Масові акції протесту в Єревані та інших вірменських містах стали однією з помітних міжнародних тем нинішнього тижня. Тисячі людей на вулицях, барикади, спроба силового розгону, зростаючі вимоги протестувальників - усе це українцям добре знайоме. Паралелі з українським Майданом поспішають провести як його прихильники, так і противники. Однак і в причинах того, що відбувається у Вірменії (швидше соціально-економічних, ніж зовнішньополітичних), і в можливих, досить непевних, наслідках є значні відмінності.
Джерело конфлікту
Монополістом у сфері постачання електроенергії в країні є компанія "Енергетичні системи Вірменії". Належить вона, як і багато інших об'єктів у Вірменії, російським власникам - а саме дочірній компанії російського акціонерного товариства "ИНТЕР РАО ЕЭС". Головою ради директорів корпорації є керівник "Роснефти" Ігор Сєчин, вхожий у "ближнє коло" довірених осіб Путіна.
У травні ц.р. монополісти заявили, що тарифи на електроенергію в країні мають бути підвищені на 40%. Керівництво компанії подало цей крок як необхідність, пов'язану з нагромадженням нею великих боргів. 17 червня тарифи було підвищено на 20% - таким чином, вимогу влада задовольнила лише частково. Однак для досить бідної Вірменії, по економіці якої за останній рік і так було завдано удару у зв'язку з ослабленням рубля та супутнім падінням переказів від трудових мігрантів у Росії, і ця дія уряду виявилася неприйнятною. Крім того, у країні поширилася інформація про зловживання в самій компанії. Як наслідок - уже через два дні в Єревані стартувала мирна акція протесту.
Владі було виставлено ультиматум - скасувати рішення про підвищення тарифів до 22 червня. А інакше протестувальники пообіцяли провести марш до стін адміністративних будівель Єревана. Термін минув, вимоги залишилися невиконаними, і активісти в понеділок увечері перекрили проспект Баграмяна - вулицю, де розташовані резиденція президента Саргсяна і парламент.
Активна фаза
Учасники акції оголосили сидячий протест і відмовилися відправити своїх представників на переговори з президентом. На їхню думку, щось обговорювати немає сенсу. Однак попри запевнення заступника начальника поліції Єревана в тому, що "міліція з народом", 23 червня близько 4.30 ранку протестувальників розігнали силами поліцейських та їхніх помічників, які ховалися серед активістів. Багато хто постраждав, 237 осіб було затримано.
Як і в Україні наприкінці листопада 2013 р., протестний імпульс у Вірменії міг згаснути сам по собі. Але в обох випадках влада вважала, що не може показати свою слабкість, і розгоном мимохіть дала протесту друге життя. Серед потерпілих було багато молодих людей - і не забарилася цілком природна осудлива реакція суспільства. Уже ввечері 23 червня на вулиці Єревана вийшло понад 10 тис. протестувальників. І, як і в Україні, після розгону протесту тут залунали вимоги про відставку вищих посадових осіб.
Є ще одна паралель з Україною: за словами очевидців протесту, у нього немає явних лідерів. Понад те, активісти свідомо не дозволяють політикам очолити протест. Саме в такому форматі проходив Майдан на ранньому етапі. З одного боку, така акція може викликати більшу довіру в учасників і спостерігачів. З іншого - хтось має формулювати вимоги протестувальників і, можливо, на певному етапі - вести переговори з Саргсяном. І знакова політична фігура в такій ситуації може додати протесту ваги.
Зміна тактики влади
Після розгону демонстрантів поліції в центрі Єревана помітно поменшало. До того ж поліцейські вибачилися перед журналістами, атакованими під час розгону, і відпустили затриманих протестувальників. Це може бути пов'язано з тим, що влада Вірменії боїться повторити шлях Януковича і його оточення, які фактично втратили легітимність у результаті жорстких дій. Іншими словами, Саргсян намагається мінімізувати політичні наслідки розгону. Одночасно як політик, який сповідує ідею "багатовекторності", він не хоче втратити перспективи співробітництва з Заходом.
Саме із цих причин, попри зростання числа протестувальників і той факт, що інші міста країни приєдналися до акції, влада Вірменії не вдається до активних дій. Вочевидь, сподівається, що протест згасне сам по собі. Але чи не запізно влада змінила тактику? Давид Шахназарян, колишній глава Служби національної безпеки Вірменії, вважає, що зупинити протест таким чином уже не вдасться. На його думку, акція триватиме, свідченням чого є поява типової для подібних випадків інфраструктури (роздача їжі тощо). Можливо, додає експерт, влада буде поставлена в ситуацію, коли їй доведеться або придушити хвилю протесту, або задовольнити вимоги протестувальників.
Шахназарян також навів важливе спостереження, яке ріднить акції у Вірменії з Майданом. За його словами, близько 70% протестувальників - молоді люди, багато фахівців з вищою освітою. І хоча на акціях домінують гасла, пов'язані з проблемою тарифів, ці групи населення готові критикувати владу за чимало соціально-економічних і політичних прорахунків. Це означає, що протест у будь-який момент може перейти в інший якісний стан, коли вимоги відставки вищих посадових осіб країни стануть масовими.
Непевні перспективи
Саргсян уже схвалив конституційну реформу, спрямовану на перетворення держави на парламентську республіку. На думку експертів, сам він після реформи і наступних виборів посяде місце спікера, але прем'єром стане керований ним політик. Однак мобілізація молоді й середнього класу, яких подібними маніпуляціями не заплутаєш і в яких є безліч претензій до влади, може завадити успішній реалізації цього плану. Саме тому об'єктивна мета Саргсяна - запобігти політизації протесту, чого можна досягти провокацією внутрішніх конфліктів між активістами та недопущенням активної участі в акції опозиційних політиків.
Надмірний оптимізм щодо перспектив вірменського протесту, який подекуди спостерігаємо в українському медіапросторі, здається необґрунтованим. На сьогодні у Вірменії немає жодної великої опозиційної сили, яку можна порівняти за популярністю з правлячою Республіканською партією. Немає також і явних лідерів громадянського суспільства. Зазвичай мирна зміна режиму відбувається тільки тоді, коли режим досить слабкий і є реальна йому альтернатива. Інакше, навіть за значної чисельності протестувальників, акції, як правило, закінчуються подібно до протестів у Гонконгу, які нещодавно також викликали підвищений оптимізм українців.
Разом з тим навіть в ідеальному для вірменської влади випадку, якщо протест ущухне, без наслідків події на Баграмяна не залишаться. Розгін 23 червня може згодом негативно позначитися на рейтингу Саргсяна та його партії - так само, як у ненависній вірменам Туреччині розгін протестів у 2013-му вдарив по рейтингу Ердогана. Досвід мобілізації може призвести до того, що в політиці Вірменії згодом усе-таки з'явиться сила, яка захищає інтереси освіченого класу. І, з огляду на очікуване експертами погіршення соціально-економічної ситуації в країні, не виключено, що така сила, критикуючи владу, зможе здобути значну підтримку. Якщо ж Саргсян поступиться вимогам протестувальників, то, з огляду на особливий резонанс нинішньої акції, він сам додасть опозиції політичної ваги.
Тінь регіональної кризи
Що ж може статися, якщо протест не тільки не згасне, а й перетвориться з соціального на політичний? Зауважимо, що у Вірменії багато активів, які належать Росії; до того ж тут розташована військова база, яку РФ вважає ключовою для контролю в регіоні. Більшість вірменів позитивно ставляться до Росії. Однак вступ країни в Євразійський союз не приніс їй обіцяного зростання - понад те, зробив набагато уразливішою у зв'язку з нинішніми економічними проблемами Росії. Крім того, дії "Енергетичних систем Вірменії", які належать росіянам, і трагічні події в Гюмрі також явно не додали популярності РФ у країні. Отже, не дивно, що на Баграмяна вже неодноразово були помічені антиросійські гасла.
У Росії вже потроху заговорили про те, що події у Вірменії - нібито черговий удар американців по російських стратегічних інтересах. Однак у Кремлі коментують ситуацію поки що стримано. Водночас, якщо політичні вимоги вийдуть на перший план, РФ неминуче активізує свою участь у тамтешніх подіях. Не виключено, що складеться ситуація, за якої Саргсян буде змушений придушити протест - або через дії російських провокаторів, або в результаті прямого тиску Кремля. Це унеможливить його багатовекторну зовнішню політику і таким чином зіграє на руку Росії.
Крім активів і військової бази, РФ, зрозуміло, може впливати на ситуацію у Вірменії і через свій фактичний контроль над Нагірним Карабахом. На думку Давида Шахназаряна, є значний ризик поновлення конфлікту. У такій ситуації частина протестувальників точно розійдеться, а інших режим зможе розігнати, пояснивши це інтересами держави. І в тому малоймовірному випадку, якщо виникне реальний ризик зміщення режиму, саме активізація конфлікту в Карабасі, про можливість якої вже заговорили російські медіа, може стати інструментом впливу на Вірменію.