністра та її довіреного радника в питаннях «стилю» життя. Кеплін залучає до завдання свого бой-френда австралійця Пітера Фостера. У жовтні він успішно проводить переговори про купівлю вже двох квартир в одному будинку, домовляється про зниження ціни, оформляє потрібні папери та про свої успіхи регулярно доповідає Шері Блер електронною поштою. А вже через місяць з’ясовується: Фостер — шахрай зі стажем. У 89-му за продаж чаю для схуднення він відсидів чотири місяці у в’язниці США, а в 95-му був засуджений на два роки в Британії, знову ж — за підроблені чаї для схуднення. З листування Фостера з друзями, віднайденого журналістами, стало відомо: він сподівався розгорнути рекламу чергових таблеток для схуднення із залученням родини прем’єр-міністра. 2000 року австралійський суд засудив його до 2,5 року позбавлення волі за підробку документів. Сьогодні Австралія вимагає його екстрадиції з Британії.
Справа набуває особливо неприємного характеру, коли до рук газетярів потрапляє електронне листування Фостера й місіс Блер. Газета Daily Mail опубліковує ту частину листів, яка торкається питання нерухомості. Всю таємницю бізнес-угоди (і нібито «дружні», безплатні послуги Фостера) виносять на суд читачів. Шері Блер починають звинувачувати в тому, що своїм фінансовим радником вона вибрала людину з кримінальним минулим.
Змучена газетами й телебаченням, Шері Блер вирішує зробити офіційну заяву. Під час читання, трансльованого всіма каналами в прямому ефірі, голос її інколи тремтить від ледве стримуваних сліз. Вона зізнається в помилках, не звинувачує нікого, крім себе, і пояснює, що й гадки не мала про минуле містера Фостера. На цьому історію скандалу, вже названого «Шерігейтом», можна було б вважати закритою. Якби не одне істотне «але»: незнання не звільняє від відповідальності. І місіс Блер як один із найпомітніших юристів у країні не може цього не знати.
Насправді дружина прем’єра не здійснила нічого протизаконного. Вона купувала нерухомість на власні, а не державні гроші. Місіс Блер — не бідна жінка, її річний доход набагато перевищує заробітну плату чоловіка. Досить сказати, що одна година її консультацій як юриста коштує 250 фунтів стерлінгів (близько 400 доларів). І навіть те, що одна квартира призначалася синові, а друга купувалася як інвестиція, її особиста справа.
Проте є в цій історії один справді незручний для прем’єр-міністра нюанс. У країні вже впродовж місяця гаряче й на різних рівнях обговорюється пропозиція уряду про підвищення плати за навчання в університетах. Майже половина парламентських лейбористів виступає проти, багато батьків передбачають крах своїх сподівань на вищу освіту дітей, студенти виходять на демонстрації. До речі, у лондонській демонстрації позаминулої неділі взяв участь навіть син міністра закордонних справ Джека Стро (про що із задоволенням повідомили всі медіа). Справді, як на тлі того, що практично кожен другий із охочих навчатися в університеті не зможе собі цього дозволити, любляча мати, вона ж дружина прем’єр-міністра, лідера партії, що проповідує рівні можливості для всіх, купує квартиру вартістю 67 тис. фунтів (понад 100 тис. доларів), у якій житиме її син, студент першого курсу. Виходить партійно-моральна неузгодженість.
Минулого тижня уряд призупинив обговорення проекту про підвищення плати за вищу освіту. Багато коментаторів вирішили: значну роль у цьому відіграв квартирний скандал Шері Блер. А сам Тоні Блер непохитно «перемовчав» усі тяжкі дні, поки преса перемивала кісточки його дружині. Проте після її публічної заяви не втримався. І коротко прокоментував: «Я пишаюся своєю дружиною». Ще б пак. Таких жінок у Британії не дуже й багато. Високопрофесійний юрист, що мріє стати верховним суддею, працююча мати чотирьох(!) дітей віком від 2 до 18 років, дружина прем’єра, яка має певне коло обов’язків у багатьох благодійних організаціях. Тому, звісно, її зізнання в людських слабкостях не могло не розчулити серця британських жінок.
Треба сказати, багатьом журналістам, особливо з «нежовтої» преси, уже набридла участь, навіть опосередкована, у роздмухуванні скандалу. Це стало помітно ще тиждень тому і з тону аналітичних статей у провідних газетах, і з вигляду маститих телекоментаторів, котрі без помітного ентузіазму «пояснюють» причини і наслідки справи. Тоні Бен, двадцятилітньої давності лідер лейбористів, якнайкраще визначив суперечливу сутність згаданого скандалу. У прямому ефірі на каналі Sky News він сказав журналістам: хочете нападати на Тоні Блера, його уряд і його партію — нападайте. Для цього в країні є багато проблем — імовірна війна в Іраку, відносини зі США, пенсії, охорона здоров’я, освіта. Але навіщо чіпати дружину прем’єр-міністра й розбирати її приватні помилки, які не впливають на інтереси держави?
Після оприлюдненого «каяття» Шері Блер коментатори обережно заговорили про те, що історія себе вичерпала й на часі підбити б рису. Але, як з’ясувалося, публіка так не вважала. Принаймні телеопитування каналу BBC-24 засвідчило: телеглядачі розділилися майже порівну — одні вважають її завершеною, інші хочуть подальших розслідувань.
Минулого тижня скандал, здавалося, йшов на спад. Та несподівано в п’ятницю, не стерпівши втраченого «жовтого» лідерства, світло рампи на себе спрямувала газета Sun. Великим шрифтом на п’яти перших сторінках був опублікований зміст телефонних розмов Фостера з матір’ю, до них акуратно подавалися коментарі. Особистість Фостера в результаті була повністю вимащена в чорний колір. Решта мас-медіа почали жваво обговорювати — хто, кому, коли й за скільки продав розмови, а заодно і хто їх записав. Різні висловлювалися версії, у яких як «продавець» фігурували то сам Фостер, то його подруга, і навіть Даунінг-стріт, 10 (адреса штаб-квартири прем’єр-міністра). Нарешті бідака Фостер перервав мовчанку, зробивши публічну заяву перед камерами: вибачився перед подружжям Блерів за заподіяні незручності, сказав, що не такий він уже й поганий, як його зображують журналісти, і оголосив, що вилітає на австралійську батьківщину.
Після цього з перших газетних шпальт зникли величезні портретні фотографії розгубленої місіс Блер, а подальший перебіг історії став викладатися невеликими колонками десь на внутрішніх сторінках. Поки що важко сказати, скандал закінчився чи йому загрожує новий виток. Журналісти продовжують підозрювати, що Шері Блер могла робити спроби вплинути на депортацію Фостера до Австралії. Коли вдасться знайти документальне підтвердження цього, дружині прем’єра буде непереливки. Крім того, серед таблоїдів тривають взаємні «розслідування» — пошуки джерел просочування конфіденційної інформації та з’ясовування готівкових сум, якими розплачувалися редакції за отриманий товар. Де й на чому вони зупиняться — вгадати досить складно.
Проте в британської преси, не лише таблоїдної, ще залишилися запитання до родини Блерів. Правомірність їх постановки важко заперечити. Невже справді прем’єр-міністр (за твердженням його дружини) був не в курсі, що його половина купує дві квартири загальною вартістю майже півмільйона фунтів? Якщо знав, то чому не втрутився бодай порадою? Або не поцікавився угодою й людьми, у ній задіяними?
Але найсерйозніше запитання таке: чому дружина прем’єр-міністра дозволяє собі мати справу з темними особистостями й чому вона така неперебірлива у бізнес-зв’язках? І як вона може гарантувати суспільству, що шахраї за надані послуги не вимагатимуть від неї плати істотнішої, здатної зачепити інтереси держави?