За даними Світового банку, в 2012 р. близько 6,5 млн українських мігрантів проживали й працювали за кордоном. За цей рік, за інформацією НБУ, в Україну надійшло 7,5 млрд дол. грошових переказів. У розрахунку на одного мігранта - це всього 1154 дол. Для порівняння: за даними Світового банку, 4,3 млн філіппінських мігрантів у 2012 р. переказали на батьківщину 24,6 млрд дол., або 5721 дол. - на одного мігранта. Виходить, що філіппінський мігрант заробляє і пересилає в свою країну коштів уп'ятеро більше, ніж український. Невже українські мігранти настільки "ледачі", що так мало заробляють, або настільки не люблять своїх рідних, що так мало переказують їм грошей?
Та виявляється, річ - зовсім не в мігрантах. Українських експатів за кордоном заслужено поважають як працьовитих професіоналів, не менше вони відомі й турботою про своїх рідних і близьких. За експертними оцінками, повні обсяги переказів, у т.ч. неофіційними каналами, становлять близько 25 млрд дол. на рік (включаючи передачу коштів через водіїв маршрутних автобусів, провідників поїздів, торгових агентів, інших мігрантів, із допомогою дорожніх чеків, платіжних карт тощо).
Уся річ - у ставленні держави до мігрантів. На жаль, в Україні, як і в багатьох інших пострадянських країнах, збереглося ставлення до мігрантів (до "своїх" і іноземних) як до людей, що вибули в невідомість, яких ніхто в державі не хоче бачити, знати й розуміти. Більше того, їм нерідко грубо докоряють тим, що вони залишили сім'ї, дітей, рідні місця й подалися за "довгим" карбованцем, євро, доларом чи фунтом.
Не краще поводяться й "захисники" мігрантів, розводячи демагогію про обов'язок держави створити для них на батьківщині робочі місця й забезпечити високі зарплати. Все це - наслідок комуністичної ідеології, яка стверджувала, що в Радянському Союзі мігрантів, безробітних, нероб, алкоголіків, транссексуалів та інших аморальних елементів суспільства нема і бути не може.
В результаті в Україні, як і в інших пострадянських державах, влада досі не знає, хто, куди, коли і на який період виїжджає на роботу за кордон, чим там займається, скільки заробляє, як часто і які суми переказує рідним, близьким і т.д. Не кажучи вже про надання мігрантам візової та консульської підтримки державою, допомоги в банківському та страховому обслуговуванні, в організації раціональнішого використання їхніх фінансових заощаджень.
А тим часом у світі є багато країн, де організацію міграційно-трудового процесу поставлено на високий державний рівень за всіма напрямами: від надання допомоги у виїзді - до сприяння у вкладенні коштів на батьківщині. І найкращим прикладом є Філіппіни, де ставлення до своїх трудових мігрантів - не як до ізгоїв, а як до особливого національного стану населення.
Філіппінська влада ставиться до своїх мігрантів із вдячністю за: значне зниження соціального навантаження на ринок праці й соціальних виплат; величезну підтримку у розв'язанні проблем бідності залишених на батьківщині мільйонів домогосподарств мігрантів; істотне поповнення дохідної частини платіжного балансу країни. Влада Філіппін відкинула дороговезну й утопічну ідею - створити в країні для всіх своїх мігрантів робочі місця з високими заробітками. Тут давно усвідомили, що в умовах відкритої ринкової економіки, вільного руху капіталу і робочої сили, наявності в інших (багатих) країнах із гострими демографічними проблемами вільних і висококваліфікованих робочих місць розв'язати проблему повної зайнятості на батьківщині неможливо. Тому потрібно не протистояти міграційно-трудовому процесу, а сприяти йому, організовувати й цивілізувати його. І це буде подвійно вигідно самій державі.
Філіппіни вже відчувають цю вигоду. Як і в Україні, на Філіппінах грошові перекази мігрантів є важливим джерелом припливу валюти. Як і в Україні, тут теж низький інвестиційний рейтинг, тому чистого припливу іноземних інвестицій практично немає. Але Філіппіни, на відміну від України, провадять політику ефективної підтримки своїх мігрантів. У 2012 р. завдяки цьому Філіппіни, на відміну від України, мали багатомільярдний профіцит платіжного балансу. Хоча ще 2005 р. ситуація з платіжним балансом у них була гіршою, ніж в Україні (рис. 1).
Більше того, за значно меншого питомого потенціалу економіки (за ВВП на одного жителя), значно менших обсягів накопичених прямих іноземних інвестицій, із дефіцитом зовнішнього торговельного балансу, Філіппіни, на відміну від України, змогли накопичити золотовалютних резервів майже вчетверо більше, а боргів набрати вдвічі менше. Причому за роки кризи золотовалютні резерви на Філіппінах зросли вдвічі (передусім за рахунок валютних переказів мігрантів), а в Україні - скоротилися в 1,5 разу (рис. 2).
У чому ж полягає феноменальний успіх співпраці влади Філіппін зі своїми мігрантами? Чому мільйони експатів довірили мільярди доларів заощаджень своїй країні, її фінансово-банківській системі?
Аналіз філіппінського досвіду може допомогти Україні відповісти на ці запитання і, в разі руху філіппінським шляхом, - збільшити обсяги переказів до п'яти разів і розв'язати низку макроекономічних проблем, насамперед поповнення доходів платіжного балансу та золотовалютних резервів.
Слід зазначити, що ще в 1970-х рр. важливість мігрантів для країни на Філіппінах було зведено в ранг пріоритетної державної політики. Тут створено цілу систему інституцій для забезпечення успішного виїзду, працевлаштування, переказування грошей і повернення мігрантів на батьківщину. Понад 30 державних установ співпрацюють з мігрантами, з них 15 - опікуються тільки проблемами філіппінців за кордоном. Усі держоргани з питань роботи з мігрантами входять до спеціального пулу (Migration Family Circle) і зобов'язані співпрацювати між собою (рис. 3). Крім того, від трьох до п'яти тисяч громадських організацій займаються розв'язанням проблем мігрантів і збільшенням переказів від них на батьківщину. А влада активно підтримує ці організації.
Особливо слід виділити три ключові організації з питань роботи з мігрантами: 1) Адміністрація у справах працевлаштування філіппінців за кордоном (РОЕА); 2) Адміністрація у справах добробуту філіппінців за кордоном (OWWA); 3) Комісія у справах філіппінців за кордоном (CFO). Ці та інші організації проводять широкомасштабну роботу з метою легалізації мігрантів та залучення їхніх грошових переказів на батьківщину. Для цього органи влади, громадські організації та фінансово-банківський сектор намагаються допомогти у всіх сферах життя мігрантів. Загалом усі заходи щодо роботи з мігрантами можна поділити на три групи програм: 1) соціальні; 2) економічні; 3) промокампанії.
Соціальні програми для мігрантів
Ці програми розроблено з метою допомогти мігрантам легально виїхати за кордон, працевлаштуватися та для надання супутніх послуг. Адміністрація РОЕА ліцензує рекрутингові агенції, інформує потенційних мігрантів про якість їхніх послуг, факти шахрайства, а також контролює якість їхньої роботи, рейтингує за вісьмома показниками. Якщо роботодавець за кордоном порушив умови контракту з мігрантом, то після його повернення РОЕА може виставити штраф і стягнути кошти з рекрутингової компанії на користь потерпілого мігранта. Також РОЕА контролює, щоб комісійні збори рекрутингових компаній не перевищували суми однієї майбутньої місячної зарплати мігранта, що від'їжджає. А з метою заохочення офіційного виїзду за кордон і легального працевлаштування POEA створило державну рекрутингову компанію з високими стандартами обслуговування. Компанія швидко стала популярною серед мігрантів. Якщо в 2000 р. з її допомогою на роботу виїхали 25 тис. осіб, то в 2011-му - майже 600 тис.
Крім того, Адміністрація РОЕА постійно моніторить різні країни і навіть окремі галузі економіки, які потребують додаткових трудових ресурсів, і постійно підписує нові міждержавні угоди про доступ філіппінців на іноземні ринки робочої сили. За 40 років укладено понад 80 таких угод із 60 країнами. Тобто держава максимально намагається відправити на тимчасову роботу за кордон тих, хто не може поки що "знайти себе" на батьківщині. Всі, хто легально виїжджає на роботу за кордон, отримують ідентифікаційну карту філіппінського мігранта (OFW e-Card). Її власники мають право на низку пільг і переваг (наприклад, вони звільнені від сплати аеропортових зборів, що здешевлює вартість авіаквитків).
Адміністрація OWWA теж активно працює в цьому напрямі. Створено Фонд добробуту мігрантів, у який кожен мігрант, виїжджаючи, сплачує від 25 до 200 дол. (екв.) на рік. На 01.01.2013 р. у Фонді накопичено майже 200 млн дол. На ці кошти для мігрантів, що від'їжджають, безплатно: 1) організовують підготовчі семінари й тренінги (як загальноосвітні, так і професійні), 2) видають страхові поліси; 3) відкривають спеціальний пенсійний рахунок; 4) надають інформаційну підтримку в країні перебування (консьєрж-сервіс). Цю суму покриває рекрутингова компанія за рахунок оплати її послуг мігрантом. Також мігрант може сам сплатити вказану суму в офіс OWWA, якщо він мігрує самостійно. Крім того, експат може отримати невеликий кредит на проїзд, працевлаштування за кордоном або на непередбачувані витрати його домогосподарства на батьківщині.
Недорогі послуги зі страхування мігрантів пропонує держкорпорація PhilHealth. Увесь набір страхових послуг коштує всього 19,5 дол. на рік, з подальшою доплатою - 6,5 дол. на квартал у разі подальшого перебування за кордоном. У 2010 р. понад 2 млн мігрантів були учасниками цього страхового фонду, а обсяг страхових премій перевищив 15 млн дол.
Значну увагу приділяють підвищенню фінансової грамотності мігрантів. Кожен від'їжджаючий зобов'язаний узяти участь в одноденному семінарі OWWA й отримати сертифікат про його проходження, який потім пред'являє на наступних етапах підготовки до виїзду. На цих семінарах громадян інформують про правила поведінки в країні працевлаштування, про національні особливості, надають дані про послуги дипломатичного корпусу, телефони служби підтримки тощо. Особливу увагу приділяють фінансовим питанням - способам заощадження та накопичення коштів у країні перебування і на батьківщині, а також каналам переказування коштів додому. Питання фінансового характеру висвітлюють представники фінансово-банківських організацій.
Комісія CFO створила пенсійний фонд для філіппінських мігрантів, що безплатно надає послуги з лікування та підтримання мігрантів-пенсіонерів, які повернулися і які робили в нього внески під час роботи за кордоном.
З метою залучення коштів мігрантів на благодійні проекти CFO створила програму LINKAPIL. Її завдання - збирання добровільних пожертв за чотирма напрямами: 1) освіта; 2) мікропідприємництво; 3) охорона здоров'я; 4) розвиток інфраструктури. Найкращі результати цієї програми за 1990-2010 рр. зафіксовано у сфері охорони здоров'я та освіти: 1) стипендії для навчання за кордоном призначено 366 обдарованим дітям-сиротам; 2) у 256 навчальних закладів у 67 регіонах країни передано майже 2 млн книжок; 3) 300 тис. філіппінців отримали медичні консультації, і їм надали безплатне лікування; 4) 153 лікарні в 64 регіонах отримали медичні препарати та обладнання на 10 млн дол.; 5) у 29 регіонах надано гуманітарну допомогу на 5 млн дол. Загалом за останні 12 років роботи цієї програми залучено понад 1 млрд дол. від мігрантів. За оцінками експертів, на кожен долар, використаний державою на розвиток цієї програми, припадають чотири долари, інвестовані мігрантами.
Економічні програми для мігрантів
Ця група програм спрямована на зменшення вартості послуг за переказування грошей та збільшення обсягів їх надходження в країну. У цьому плані показовим є досвід співпраці Філіппін зі США. У 2003 р. між країнами було підписано Меморандум про інтенсифікацію переказування коштів філіппінськими мігрантами на батьківщину. За цією угодою синхронізується робота клірингових центрів двох країн для прискорення й здешевлення грошових переказів. Окрім того, уряд США допоміг із підключенням мікрофінансових організацій Філіппін до міжнародної мережі переказів Усесвітнього об'єднання кредитних спілок (WOCCU). За підтримки американського уряду поштову службу Філіппін було інтегровано з поштою США, що також дало змогу здешевити поштові перекази.
Починаючи з 1995 р., влада робить усе для того, щоб мігранти поверталися назад із заробленим капіталом і розвивали підприємництво на батьківщині. Зокрема, дозволено безмитне ввезення: 1) матеріальних цінностей у будь-якій кількості протягом першого року; 2) книжок, журналів, іншої періодики для навчальних цілей (створення освітніх закладів); 3) комп'ютерного та медичного обладнання для відкриття приватної медичної практики.
Філіппінські мігранти з іноземним громадянством можуть претендувати на отримання подвійного громадянства. Це дає їм право володіти нерухомістю, займатися бізнесом, а також інвестувати в сектори економіки, заборонені для іноземних інвесторів: створення регіональних банків, освітніх закладів, мас-медіа, займатися видобуванням копалин. Мігранти-інвестори можуть також претендувати на пільгове кредитування від філіппінських держбанків.
Крім цього, Центробанк країни через банки-агенти пропонує мігрантам та їхнім домогосподарствам спеціальні "Довгострокові торговані депозитні сертифікати" (LTNCD). Основна їх цінність для одержувачів переказів - відсотковий дохід не оподатковується (при виплаті доходу після дати погашення).
Особливу увагу мігрантам приділяють президенти Філіппін. З ініціативи Ф.Маркоса ще 1980 р. було створено Національний ощадний фонд Pag-IBIG - з метою залучення заощаджень мігрантів та розвитку іпотечного кредитування для їхніх домогосподарств. Для тих, хто робить регулярні внески до цього фонду (від 5 до 30 дол. на місяць), пропонуються іпотечні кредити (через 24-36 місяців) у розмірі 10-70 тис. дол. через акредитовані банки. Ці внески є добровільними, але чимало мігрантів переказують туди 2-5% своїх доходів. За 20 років до фонду переказано понад 1 млрд дол., а його учасниками є понад 2 млн людей. За іпотечною програмою прокредитовано понад 0,5 млн об'єктів нерухомості, в т.ч. побудовано більш як 100 тис. житлових будинків для домогосподарств мігрантів.
Промокампанії
Щоб соціальні та економічні програми ефективно працювали, про них повинні знати мігранти, їхні домогосподарства, а також представники діаспори. З 1995 р. влада організовує й оплачує інформаційні тури для філіппінських експатів - інвесторів у регіони країни з високим рівнем міграції з метою залучити туди перекази, інвестиції і повернути мігрантів на батьківщину для розвитку малого й середнього бізнесу.
Щорічно під патронатом президента Філіппін у грудні проводять усілякі масові заходи, спрямовані на зміцнення відносин діаспори з рідною країною. Тоді ж президент нагороджує 20 найкращих філіппінських мігрантів (у чотирьох номінаціях) на знак подяки за великий внесок у розвиток рідної країни.
Крім того, Комісія CFO випускає кілька періодичних видань, присвячених мігрантам: "Філіппінці разом" (журнал про життя філіппінців за кордоном); "Довідник філіппінського мігранта" (журнал про всі програми для мігрантів, що їх проводять уряд, фінансові та громадські організації); путівник - LINKAPIL (довідник для мігрантів-філантропів щодо сфер економіки, які потребують коштів, а також процедури їх перерахування, витрачання та звітності); гід з інвестування - Invest in the Philippines (довідник про інвестиційні можливості на батьківщині та програми уряду для потенційних інвесторів).
Центробанк країни запустив економічну й фінансову навчальну програму (EFLP) для філіппінських мігрантів та одержувачів переказів. Програма рекламує і просуває офіційні канали й способи переказування, заощадження й інвестування коштів на батьківщині. Для цього використовуються аудіо- та відеопрезентації, тренінги, інтерактивні ігри, історії з життя інших мігрантів. За 2008-2010 рр. було проведено 46 тренінгів для 5,5 тис. одержувачів переказів, а також 14 тренінгів за кордоном для 2,2 тис. філіппінців у восьми країнах світу. При цьому наголошується на відсутності оподаткування таких коштів, можливості їх вільної репатріації, інвестування на пільгових умовах тощо.
***
Отже, особлива увага, що її приділяють своїм мігрантам влада, фінансово-банківська система та громадськість Філіппін, дали країні неабиякий результат. Завдяки такій допомозі Філіппіни крок за кроком розв'язують проблеми, характерні загалом для більшості країн світу: 1) зайнятості та безробіття; 2) зниження соціального навантаження на бюджет, 3) дефіциту платіжного балансу; 4) дешевого й стабільного припливу іноземного капіталу; 5) повернення мігрантів, більш підготовлених у матеріальному, фінансовому, інноваційному, підприємницькому та інших відношеннях для майбутнього розвитку бізнесу й створення робочих місць. Філіппіни обрали свій шлях розв'язання цих проблем. І їм це вдається.
Філіппіни зуміли розробити й реалізувати свою стратегію співпраці держави з мігрантами. Її суть полягає не тільки в тому, щоб сприяти виїзду і працевлаштуванню мігрантів за кордоном, а й у тому, щоб експати повернулися на батьківщину матеріально й фінансово забезпеченими, з трудовим досвідом і високою кваліфікацією, більш інноваційним і креативним мисленням щодо розвитку підприємництва, бізнесу та створення робочих місць у своїй країні.
Україна має багато спільного з Філіппінами у плані еміграції населення (особливо подібні сфери їхньої зайнятості за кордоном). Тепер з'являється ще одна схожість - у 2013 р. очікується, що обсяг грошових переказів в Україну в 1,5-2 рази перевищить прямі іноземні інвестиції. На Філіппінах така ситуація - вже багато років поспіль. Тому є можливість вивчити і впровадити найкращі практики співпраці держави з мігрантами - з метою підвищення обсягів грошових переказів і розв'язання багатьох інших проблем мігрантів, їхніх домогосподарств і економіки країни в цілому.
На жаль, нічого подібного в Україні, як і в інших пострадянських державах, нема і, схоже, найближчим часом не передбачається. Тим часом у державних і політичних колах дедалі активніше мусується догма "про необхідність створення на батьківщині гідних робочих місць з пристойними заробітками". Звісно, теоретично проти цих побажань нема і не може бути жодних заперечень. Але в практичній площині - це утопічно. Адже в розвитку сировинних секторів економіки визначальним є чинник забезпеченості країни природними ресурсами. У розвитку багатьох обробних секторів економіки не менш важливий чинник - близькість до видобувних виробництв. У розвитку високотехнологічних секторів промисловості, транспорту, зв'язку вирішальною є наявність великого інвестиційного капіталу. У розвитку секторів послуг важливим є рівень платоспроможності населення тощо. В Україні всі ці чинники вкрай лімітовані - як окремо, так і в комплексі. Забезпеченість природними ресурсами (особливо енергетичними) - обмежена, наявність власного капіталу - більш ніж скромна, купівельна платоспроможність населення - низька. Навіть величезний потенціал сільського господарства не може зайняти й третини надлишкового сільського населення.
З огляду на ці причини в багатьох країнах світу мають місце суспільний поділ праці й міграція населення. Із цим явищем не могли впоратися чимало тоталітарних режимів з їхніми командно-адміністративними економіками. Навіть радянська влада не змогла створити в Україні достатньої кількості робочих місць, і мільйони українців були змушені виїжджати до Сибіру, на Далекий Схід, Північ, у Казахстан, жити й працювати там у нелюдських умовах, щоб вижити самим і продовжити свій рід.
Тим часом альтернативне розв'язання проблеми - на поверхні, воно дешевше й доступніше. А головне - відповідає індивідуальній ментальності потенційних мігрантів. Наприклад, сьогодні сотні тисяч українських мігрантів задіяні у сфері обслуговування домогосподарств у країнах Європи. Завдяки повному утриманню коштом роботодавця (харчування, житло, одяг) мігранти заробляють до тисячі євро на місяць "чистими". Для українців - це високі заробітки, і робота нескладна. Хіба можна створити сотні тисяч таких робочих місць у сфері обслуговування домогосподарств в Україні, якщо на це поки що немає ні попиту, ні коштів для оплати таких послуг?
У багатьох країнах влада давно зрозуміла, що створювати для своїх мігрантів на батьківщині робочі місця й давати заробітки, адекватні тим, що їм пропонують у багатих країнах, - нереально. Тому влада в цих країнах пішла іншим шляхом: організація міграційних трудових процесів на цивілізованому рівні і гармонія інтересів потенційних мігрантів, їхніх домогосподарств і держави. І Філіппіни - найкращий цьому приклад. До того ж, вони не єдині в цьому. Аналогічно поставлено справу в Індії, Індонезії, Бангладеш та низці інших країн Південно-Східної Азії.
Тому не варто дорікати владі за те, що вона не може створити мільйони робочих місць для українських мігрантів на батьківщині. Цього не змогла зробити жодна держава, яка має проблеми з міграцією, а таких - понад 100 країн, звідки мігрантами щороку прибувають мільйони людей. В умовах відкритості економіки та вільного переміщення робочої сили, специфіки законів економіки й ринку, це неможливо зробити - ні теоретично, ні практично.
Разом з тим не можна заплющувати очі на те, що за всі роки незалежності українська влада практично нічого не зробила для того, щоб міграційні процеси стали цивілізованими, щоб запрацювали всі ланцюжки інфраструктури з виїзду → працевлаштування → переказування грошей → повернення мігрантів на батьківщину. Якщо влада це здійснить (як це зробили на Філіппінах), мільйони мігрантів віддячать їй значним збільшенням обсягів грошових переказів в Україну, новими знаннями, досвідом, інноваціями, інвестиціями, створенням на батьківщині підприємств і робочих місць.
Нарешті, про дуже важливу й специфічну для України - євроінтеграційну роль міграції. Якщо зовнішньоторговельні обороти України з ЄС і МС приблизно рівні, то за кількістю мігрантів та обсягів їхніх грошових переказів (у т.ч. неофіційними каналами) 2/3 припадає на ЄС. Якщо в зовнішній торгівлі з ЄС Україна на початку може мати певні втрати (у зв'язку з повною відкритістю свого ринку для ЄС та обмеженою відкритістю ринку ЄС для України), то у сфері трудової міграції на європейському напрямку Україна вже має виграш, і він тільки зростатиме. Саме завдяки нашим мігрантам, які вже в ЄС і які ще будуть там завдяки лібералізації візового режиму, можлива швидша адаптація й інтеграція України в цьому напрямі. То, може, хай краще більше українців трудяться й заробляють у багатій і комфортній Європі, ніж у суворих умовах Росії?!